Чому знищення логістики переписує ціну кожного товару і що з цим можна зробити

07 серпня 2026 р. 08:32

07 серпня 2026 р. 08:32

У сучасній економіці логістичний центр — це не просто велика комора з коробками. Це одночасно сховище товарних запасів, диспетчерська, дата-центр, центр виконання контрактів і місце, де сходяться імпорт, українське виробництво, роздрібна торгівля, пошта та кінцевий споживач. Російська ракета, що влучає у склад, намагається знищити не лише майно. Вона намагається знищити час — здатність бізнесу виконати десятки тисяч зобов'язань саме тоді, коли вони потрібні клієнтові.

Липень і перші дні серпня 2026 року особливо наочно продемонстрували цю логіку дій Путіна. У ніч на 19 липня було зруйновано один із найбільших логістичних комплексів під Києвом — Amtel площею близько 100,2 тис. кв. м. Під час тієї самої хвилі ударів були уражені склад WOG, головний склад Winetime, офісно-логістичний центр імпортера кави Coffeeton, склади видавництв та інші підприємства. 21 липня повністю згорів торговельний центр «Епіцентр» у Сумах. У ніч на 5 серпня новий масований удар був спрямований переважно проти складської інфраструктури цивільних компаній: «Нова пошта» повідомила про знищення сортувального центру, «Епіцентр» — про значні втрати логістичних і виробничих об'єктів, а співзасновниця Rozetka — про знищення результату багаторічної роботи внаслідок трьох влучань балістичних ракет. Крім того, у Київській області зруйновано логістичний центр NOVUS і центральний склад німецького виробника моторних олив, мастил і автохімії Liqui Moly Ukraine.

Масштаб наслідків залежить від вартості товарних запасів, частки застрахованого майна, наявності резервних площ, швидкості переспрямування логістичних потоків, тривалості простою та повторюваності атак. Але стратегічна логіка таких ударів уже очевидна — їхній вплив значно ширший за вартість згорілої будівлі.

Активи згорають, а зобов’язання залишаються

Перший удар — очевидний, прямий і бухгалтерський. Власник складу втрачає будівлю, стелажі, конвеєри, сортувальні лінії, холодильне обладнання, навантажувачі, резервне живлення, системи пожежогасіння, ІТ-інфраструктуру та транспорт. Проте складська нерухомість — лише оболонка. Усередині можуть зберігатися товари сотень клієнтів, значна частина яких юридично належить не оператору, а їхнім власникам. Тому одночасно настають страхові випадки, виникають претензії за договорами відповідального зберігання, потреба відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого вантажу, а також витрати на експертизу й доведення причинно-наслідкового зв'язку між ударом і завданими збитками.

Другий удар — фінансовий. Кредитні зобов'язання за знищений об'єкт, орендна плата за землю, заробітна плата, податки, лізингові платежі та зобов'язання перед постачальниками не зникають разом із дахом. У цьому й полягає одна з найболючіших економічних асиметрій війни: активу вже немає, а борг за нього залишається.

Третій удар — операційний. Ще до завершення гасіння пожежі бізнес уже платить за аварійне перевезення вцілілого товару, тимчасові склади, понаднормову роботу, повторне маркування, відновлення даних, охорону території, компенсації клієнтам і термінову закупівлю обладнання.

Четвертий удар — людський. Логістика працює позмінно, часто вночі, а повторні атаки можуть не давати змоги рятувальникам одразу розпочати гасіння. Кожна зміна тепер має ціну не лише в годинах, а й у ризику для життя працівників. Компанія мусить інвестувати в укриття, евакуаційні протоколи, розосередження персоналу, психологічну підтримку та резервні команди. Заощадження на безпеці в таких умовах є не економією, а відкладеним збитком. Втрата досвідчених працівників, навіть без фізичного знищення інфраструктури, означає втрату компетенцій, зниження продуктивності та додаткові витрати на підготовку нових кадрів.

Для власників логістичної інфраструктури висновок жорсткий: модель «один надвеликий склад на всю мережу» більше не може бути єдиним економічно обґрунтованим вибором. Потрібні система взаємозамінних складів, розосередження товарних запасів, поділ складських приміщень на пожежні секції, резервні маршрути, дзеркальні ІТ-системи, скорочення часу перебування товару на складі та заздалегідь укладені договори на резервні складські площі.

Обіговий капітал

Для компанії-клієнта склад може бути чужою нерухомістю, але товар усередині — це її власні гроші. Коли згорає партія імпортної техніки, будівельних матеріалів, кави чи комплектуючих, підприємець втрачає не лише товарний запас. Він втрачає обіговий капітал, ПДВ (уже сплачений під час митного оформлення), транспортні витрати, сезон продажів і можливість своєчасно розрахуватися з банком і постачальниками. У статистиці такий бізнес може не мати жодного «пошкодженого приміщення», хоча економічно вже втратив майже все.

Особливо вразливі малі продавці маркетплейсів. Велика компанія здатна переспрямувати товарні потоки між регіонами, орендувати новий майданчик і домовитися з банками. Невеликий підприємець часто зберігає весь товарний запас в одному логістичному центрі, який забезпечує зберігання, комплектування та відправлення замовлень. Для нього влучання ракети — це не затримка доставки, а фактичне банкрутство.

Для виробника ризик ще складніший. Підприємство може мати справний цех і працівників, але зупинити виробничу лінію через відсутність одного імпортного сенсора, підшипника чи іншої складової або сировини. У виробничих ланцюгах діє принцип найвужчого місця: нестача окремого елемента іноді блокує виготовлення продукції, вартість якої у сотні разів вища. Звідси виникають простої, невиконані експортні контракти, штрафи, втрата іноземних замовників і дорожче термінове постачання авіа- чи автотранспортом.

Є ще один менш помітний, але не менш небезпечний ефект — втрата довіри. Після кількох збоїв покупці та іноземні партнери починають закладати довші строки поставки, вимагати додаткові гарантії або перерозподіляти замовлення на користь постачальників з інших країн.

Не обов’язково дефіцит, але дорожчий доступ до товарів

Для споживача економічний шок проявляється простіше: товар надходить пізніше, вибір звужується, окремі товари тимчасово зникають з асортименту, доставка дорожчає, а продавець просить зачекати. Важливо не перебільшувати: знищення навіть великого складу не означає автоматичного загальнонаціонального дефіциту. Українські торговельні мережі мають інші логістичні центри, постачальників і резервні маршрути. Але якщо атаки повторюються, охоплюють різні регіони та збігаються з ударами по енергетиці, портах або залізниці, локальні перебої починають взаємно підсилювати один одного й можуть перерости у відчутний системний тиск на товарний ринок.

Знищення запасів зменшує не лише обсяги торгівлі. Воно знижує завантаження заводів через нестачу компонентів, уповільнює будівництво через брак матеріалів і зменшує експорт через порушення виробничих і логістичних ланцюгів. У сучасній мережевій економіці прямий власник складу може зазнати меншої втрати доданої вартості, ніж десятки підприємств, що залежать від його безперебійної роботи. Тому аналіз лише балансу постраждалої компанії системно недооцінює реального масштабу економічних наслідків.

Для державного бюджету удар має подвійний ефект. З боку доходів зменшуються або відкладаються податкові надходження — ПДВ, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), єдиний соціальний внесок, акцизи та митні платежі від майбутніх операцій. З боку видатків зростають витрати на рятувальні роботи, розмінування, відновлення інфраструктури, державні гарантії та компенсаційні програми, соціальну підтримку населення й посилення протиповітряної оборони.

Держава вже має програму страхування воєнних ризиків: у березні 2026 року граничну компенсацію за пошкоджене або знищене майно підвищено до 30 млн грн, а компенсацію страхової премії — до 3 млн грн. Для малого й частини середнього бізнесу це важливий ресурс. Для логістичного комплексу площею десятки тисяч квадратних метрів із дорогим обладнанням і запасами це лише невеликий шар покриття. Отже, система має бути багаторівневою: власне покриття компанією початкової частини збитків (франшиза), приватне страхування, державна та донорська перестрахувальна «парасолька» для покриття збитків від катастроф, а також окремі механізми фінансування обігового капіталу.

Щодо місцевих бюджетів, то удар по одному підприємству стає проблемою цілої громади. Місто або громада втрачає частину податку на доходи фізичних осіб, плати за землю, податку на нерухомість, єдиного податку та місцевих зборів. Водночас саме місцева влада фінансує частину аварійних робіт, ремонт під’їзних доріг і мереж, допомогу працівникам і прибирання наслідків. Виникає фіскальна асиметрія: витрати концентруються в громаді, де діяв склад, а продажі та податки після переспрямування логістичних потоків можуть перейти в інший регіон. Без стабілізаційної підтримки з державного бюджету найбільш постраждалі громади змушені будуть переглядати свої бюджети — відкладати ремонти, модернізацію транспорту і реалізацію інвестиційних проєктів.

Фактично вся країна платить премію за воєнний ризик. Кожен зруйнований об'єкт підвищує вимоги банків до забезпечення кредитів, страховиків — до розміру страхової премії, а інвесторів — до очікуваної дохідності. Частина проєктів не зникає, але стає меншою й дорожчою. Бізнес відмовляється від одного великого логістичного центру (економічно найефективнішого) на користь кількох резервних. Це раціонально для виживання, проте означає вищі витрати на одиницю послуги. У довготривалому вимірі головна загроза полягає не в одному місяці зменшення ВВП, а в тому, що воєнний ризик систематично відбирає ресурси від модернізації й автоматизації виробництва та відтерміновує підвищення зарплат.

Що робити

Потрібно переходити від героїчного реагування до системи економічної стійкості. Оголошена прем’єр-міністром України Сергієм Корецьким термінова зустріч уряду з представниками бізнесу та доручення Міністерству економіки підготувати заходи для забезпечення безперебійної роботи логістичних компаній і підприємств роздрібної торгівлі означають перехід до правильного масштабу реагування. Держава фактично визнає: удари по складах Rozetka, «Епіцентру» та інших компаній — це не низка окремих страхових випадків, а атака на логістичну інфраструктуру внутрішнього ринку, яка забезпечує товарами мільйони людей. Як наголосив прем’єр, такі удари не мають воєнної мети; їхній економічний задум — перервати постачання, посіяти відчуття дефіциту й перекласти вартість воєнного ризику на бізнес і споживачів.

Однак політична заява матиме практичну цінність лише тоді, коли термінова нарада завершиться не загальним переліком намірів, а коротким операційним планом: які механізми запускаються в перші 24 години після удару, які рішення ухвалюються протягом тижня, хто фінансує поповнення обігового капіталу та за якими показниками уряд оцінюватиме безперебійність роботи. Бізнесу потрібні не лише компенсації за зруйновані стіни, а й можливість негайно відновити сортування, перевезення, закупівлю товарів, виплату заробітної плати та виконання контрактів. Тому необхідним є таке.

***

Україна не може гарантувати, що жоден склад більше не буде зруйнований. Але вона може зробити так, щоб втрата одного об’єкта не зупиняла системи. Найкраща відповідь — не один «непотоплюваний» мегасклад, а мережа, яка навіть після втрати частини потужностей продовжує працювати. Не героїчне ручне гасіння кожної нової кризи, а заздалегідь профінансована безперервність: ППО, резервні маршрути, страхові механізми, ліквідність, дані й розподілена відповідальність.

Кожного разу, коли після ракетного удару посилка однаково доходить, крамниця відкривається, завод отримує необхідну деталь, працівник — зарплату, а громада — податкові надходження, економічний задум цього удару не реалізується.

Політика