Кім Чен Ин — друг Трампа. Кому тоді чекати на допомогу США?

18 серпня 2026 р. 08:54

18 серпня 2026 р. 08:54

Минуло понад три роки відтоді, як тодішній прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда cформулював концепцію , яка і сьогодні пов’язує два дуже віддалені регіони світу: «Україна сьогодні — це Східна Азія завтра» . Ба більше, цей зв’язок стає дедалі актуальнішим, а загроза, що Східна Азія підхопить іскру агресії Росії, збільшується з кожним днем.

Так, на сьогодні Північна Корея стала повноцінним учасником російської агресії. Масштабні поставки артилерійських снарядів і 11-тисячного контингенту в обмін на технології виробництва дронів і модифікацію балістичних ракет (це крім традиційних поставок енергоресурсів і прямого фінансування) вже у минулому. Нині йдеться про масштабне розгортання ракетних дивізіонів і вчетверо більший контингент, ніж у попередній період. Корейські робітники працюють у Росії на заводах з виробництва зброї, а «курорти» КНДР приймають наших вкрадених дітей. Світ нічого не може зробити з країною, яка має гарантії безпеки і договори про спільну оборону з Росією та Китаєм.

Звичайно, що швидкий прогрес Пхеньяна з нарощування військових спроможностей передусім загрожує Південній Кореї та Японії. Китай лише слідкує за тим, щоб Кім Чен Ин не занадто активно просував ядерну зброю, бо це є певною межею для Пекіна. В іншому Китай, КНДР і Росія склали досить ефективне тріо, яке тримає як Європу, так і всю Східну і Південно-Східну Азію у напрузі. Китай і Росія постійно провокують Японію своїми морськими і повітряними «патрулями», розгортають таку ж гучну, як і брехливу кампанію звинувачень на адресу уряду Санає Такаїчі у «мілітаризації» (за безпрецедентного нарощування власних військових потужностей), Північна Корея продовжує тестові запуски своїх ракет у Японське море. Південна Корея відчуває постійний тиск і загрози з боку Півночі, а Росія викручує Сеулу руки, намагаючись унеможливити поставки якісної зброї Україні.

Звичайно, Китай ні на день не припиняє свого тиску на Тайвань , а Тайвань готується до можливого вторгнення. Небезпека навколо Тайваню не в останню чергу пов’язана зі стратегічним географічним положенням острова: в разі, якщо контроль над ним переходить до Пекіна, Китай отримує відразу три стратегічні переваги — можливість тотального контролю за судноплавством у Південно-Китайському морі (до 50% світового торговельного трафіку), організації морської блокади Японії з півдня (з півночі це можуть зробити російські брати китайців через контроль над Північними територіями) і можливість диверсій над підводними кабелями зв’язку, які з’єднують Японію і Південну Корею із зовнішнім світом. Нічого з цього Японія і Південна Корея допустити не можуть. Питання в тому, чи не залишаться вони з екзистенційною загрозою на самоті.

Уряд Санає Такаїчі відчув специфіку моменту, пов’язану з президентством Дональда Трампа, і, попри всі складнощі, розпочав тотальний перегляд як концептуальних засад оборонної політики і політики безпеки, так і виробництво, а згодом і розміщення новітньої ракетної зброї. Японія будує сучасні кораблі, які, на думку експертів, будуть найкращими у світі для боротьби на морі, і намагається маневрувати з Білим домом, щоб підтримувати продуктивний діалог. Наразі, на щастя, не спостерігається намірів зменшити військову присутність США в Японії, навпаки, нещодавно було модернізовано системи управління військами США у регіоні. Значно менше пощастило Південній Кореї.

Черговий пост Трампа у його соціальній мережі, оприлюднений 17 серпня, можна порівняти з вибухом якщо не ядерної, то достатньо потужної бомби. Він не тільки проголосив Кім Чен Ина людиною, з якою у нього «дуже добрі стосунки», але й визначив, що військові навчання США з Південною Кореєю «посилають неприйнятний і ворожий сигнал країні, щодо якої Дональд Трамп, допоки він президент, не висловлює загроз і ставиться з повагою». Важко уявити вираз обличчя керівників Республіки Корея, коли вони читали цей пост. Але тепер не тільки вони, а й решта країн регіону розмірковують про можливу реакцію США на їхнє протистояння з некерованим і агресивним північнокорейським режимом. Якщо Кім Чен Ин — друг, то хто тоді вони?

У цьому сенсі привертає також увагу рішення США запровадити мита на імпортні безпілотники та їхні компоненти в межах від 25 до 100%. Про це Білий дім оголосив 13 серпня. Так, ставка у 100% застосовуватиметься до приладів і деталей тих розмірів і функціоналу, що мають значення для національної безпеки США. Водночас для менших моделей, які не вважаються чутливими з погляду безпеки, ставка становитиме 25%.

Тим часом для безпілотників і компонентів із Тайваню, Європейського Союзу, Японії, Південної Кореї, Швейцарії та Ліхтенштейну передбачено тариф у 15%, а для Великої Британії — 10%. Нижчі ставки застосовуватимуться за умови, що майже все обладнання, програмне забезпечення й технології походять із цих країн або США.

Цілком очевидно, що нові мита, як і попередні тарифні заходи, передусім спрямовано проти Китаю. Загальний експорт китайських дронів 2025 року становив близько 3 млрд дол. США, а китайські виробники мають сильні позиції у споживчому сегменті. Але включення до списку країн, проти яких діятимуть мита, Японії та Південної Кореї — стратегічних союзників США, які навіть теоретично не можуть використовувати китайські компоненти, свідчить про системність зусиль з ускладнення і без цього складних відносин із ключовими країнами Східної Азії ( і Європи). Принагідно варто зазначити, що запроваджені мита, найшвидше, унеможливлять і поставки українських дронів , про що так довго і так наполегливо говорили лобісти цієї галузі. Лише ті компанії, а вони, на щастя, є, які знайшли можливість обходитися без китайських комплектуючих, зможуть спробувати вийти на такий вигідний ринок США.

Зовсім інший настрій президент Трамп демонструє щодо укладення Мекканської оборонної угоди між Туреччиною, Саудівською Аравією і Пакистаном. Він повністю схвалює цей крок, вітаючи зусилля трьох країн обороняти самих себе «більш ефективним способом». Той факт, що Туреччина, країна НАТО, бере згідно з цією угодою зобов’язання, які можна порівняти зі статтею 5 Вашингтонського договору, не виявився перепоною. Коли висловлювалися пропозиції про створення аналогічного оборонного союзу в Європі за участю України як контриб'ютора безпеки, фахівці із питань НАТО говорили, що це неможливо саме тому, що начебто це заборонено статутом організації. Виявилося, що не заборонено. Ба більше, США, поза сумнівом, вітали б такий крок. Інший аргумент, який полягав у тому, що в разі появи оборонного союзу з Україною США припинять поставки зброї, бо тепер є кому цим займатися, також виявився глибоко непрофесійним. Тому що Штати і так практично переклали питання безпеки Європи на плечі самої Європи, а оборонного союзу «з варяг у греки», від імені якого можна було б говорити що з Росією, що з Китаєм, як не було, так і немає.

Тим часом опитування громадської думки свідчать, що у більшості опитаних країн Західної Європи рейтинги суспільної довіри вищі для Китаю та його керівництва, ніж для США та їхньої адміністрації. Чи не єдиним винятком є Польща, де громадська думка продовжує розглядати США більш прихильно, ніж Китай. Аналітики відзначають, що ця тенденція пов'язана більшою мірою з різким падінням позитивного суспільного сприйняття політики, торговельних позицій і лідерства США, ніж із глибоким ідеологічним прийняттям політичної моделі Китаю. Розбіжності щодо торговельних тарифів, зовнішньополітичних підходів і міжнародних зобов'язань у питаннях безпеки погіршили ставлення громадськості до Вашингтона.

Наразі залишається незрозумілим, яка конфігурація системи європейської безпеки може бути ефективною, якщо США самоусунуться від її формування. Час іде, а східна мудрість говорить: навіть правильне рішення, прийняте невчасно, не приносить очікуваного результату. Хоча досвід свідчить і про іншу мудрість: краще пізно, ніж ніколи.

Політика