Найамбітніший урядовий план останніх років. І найзручніша лазівка його не виконати

20 серпня 2026 р. 08:36

20 серпня 2026 р. 08:36

Уряд Сергія Корецького схвалив і передав на розгляд парламенту Програму діяльності на 2026–2027 роки .

За твердженням прем’єра, Програма (див. документ 1) містить конкретні завдання, чіткі критерії оцінки та персональну відповідальність за результат. Увесь цей мастхев — окрема гордість нового уряду. Ніде правди діти: наскрізна логіка, цілі, дедлайни та кількісні критерії оцінювання — рідкість і розкіш для українських урядових програм. Якщо все так, то новий уряд нас явно балує. Але не зачаровуємося.

Напрями, цілі, завдання

Уряд визначив чотири програмні напрями роботи:

• зміцнення стійкості та наближення справедливого миру;
• відновлення та розвиток людського капіталу;
• побудова спроможної європейської держави;
• прискорення відновлення та економічного розвитку.

Кожен напрям має три стратегічні цілі, яких треба досягти до кінця 2027 року. Наприклад, цілі напряму «Зміцнення стійкості» — це посилення обороноздатності та розвиток ВПК, посилення стійкості критичної інфраструктури та відшкодування Росією завданих збитків. А цілі напряму «Економічний розвиток» — це макростабільність і передбачуваність регуляцій, модернізація інфраструктури та перехід до продуктивної, інноваційної, інвестиційно та експортно орієнтованої економіки з високою доданою вартістю. І хоча до кожного напряму можна придумати зо два десятки цілей, а не лише по три, поки все звучить доволі загально. Погодьтесь, і «розвиток ВПК», і «додана вартість» — завсідники усіх урядових документів.

Однак кожна програмна цідь, за задумом, досягається виконанням конкретним міністерством операційних цілей і завдань, які наближають її досягнення.

Операційна ціль №1 для Міноборони , наприклад, — це перехоплення стратегічної ініціативи на землі та морі й перенесення бойових дій на територію Росії. Завдання для досягнення цієї цілі:

• впровадження та масштабування пріоритетних оборонних технологій на землі та морі, у повітрі, інформаційному просторі;
• формування єдиної архітектури оборонних даних та інтеграція пріоритетних цифрових систем й інструментів штучного інтелекту для ситуаційної обізнаності;
• удосконалення процесу формування та забезпечення першочергових потреб ЗСУ в озброєнні, військовій і спецтехніці, ракетах і боєприпасах;
• підтримка створення, випробування, введення в експлуатацію та виробництва нових зразків озброєння;
• спрощення механізму реалізації дослідно-конструкторських робіт в ОПК і створення у системі Міноборони управління оборонними інноваціями.

Загалом пояснюється, що уряд Корецького робитиме ставку на технології та розвиток вітчизняного ОПК, зокрема в питаннях забезпечення військових. І подає критерії оцінювання досягнення операційної цілі №1 для Міноборони:

• забезпечення першочергових потреб ЗСУ у зразках озброєння, військової та спецтехніки на 100% (2026–2027);
• зменшення втричі середнього часу від визначення пріоритетної технологічної потреби до впровадження відповідного рішення (2026);
• впровадження та масштабування не менш як десяти пріоритетних технологій, які мали позитивний вплив на ситуацію на полі бою (2026–2027).

Інші цілі структуровані аналогічно і здебільшого мають також цілком вимірювані критерії. Ми зібрали їх в окрему таблицю (див. документ 2), щоб ви могли отримати загальне уявлення про урядові KPI, не читаючи всього документа.

Економічний розвиток

Натомість хочемо зупинитися детальніше на цілях напряму «Економічний розвиток». Втримати економіку на плаву під час війни — не другорядний пріоритет після оборони, а паралельний: без працездатного тилу оборону просто нічим буде фінансувати. Ризик, що тил розвалиться, навіть якщо фронт вистоїть, із кожним місяцем стає реальнішим. Цілей в уряду тут три: макростабільність, модернізація інфраструктури і, головне, перехід до продуктивнішої економічної моделі . Звучить як план.

Починає уряд з держборгу та покращення управління ним. Справді екстремальне зростання наших боргів від початку повномасштабного вторгнення — проблема, навіть попри дуже лояльні умови позик. Велика кількість позичальників, різні умови та строки погашень уже потребують ретельного планування, а тут ще й поточна ситуація така, що спокуса позичити ще й ще лише зростатиме. Тож Мінфін має втримати середньозважену вартість державного боргу на рівні не вище 5%, а середньозважений термін до погашення — на рівні не менш як 12 років. Буквально позичати лише «дешеві й довгі» гроші, щоб не втрапити в халепу.

Водночас той-таки Мінфін має цьогоріч залучити зовнішню підтримку у 49 млрд дол., а наступного року — 52 млрд дол. Не суперамбітно: за оцінками НБУ, загальний обсяг прямої бюджетної підтримки від партнерів 2026 року може сягнути близько 54 млрд дол. Так, план на 2027 рік виконати буде не так просто, на сьогодні ми можемо сподіватися лише на 42 млрд дол. бюджетної підтримки, ще 10 млрд треба буде знайти. Вангуємо, що «відшукаються» вони перенесенням невикористаних коштів з 2026 на 2027 рік, адже натепер із 54 млрд дол. ми отримали лише 30 млрд, і що ближче до кінця бюджетного року, то менше лишатиметься шансів витратити обіцяну решту.

Щоб не фіксуватися виключно на зовнішній допомозі, Мінфіну доручено пошкребти й по вітчизняних засіках: збільшити податкові надходження на 15% за результатами цього року та збільшити доходи бюджету на 20% за результатами року наступного за рахунок детінізації. Що ж, за перше півріччя цього року податкові надходження збільшилися на 13,8%, переважно за рахунок імпортного ПДВ, ПДФО та військового збору. Тобто тут тобі і зростання імпорту через внутрішні дефіцити, і девальвація національної валюти, і зростання зарплат як наслідок інфляції та дефіциту кадрів. Тож досягти 15% за підсумками року можна, але радіти ми цьому точно не будемо. А збільшення доходів наступного року за рахунок детінізації ми проаналізуємо вже за результатами — на детінізаторах ми зуби з'їли, в обіцянки не віримо.

У модернізації інфраструктури сім няньок, бо модернізуватимуть усе — від енергетики й транспорту до поштових послуг. Тож виокремимо найважливіше:

• ремонти обладнання електростанцій загальною потужністю не менш як 8 ГВт;
• введення в експлуатацію не менш як 800 МВт розподіленої газової генерації, з них не менш як 200 МВт держкомпаніями;
• робота 70% базових станцій мобільного зв'язку не менш як 72 години за відсутності електропостачання;
• відкриття нового пункту пропуску на кордоні з Румунією та збільшення на 15% загальної пропускної здатності пунктів пропуску;
• залучення міжнародного фінансування на відновлення енергетики та інфраструктури — у сумі понад 2 млрд євро лише за лінією МФО.

Загалом небагато, але програми, де в першій половині розказують про проблеми з грошима, а в другій обіцяють збудувати космічний корабель, виглядають менш переконливо. Більшість завдань принаймні мають шанс на виконання, і, враховуючи, що кінцевий дедлайн — це 2027 рік, дай Боже хоч це встигнути. Тим паче що частина запланованого, енергетична, так точно мала б бути готова до початку цієї зими, а не через рік.

Розділ про перехід до продуктивнішої економічної моделі відверто розчаровує. З одного боку, часу відверто мало, за неповних півтора року такої трансформації не здійснити. Тому бажання почати трансформації там, де є хоча б на щось спертися, — зрозуміле. З іншого — засилля АПК за наявності ВПК, що стрімко зростає, видається непрогресивним. Утім, уряд, зокрема, намірився:

• підвищити частку переробки в структурі аграрного експорту до 63% 2027 року, а сам обсяг агроекспорту до 2027 року збільшити не менш як на 4 млрд дол.;
• запровадити новий інструмент гарантування кредитування переробки у сільському господарстві;
• збільшити рівень переробки відходів та сировини рослинництва і тваринництва на біопаливо;
• розвивати гідротехнічну меліорацію земель і збільшити фактичні площі зрошення до 200 тис. га до 2027 року;
• запровадити системи простежуваності обігу агропродукції та геопросторової простежуваності походження деревини;
• збільшити виробництво деревообробної та меблевої галузей на 5%, а частку продукції з високою доданою вартістю в експорті — на 10% у 2027 році;
• забезпечити розвиток виробництва активних фармацевтичних інгредієнтів як основи для нарощування виробництва лікарських засобів в Україні;
• визначити державну політику розвитку інноваційних сфер, зокрема напівпровідникових технологій, роботизації та робототехніки;
• запровадити грантові програми для підтримки адаптації технологій подвійного використання до цивільного застосування та створення конкурентоспроможних продуктів, їхнього виходу на внутрішній і міжнародні ринки.

Як бачимо, де агросектор — там конкретика, де щось складніше — замість відсотків і сум на сцену виходять «визначити», «забезпечити», «запровадити».

На жаль, сукупний рівень бюрократії в державі настільки змалів за останні роки, що подекуди починати потрібно буквально з азів, з'ясування статус-кво та ревізій. Їх у Програмі вдосталь, часу на них — обмаль.

Програма без планування

Попри загальне непогане враження, у Програми є недоліки, на які не заплющити очей.

По-перше , непокоїть відсутність вартісних оцінок і прив'язок до державного бюджету. Визначені суми фігурують лише у пунктах, де уряд планує залучити зовнішнє фінансування, а їх не так і багато в загальному переліку. Отже, традиційний ризик невиконання через брак фінансування більш ніж реальний.

По-друге , строки реалізації дуже розмиті як для такого короткого періоду. Вказаний повсюди 2027 рік — це і 1 січня 2027-го, і середина літа, і грудень. Для реформи поштового зв'язку це непринципово, а от для таких завдань, як 100% забезпечення потреб ЗСУ чи повна укомплектованість Сил оборони особовим складом, — вкрай важливо. Якщо у липні 2027 року ЗСУ не вистачатиме засобів ППО, то навряд чи когось заспокоїть, що Міноборони має ще пів року на виконання цього завдання. А головне — дорікнути виконавцю теж буде важко: де-юре він ще цілком вкладається у визначені урядом строки. Про проміжний моніторинг виконання за таких строків узагалі можна забути.

По-третє , програма діяльності зазвичай передбачає послідовність дій, натомість у цій пріоритезація відсутня взагалі. З дюжиною стратегічних цілей так не вийде. Однаково доведеться визначатися: ми хочемо збільшити на 20% підготовку громадян у центрах нацспротиву чи вдвічі збільшити кількість аспірантів? Нам важливіше розширити охоплення соцдопомогою чи збільшити кількість центрів життєстійкості? Ми хочемо, щоб Мінцифри кістками лягло на цифровізацію 50 публічних послуг і впровадження 5G у п'яти містах чи, може, хай спершу зосередиться на військових розробках і тренуванні національної LLM? Вага і значущість цих завдань дуже різні, без деяких цілком можна обійтися і до кінця 2027 року, і до 2037-го. То навіщо взагалі витрачати на них обмежений час і ресурси?

Показово, що під особисте керівництво прем'єр Корецький виокремив реформу державного управління. І це найслабший з усіх розділів. Майже всі його критерії — якісні («забезпечити», «оптимізувати», «модернізувати»), без жодного числового цільового значення чи бази порівняння. Буквально нульова операційна деталізація. Навіть попри недосконалість Програми загалом, цей розділ відчутно контрастує із рештою документа.

Тож виходить, що загальне непогане враження від документа — це ефект низької порівняльної бази, бо на тлі попередніх урядових доробків будь-яка структурованість здається досягненням. Утім, чи це реальний план дій або ж список бажань до Різдва, стане достеменно зрозуміло лише тоді, коли з'явиться проєкт держбюджету на 2027 рік і покаже, чи стоять за цими цілями та дедлайнами реальні гроші.

Політика