Мілтех у фокусі правоохоронців. Що робити оборонній компанії, якщо до неї прийшли з обшуком

22 серпня 2026 р. 13:30

22 серпня 2026 р. 13:30

У 2022–2024 роках правоохоронці активно «штормили» оборонні компанії . Потім настало затишшя: кількість кримінальних проваджень за стттею191 Кримінального кодексу України у сфері мілтеху зменшилася в рази. Ніби галузь отримала негласний імунітет: можливо, держава усвідомила її критичну важливість для фронту, а можливо, існувала пряма політична вказівка не чіпати оборонного сектора. Однак 2025-го та на початку 2026 року такі справи виникали точково й значно рідше, ніж у гарячий період 2022–2024 років.

Логіка проста і водночас тривожна: українські оборонні компанії за кілька років великої війни перетворилися зі стартапів і волонтерських ініціатив на системних гравців великого ринку з мільйонними контрактами, інвестиціями й тисячами співробітників. Масштабування виробництва призвело до посиленої уваги правоохоронних органів, бо, виявляється, до них теж можна прийти.

Мотиви такої уваги можуть бути різними — від розслідування реальних порушень до спроб тиску, перерозподілу контрактів або впливу на власників бізнесу. Проте загальна тенденція очевидна: оборонну галузь почали сприймати як звичайний великий бізнес із податковими ризиками, пов’язаними контрагентами та підозрами у змовах. Державний оборонний контракт у цій системі став окремою й особливо зручною точкою входу для кримінальних проваджень.

Нова хвиля тиску на мілтех

У липні 2026 року великими оборонними виробниками прокотилася хвиля обшуків. Найрезонанснішим епізодом стали обшуки в одного з найбільших українських виробників Vyriy Industries. Масштаб операції став сигналом для всього сектора: період негласного імунітету для оборонних виробників, схоже, завершився .

Що правоохоронці ставлять у провину виробникам

Правоохоронці йдуть перевіреним класичним шляхом — тим, який вони вміють відпрацьовувати роками: державні оборонні контракти, коли підприємство постачає армії свою продукцію за бюджетні кошти.

На тактичному рівні це виглядає просто. Правоохоронці приходять з обшуком, паралізують роботу підприємства і в результаті нібито демонструють суспільству публічний сигнал: раз прийшли, значить, до компанії є обґрунтовані претензії. Хоча на цьому етапі їхньої обґрунтованості ще ніхто не довів. Утім, пояснити логіку деяких дій складно.

Водночас сам факт обшуку вже створює для підприємства репутаційні, операційні та фінансові проблеми. Фактично компанія змушена доводити свою добросовісність уже після того, як її роботу частково або повністю паралізували .

На стратегічному рівні в основі більшості претензій лежить одна й та сама догма: маржинальність за оборонним контрактом не має перевищувати 25%. І слідство намагається довести, що калькуляція собівартості продукції, яку зробив бізнес, є завищеною, а отже, компанія завдала державі збитків.

Слідчі детально аналізують, що саме компанія включила у вартість виробу. Якщо правоохоронці вважають, що частину витрат включили необґрунтовано, то різницю можуть трактувати як збитки, завдані державі. Однак проблема полягає в тому, що виробництво оборонної продукції значно складніше за просту формулу «вартість комплектуючих плюс націнка». Компанії витрачають кошти на розроблення, тестування, сертифікацію, логістику, утримання команди, оренду приміщень, безпеку виробництва та адаптацію виробів до потреб конкретних підрозділів.

Більшість суперечок зазвичай розвивається за такими основними сценаріями.

Особливу увагу привертають операції з пов’язаними компаніями, закордонними постачальниками. Правоохоронці можуть припускати, що виробник свідомо купував комплектуючі дорожче в підконтрольної структури, щоб вивести частину коштів або збільшити собівартість кінцевого продукту.

Класичну, давно відпрацьовану на цивільному бізнесі, схему мислення просто переносять на галузь, яка живе за зовсім іншими правилами.

Проблема не в тому, що перевіряють, а в тому, як

Якщо оцінювати загалом усі кримінальні провадження та претензії до компаній мілтеху, які є зараз, то це виглядає як явно некваліфікована робота.

Правоохоронці системно не враховують специфіки оборонного виробництва :

• не орієнтуються у вимогах ДСТУ та військових стандартах;
• намагаються інкримінувати податкові порушення, по суті, не розуміючи механіки та ставок оподаткування в цій ніші;
• застосовують класичні підходи, сформовані під час розслідування справ за статтею 191 ККУ, до специфічної ніші оборонного сектора.

Тобто мислять категоріями «якщо гроші перераховано, повернути їх не можна». Але оборонний ринок давно живе за іншою логікою: тут перемагає той, хто здатний зробити якісний виріб дешевше і продати його через маркетплейс чи інший канал держзакупівлі, а не той, хто одного разу зафіксував ціну й більше до неї не повертається.

Показовий приклад — механізм зміни ціни за тривалим контрактом. Вартість комплектуючих для дронів може і зростати, і падати протягом дії контракту. Щоб врахувати такі коливання, договори передбачають механізми повернення невикористаних коштів державі або постачання додаткової кількості товару на суму, що залишилася після зниження фактичної вартості. Це нормальна узгоджена практика галузі. Але слідство цього не розуміє й трактує подібні розрахунки як ознаку схеми, а не як штатний фінансовий механізм оборонного контракту.

Така некваліфікованість — не тільки проблема бізнесу. Вона підтверджується й ззовні: у публічному полі навколо справ Vyriy Industries та «Української бронетехніки» фіксують обшуки без ухвал суду, супровід анонімними телеграм-каналами, які знали деталі ще до офіційної комунікації правоохоронців, «викривальні» матеріали від структур на кшталт ГО «Нон-Стоп Україна» — усе це більше нагадує інформаційний тиск, ніж об’єктивне розслідування.

Враження «великого розподілу ринку»

Сукупність усіх цих факторів — некваліфіковані претензії, тактика паралічу роботи через обшук замість точкового доказування, інформаційний супровід через анонімні канали, справи, які «живуть» роками незалежно від доказової бази, — створює відчуття, що держава ініціювала великий перерозподіл ринку саме тоді, коли це найменше потрібно. Галузь щойно почала виходити на міжнародні контракти, залучати іноземних партнерів та інвестиції, і кожен новий обшук б'є не лише по конкретній компанії, а й по довірі до українського мілтеху загалом.

Що робити компаніям уже зараз

Готуватися потрібно на обох рівнях одночасно.

На тактичному — підготовка до самого факту обшуку. Команда повинна знати алгоритм поведінки під час слідчих дій, документи й техніка мають бути організовані так, щоб їх можливе вилучення не зупиняло виробництва. Кожен день простою в мілтеху — це втрати фронту.

На стратегічному рівні — превентивний аудит кримінальних ризиків. Хоч як дивно це звучить для сектора, для якого швидкість постачання, якість виробу й безперебійна підтримка фронту завжди були пріоритетнішими за бюрократичне оформлення кожного кроку, саме документальна дисципліна зараз стає питанням виживання бізнесу. Часто підприємство ухвалює правильні бізнес-рішення, але оформлює їх так, що за документами у слідства з'являється формальна підстава для претензій. Навіть якщо по суті компанія не зробила нічого протиправного.

Правовий захист і комплаєнс для мілтеху — це вже не розкіш і не другорядна витрата, а базова умова того, щоб залишитися в грі на ринку, який щойно навчився заробляти й саме тому став цікавим не лише інвесторам, а й правоохоронцям.

Політика