авторська колонка Тривога без кінця: як Києву доведеться змінити правила життя через нову тактику ворога

31 серпня 2026 р. 16:06

31 серпня 2026 р. 16:06

Події 27–28 серпня можуть стати для Києва точкою переходу до іншої реальності повітряної війни. Якщо раніше місто здебільшого жило за зрозумілим алгоритмом – кілька годин загрози, відбій і повернення до нормальної роботи, то тепер росія демонструє іншу модель. Невеликі групи дронів заходять на столичний регіон хвилями протягом усього дня, змушуючи десятки разів запускати один і той самий цикл: тривога – зупинка – відбій – запуск – нова тривога.

Лише 27 серпня у Києві повітряну тривогу оголошували 13 разів. На момент середини дня 28 серпня у Києві та області від початку попередньої доби було вже 24 сигнали. Багато з них тривали не по кілька годин, а 10, 20, 45 хвилин чи трохи більше години.

Мільйонне місто десятки разів на добу змушують переходити в режим зупинки: транспорт пригальмовує, зустрічі переносяться, магазини закриваються, лікарі та працівники не можуть вчасно доїхати на зміну, діти переходять із класів в укриття, а бізнес фактично втрачає можливість планувати навіть кілька наступних годин. Саме це схоже на нову мету росії – не лише бити по Києву, а поступово ламати сам ритм його життя.

Київ не став прифронтовим містом у класичному розумінні, але характер загрози дедалі більше змушує столицю жити за логікою постійного вогневого впливу. Якщо така тактика росії стане системною, старі протоколи доведеться швидко переписувати.

29 серпня це фактично визнав і уряд. Прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив, що тривалі тривоги впливають уже не лише на безпеку людей, а й на підприємства, логістику, транспорт, школи та інші сфери життя, а метою противника є параліч економічної активності столиці та великих міст. Наступного дня міністр інфраструктури Микола Калашник повідомив про підготовку нових рішень для транспорту, залізниці, системи оповіщення і навіть режиму комендантської години.

Економіка постійного «тертя»

У цій тактиці є не лише військова, а й економічна складова. Навіть збитий БпЛА частково виконує завдання, якщо через нього зупиняється транспорт, переносяться доставки, закриваються магазини та припиняють роботу люди.

Це можна назвати «економікою тертя». Кожна окрема зупинка здається незначною, але коли таких зупинок десятки, вони складаються у величезну кількість втрачених людино-годин, зірваних транзакцій і додаткових витрат бізнесу.

Показовий приклад – торгівля. За даними Української ради торгових центрів, ще у березні 2026 року повітряні тривоги займали 18,6% робочого часу ТЦ, тоді як роком раніше цей показник становив 11%. І це статистика ще до нинішньої хвилі атак.

У таких умовах формула «почалася тривога – усі процеси зупинилися до відбою» поступово перетворюється на ще одну зброю ворога. Тому питання не в тому, чи потрібно нехтувати безпекою. Очевидно, ні. Питання – чи можна зробити правила безпеки точнішими та адаптованими до конкретного типу загрози.

Не кожна тривога однакова

Сьогодні система переважно працює за бінарним принципом: небезпека є або її немає. Проте загроза одного ударного дрона в окремому секторі області та загроза балістичного удару по столиці – принципово різні ситуації.

Тому одним із ключових напрямів має стати подальша диференціація оповіщення. Місто має мати різні режими роботи залежно від типу загрози: локальна дронова небезпека, масована атака БпЛА, крилаті ракети, балістика чи комбінований удар.

Цей процес уже почався: уряд і військові напрацьовують диференційовану систему оповіщення. Дрон над одним із передмість не повинен автоматично запускати однаковий сценарій на іншому кінці агломерації – якщо військова ситуація дозволяє локалізувати ризик.

Транспорт не може постійно «перезавантажуватися»

За чинними правилами у Києві наземний комунальний транспорт під час тривоги зупиняється, пасажири мають залишити салон і пройти до найближчого укриття .

При одній-двох тривогах на день такий алгоритм ще може працювати. При десяти чи п’ятнадцяти він руйнує саму логіку міської мобільності. Автобуси та тролейбуси збиваються з графіків, працівники не можуть доїхати на зміну, а метро через наземні ділянки переходить на обмежений режим.

У ніч проти 20 серпня, коли тривога тривала майже дев’ять годин, на станціях метро укривалися понад 38 тисяч людей, а у ніч проти 30 липня – понад 56 тисяч . Метро одночасно є транспортом і великим міським укриттям, тому потребує окремого алгоритму.

Логічним рішенням може бути градація режимів: за локальної дронової загрози – продовження руху з визначеними обмеженнями, за безпосередньої загрози району – локальна зміна маршрутів, а під час балістики чи масованого удару – жорсткий режим безпеки.

Саме в такому напрямі вже думає уряд. Серед напрацьованих рішень – цілодобова робота вокзалів, розосередження пасажирів і поїздів, скорочення часу посадки та висадки і нові правила руху під час тривалих тривог.

Комендантська година: п’ять годин, які можна використати

Окремого перегляду потребує комендантська година, яка у Києві триває з 00:00 до 05:00. Мова не про її просте скасування.

Але якщо денна економічна активність дедалі частіше розривається тривогами, частину нічного часу можна використовувати для життєдіяльності міста: доставки товарів, поповнення магазинів, ремонтів мереж, перевезення працівників критичних підприємств, роботи логістичних центрів.

Ймовірно, Києву потрібна не відмова від комендантської години , а її функціональна модернізація: для більшості населення обмеження залишаються, а для визначених служб і бізнесу спрощується доступ до цифрових перепусток, систему яких місто вже анонсувало.

Прецедент уже є: у серпні на Одещині дозволили цілодобовий транзит визначеними державними трасами до міжнародних пунктів пропуску. Отже, логіка функціональних винятків уже застосовується.

Навчання в школах - ще один виклик

Перед початком навчального року проблема особливо відчутна для освіти. 28 серпня повітряні тривоги у Києві сумарно тривали 158 хвилин – у КМДА підрахували, що це майже чотири уроки зі стандартних шести.

Тому формула «урок – укриття – урок – укриття» швидко втрачає сенс. Відповіддю не обов’язково має бути тотальна дистанційка. Значно перспективніша модель – перетворення великих шкільних укриттів із місця очікування відбою на повноцінну частину освітнього простору з інтернетом та можливістю продовжувати заняття.

Київ уже рухається в цьому напрямі: місто готує сценарії від уроків в укриттях до змішаного і дистанційного формату. Тим більше, що від початку повномасштабної війни у столиці пошкоджено понад 300 освітніх закладів, понад сотню – лише цього року.

Медицина, держпослуги і новий робочий день

Та сама логіка потрібна у медицині та державному секторі. Екстрена допомога й критичні медичні процеси повинні мати захищені маршрути, а все, що не потребує фізичної присутності пацієнта, – переходити в дистанційний формат.

Людина не повинна їхати через половину Києва під кількома тривогами лише для того, щоб отримати направлення, повторну консультацію чи результат обстеження. ЦНАПи, соціальні служби та інші установи також мають переходити на асинхронну модель: максимум документів онлайн, електронна подача та автоматичне перенесення запису після тривоги.

Зміни потрібні і на ринку праці. Українське законодавство вже дозволяє гнучкий режим робочого часу та дистанційну роботу. Для багатьох офісних працівників важливіше виконати роботу протягом доби, ніж бути за столом саме з 9:00 до 18:00. Зміни можна розбивати на безпечні часові вікна, оцінюючи результат, а не формальну присутність.

Для промисловості, ритейлу й логістики потрібні свої безпечні протоколи, за яких частина процесів може продовжуватися у захищених приміщеннях або переходити на резервний формат.

Місто коротких відстаней

Є і стратегічний висновок: війна робить надмірну централізацію міста небезпечною. Якщо за роботою, послугою чи до лікаря потрібно перетинати пів Києва, кожна тривога множить проблеми.

Тому столиця має ставати більш поліцентричною: районні логістичні хаби й склади, dark stores, локальні медичні центри, районні адмінсервіси та дублювання критичних функцій на обох берегах.

Чим коротшим є шлях товару, працівника чи послуги до споживача, тим складніше росії паралізувати місто одним типом загрози.

Не чекати відбою

Після початку повномасштабної війни у 2022-му році та деокупації Київщини, кияни і мешканці столиці навчився жити під тривогами. Але система виходила з того, що це тимчасова надзвичайна подія: кілька годин очікування – і місто повертається до звичного ритму.

Тактика останніх днів ставить це припущення під сумнів. Якщо росія переводить повітряний терор у хвилеподібний і практично безперервний режим, очікування відбою вже не може бути єдиною моделлю життєдіяльності мегаполіса.

Скептики можуть зауважити, що резервний план дій (а ще краще - декілька таких протоколів на різні потенційні загрози) столиця і міста-мільйонники в умовному тилу повинні були мати «на вчора». Втім так само і ворог вигадує все нові й нові методи терору та дестабілізації ситуації в умовно тилових регіонах – саме тому проактивне реагування на загрози має стати обов’язковою навичкою як для місцевої, та і центральної влади. Особливо, якщо мова йде про Київ – найбільший мегаполіс України, столицю, в якій сконцентровано дуже важливий потенціал нашої стійкості в усіх сферах життєдіяльності країни.

Завдання держави та міської влади – не послабити безпеку, а зробити її точнішою. Замість універсального алгоритму потрібні різні режими роботи транспорту, шкіл, лікарень, бізнесу та держустанов залежно від рівня загрози.

росія намагається перетворити повітряну тривогу на інструмент управління життям Києва. Відповіддю має стати така модель міста, за якої цей інструмент просто перестане працювати.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

Політика