Очолює монобільшість, але не описав, як вона працює: Гарань розібрав наукову роботу Арахамії

07 вересня 2026 р. 15:19

07 вересня 2026 р. 15:19

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія у своїй науковій дисертації про діяльність монобільшості в українському парламенті приділив багато уваги теоретичній частині, однак по суті утримався від аналізу фактичної структури  монобільшості та її впливу на політику України, пише в статті « Доктор монобільшості»: як дисертант Арахамія дослідив те, чого немає » Олексій Гарань .

Політолог зауважив, що як очільник першої в українському парламенті монобільшості Давид Арахамія мав би знати про її діяльність найбільше, але на практиці змовчав геть про усе.

«Наукова праця має досліджувати реальність. Тобто не лише те, як певна політична конструкція повинна працювати за законами й регламентами, а й те, як вона працює в реальному житті. Особливо коли цей реальний досвід просто перед очима дослідника. У дисертації Давида Арахамії перелічено правові, нормативні акти, регламенти, інструкції тощо. А от про те, що ж відбувалося навколо, — зась», - пише автор.

Гарань зазначає, що у висновках до розділів Арахамія обтічно згадує, що «іноді трапляється» домінування виконавчої влади над законодавчою, а також пише, що саме потребує покращення, але в самому тексті роботи суть теми зовсім не розкриває.

«Таке враження, що ця дисертація — цілковита абстракція. Вона відірвана від практики, яку здійснює за часів Зеленського зокрема й керівник фракції Арахамія», - вказує експерт.

У статі автор зауважує, що реальність української монобільшості полягає в тому, що її сформував на популістичних гаслах із випадкових людей і «начебто на грошах, які платилися в «конвертах» президент Володимир Зеленський, а не на «матриці стійкості», як пише Давид Арахамія. У підсумку монобільшість перетворилася на конвеєр, який у «турборежимі» приймав сумнівні рішення, часто ігноруючи навіть найпростіші парламентські процедури їхнього ухвалення.

«Нині ця монобільшість фактично розвалилася — у парламенті лежить купа заяв народних слуг про вихід із неї. Їх просто не пускають на голосування до зали. Банкова намагається утримати монобільшість укупі та зробити керованою вмовляннями, переконаннями, а також тиском силовиків і грошима. Однак це не допомагає: колись найбільша в парламенті фракція уже не може забезпечити виключно своїми голосами ухвалення ні президентських, ні кабмінівських законопроєктів і провалює важливі закони», - вказує на крах цієї політичної структури (яка є і в досвіді інших демократичних країн) в українських реаліях.

Як пише Гарань, зазнала краху і підтримка монобільшості в суспільстві — ще у січні 2022 року за «Слугу народу» були готові голосувати лише 14% виборців, що втричі менше, ніж на виборах 2019 року. У підсумку до наступних виборів бренд «Слуги народу» може не дожити взагалі.

«Здавалося б, саме це й мало би стати одним із головних предметів дослідження людини, яка весь цей час перебувала всередині процесу. Тим більше що сам Арахамія пише про «потенціал адаптивності до українських реалій», тобто начебто позитивний досвід. Але саме ці реалії в дисертації залишаються майже за кадром. Бо поки це дуже схоже на карго-дисертацію: всі зовнішні атрибути наукової праці є, а реальність, яку вона мала б досліджувати й пояснювати, кудись зникла», - підкреслює науковець.

Він також критикує порівняння Арахамією парламентських моделей у Великій Британії та Україні за нерозуміння суті вестмінстерської моделі як такої.

Політолог вказує, що нинішній український феномен монобільшості виявився провальним і навряд чи так само може повторитись у наступних складах Верховної Ради.

«Натомість на заміну псевдомонобільшості в умовах війни на знищення України мали б прийти коаліція/уряд національної єдності. Але цього вперто не хоче бос Давида Георгійовича. А сам Арахамія у своїй дисертації цього теж не рекомендує, віддаючи перевагу монобільшості й нав’язуванню всім одноосібних рішень із самої верхівки влади», - додає автор.

Гарань зазначає, що цінність будь-якого наукового дослідження полягає саме в тому, що воно досліджує й пояснює реальність, а не підганяє її під картинку, «інакше це вже не наука, а її імітація, карго-дисертація».

Політика