авторська колонка Вашингтонські вітри дмуть геть від Кремля. Колонка Леоніда Швеця

09 вересня 2026 р. 18:06

09 вересня 2026 р. 18:06

Візит Кушнера та Віткоффа до Москви, а потім до Києва подається як спроба американської сторони оживити ідею переговорів у тристоронньому форматі, яка вже було завмерла. Востаннє зустріч делегацій США, України та росії відбулася в далекому лютому в Женеві, і відтоді говорили тільки гармати. Нічого поганого у відновленні переговорів немає, вони точно не завадять, але й оманливих уявлень, ніби вони приведуть до миру, ні в кого, здається, не залишилося. Так, переговори колись такий перехід зафіксують, але не завтра і не післязавтра, і не завдяки дипломатичній майстерності учасників.

Коли вдасться повернутися до тристороннього формату, поки неясно, зате ясно інше: підведено риску під спробами американців знайти спільну мову з путіним і на цій основі дійти робочого рішення щодо України. Тепер у Білому домі зайняли непоступливу позицію і демонструють її Кремлю у відповідь на його непоступливість. Так було під час поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви , у такому тоні нав розмову з Антоном Силуановим Скотт Бессент на зустрічі міністрів фінансів і голів центробанків G20 в американському Ешвіллі.

Власне, сама поява «вітька та зятька» вперше в Києві після багаторазових безплідних поїздок до Москви вже свідчить про те, що у Вашингтоні та Мар-а-Лаго відбулися серйозні зміни, і йдеться не про продовження колишнього невиразного курсу з обов'язковими мантрами про переговорницький геній Трампа з підморгуваннями кремлівським, а про серйозне коригування позиції американської адміністрації. Від гріха подалі, представники Держдепу, Ради національної безпеки та Міністерства фінансів супроводжували цього разу Джареда Кушнера та Стіва Віткоффа під час їхнього подвійного візиту до російської та української столиць: дипломатів-любителів, схильних піддаватися чарівності путіна, підперли професіоналами з чіткими установками, і це можна вважати перемогою крила в Білому домі, яке помітно посилилося і стоїть на антикремлівських позиціях. Марко Рубіо, Скотт Бессент та Джон Реткліфф у ньому – ключові фігури. Росіянам дають зрозуміти, що розмови про взаємовигідне співробітництво будуть тільки після встановлення миру.

Більше того, у телефонній розмові з путіним, що відбулася після повернення спецпосланців до Вашингтона, Дональд Трамп тримався в руслі позиції «досить дурити мені голову», коли вчергове почув про небачені успіхи російської армії, обіцянки покінчити з Україною в найближчі місяці та прохання припинити ділитися з нами зброєю та розвідінформацією. Яких душевних сил це коштувало американському президентові, ми не знаємо, але ламати гру своїм людям, які вирішили, що з Кремлем пора працювати жорсткіше, не став. Підстав для образи у Трампа більш ніж достатньо: путін так і не подарував йому лаври миротворця напередодні проміжних виборів, здатних різко отруїти президенту США внутрішньополітичне життя на наступні два роки президентського терміну. Додайте сюди триваюче військово-технічне співробітництво росії з Іраном, який раптом створив Америці колосальні проблеми, і стане зрозуміло, що приводів дратуватися на росіян у Дональда Трампа більше ніж достатньо, він ще й незвично стриманий. Мабуть, на тлі головної загрози національній безпеці США – з боку цих жахливих канадців.

На брифінгу за підсумками візиту Віткоффа та Кушнера звернула на себе увагу фраза Зеленського про те, що війна, очевидно, затягується на зимовий період . Те, що очевидно абсолютно всім, нарешті стало можливо спокійно озвучувати за підсумками переговорів, формально призначених для наближення миру, не боячись образити представників Трампа, які клопочуть за його дорученням: путін не збирається найближчі пів року мінімум зупинятися, не треба себе дурити щодо цього, давайте обговорювати спільний порядок дій на цей період, чим, власне, українська сторона і займалася, обговорюючи «зимовий пакет».

Риторичні танці навколо миротворчої магії Трампа відправлені на горище, як старі зламані меблі, хоча, ймовірно, якщо у вересні відбудеться таки зустріч Зеленського з американським президентом, якусь обов'язкову програму перед дідусем доведеться виконати.

Миротворці, позначивши перехід до нової відвертості у відносинах, поїхали. Війна триває з тією ж відвертістю.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Політика