Діти під прицілом росіян: як вберегти підлітків від вчинення диверсій

13 вересня 2026 р. 08:41

13 вересня 2026 р. 08:41

Із 2024 року СБУ затримала близько 175 неповнолітніх, причетних до діяльності на користь РФ. Російські спецслужби через Telegram, TikTok та ігрові чати використовують українських дітей як інструмент війни. Підлітків залучають до збору інформації, підпалів військових автомобілів чи закладання вибухівки біля стратегічних об'єктів.

У суспільстві такі випадки часто викликають обурення та однозначне засудження. Проте міжнародне право свідчить: ці діти є не лише учасниками правопорушень, а й постраждалими від цілеспрямованих маніпуляцій та експлуатації з боку держави-агресора.

Як росіяни використовують українських дітей для вчинення злочинів та чи є способи зменшити їхню вразливість перед ворогом? Експерти ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»» спільно з Офісом генерального прокурора та Міжвідомчою координаційною радою з питань правосуддя щодо неповнолітніх дослідили цю проблему.

Чому підлітки потрапляють у пастку

Зростанню вразливості підлітків до російського впливу сприяють ключові чинники воєнного часу. Це втрата батьківського нагляду, психологічна травматизація, руйнування звичного соціального середовища, економічні труднощі родин і неконтрольовані онлайн-ризики.

Суттєво підвищують вразливість до маніпуляцій низька життєстійкість, а також схильність ігнорувати ризики чи уникати проблем замість їхнього вирішення.

Близько 80% випадків використання дітей відбувається через ігрові платформи та чати, де основним інструментом залучення є фінансова мотивація. Спецслужби РФ цілеспрямовано орієнтуються на підлітків певного психологічного профілю.

Цільова аудиторія — підлітки, які активно шукають додаткового заробітку, є ініціативними, але не здатні повною мірою спрогнозувати подальші наслідки своїх дій.

Попри поширені міфи, переважно підлітки вчиняють злочини під тиском, шантажем і психологічними маніпуляціями, а не з власної волі. Ця проблема стосується не виключно дітей із сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Мішенню спецслужб може стати будь-яка дитина незалежно від соціального статусу родини чи місця проживання.

Щоб використовувати дітей для вчинення злочинів, росіяни системно застосовують п'ять основних видів психологічних маніпуляцій:

• «легкі гроші»;
• поступову ескалацію завдань з одночасною побудовою довіри;
• шантаж і погрози компроматом;
• цілеспрямовану експлуатацію психологічних вразливостей дитини (самотності, потреби у визнанні, складних життєвих обставин);
• створення ілюзії безкарності через переконання дитини, що її неповноліття гарантує захист від кримінальної відповідальності.

На гачку, або Як використовують дитину

Цикл складається із семи етапів. На будь-якому з них дитині дедалі складніше самостійно розірвати контакт із російським агентом.

Етап 1. Пошук і встановлення контакту. Для пошуку потенційного виконавця росіяни переважно використовують Telegram, TikTok та ігрові чати.

Представник спецслужб може написати дитині одночасно з різних акаунтів. Спілкування відбувається українською мовою, а у профілі використовується картинка або чуже фото.

Дитина отримує анонімні або «патріотичні» повідомлення, з нею підтримують дружній стиль спілкування. Під час розмови збирають особисту інформацію про неї. Співрозмовник виявляє у дитини слабкі місця або актуальні побажання задля швидкого обрання дієвих методів маніпуляції.

Пропонують легкі та швидкі гроші за мінімальних зусиль. Акцент робиться на перспективі придбати стильні речі або модні гаджети, а також здобути фінансову незалежність від батьків.

Етап 2. Завоювання довіри. Спочатку дитині пропонують виконати «безпечні» та дрібні завдання: передати побутову інформацію, зробити фото або зняти відео на вулиці.

Після цього під виглядом прояву турботи можуть надходити прохання про встановлення спеціальної програми з геолокацією — для відстеження точних координат розміщення певних об'єктів або контролю виконання завдань.

Агент здійснює швидку оплату на картку, мотивуючи її отримати наступну суму. Це роблять, щоб дитина повірила у «чесність» та «добрі» наміри нового «товариша», а також відчула «смак легких грошей».

Уже на цьому етапі дитині можуть надходити пропозиції залучити своїх друзів, які також шукають заробіток. Починає формуватися «відчуття значущості» — дитина думає, що виконує «секретну місію» або допомагає своєму «другу».

Можливе використання «легенд». Наприклад, агент повідомляє дитині, що його брат-журналіст наразі працює за кордоном над цікавим проєктом і потребує допомоги у зборі матеріалу.

Етап 3. Ескалація завдань. Завдання стають більш ризикованими: збір даних про блокпости та військову техніку, позначення геолокації стратегічних об'єктів і поширення дезінформації.

Для виконання завдання агент може надсилати додаткові роз'яснення, інструкції, список необхідних товарів, які потрібно придбати в будівельному магазині, фото «потрібних» автомобілів з переліком ознак їхньої ідентифікації.

Переказують кошти для купівлі матеріалів, необхідних для виготовлення вибухівки. Оплачують оренду квартири, аби підлітки мали місце для підготовки до скоєння злочину.

Етап 4. «Прив'язування» до кримінального правопорушення. Дитині дають завдання, які вже є кримінальними правопорушеннями. Її продовжують запевняти в безпечності та корисності роботи.

Агент постійно в контакті з дитиною. Він супроводжує та «мотивує» її до виконання завдання та надання відео чи фото для фактажу.

Якщо агент вважає, що відео неякісне або об'єкт не знищено, завдання вважають виконаним неповністю. Це зменшує заздалегідь озвучену суму коштів.

Етап 5. Підвищення ставок. Дитині дають складніше завдання, втягуючи у виконання особливо тяжких злочинів. Її можуть змусити коригувати вогонь, брати участь у диверсіях, підпалити військовий автомобіль, закласти вибухівку в людному місці, підірвати приміщення поліції чи ТЦК.

У разі відмови застосовують шантаж і примус. Агент фіксує факти листування з дитиною, збирає відому інформацію про неї, як-от фото, місце навчання, адресу проживання, склад сім'ї та коло спілкування. Якщо в агента виникають сумніви щодо подальшої «співпраці» з дитиною — він видаляє листування.

Етап 6. Шантаж і примус. Дитина починає отримувати від агента погрози знайти її родину, передати до СБУ інформацію про злочин або поширити у відкритих джерелах фото з місця його вчинення. Через це підліток втрачає контроль над ситуацією.

Етап 7. Кінцева стадія — повна залежність. Дитина опиняється в пастці, оскільки не знає, що робити, до кого звернутися за допомогою, боїться розповісти дорослим. Вона ризикує стати обвинуваченою у тяжчих та особливо тяжких злочинах.

Злочинці чи потерпілі?

Міжнародне право дає чітку відповідь: дитина, використана у збройному конфлікті, так само є потерпілою. Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини забороняє залучення осіб до 18 років до діяльності збройних груп. Водночас Римський статут Міжнародного кримінального суду визнає використання дітей у воєнних діях міжнародним злочином.

Для України це особливо актуально. Йдеться не про формальну участь дітей у збройних формуваннях, а про їх використання росіянами для виконання завдань.

У 2025 році до ст. 438 Кримінального кодексу України внесли зміни, які прямо визначили вербування або використання дитини у збройному конфлікті окремим воєнним злочином.

Це важливий сигнал: відповідальність має нести насамперед той, хто використовує дитину, а не лише вона сама. Однак на практиці такі діти часто залишаються передусім фігурантами кримінальних проваджень, а не потерпілими.

Водночас міжнародні стандарти наголошують: у центрі уваги мають бути не лише покарання, а й захист, реабілітація та реінтеграція дитини.

Запобігти — важливіше, ніж покарати

Запобігання має передувати втягненню. Головна увага має бути зосереджена не на покаранні дитини після вчинення правопорушення, а на тому, щоб не допустити її використання у злочинній діяльності. Для цього важливо:

— Проводити спеціальне навчання для поліцейських, суддів, прокурорів, адвокатів, а також освітян. Вони мають розуміти психологію втягнення дитини, схему маніпуляцій кремлівських спецслужб і не підходити до питання зі стереотипним «дитина — зрадниця». Долати варто причину, а не лише наслідок.

— Посилити системну інформаційно-просвітницьку роботу. У школах, медіа та серед батьків розповідати про те, як саме відбувається використання дитини і куди звертатися, якщо вона чи дорослий помітили підозрілі ознаки.

— Окрема вимога — до самих медіа. Розробити журналістам стандарти висвітлення таких історій: не розкривати обличчя та персональних даних дітей та не дозволяти собі осудливих заголовків на їхню адресу (а не тих, хто їх використав). Треба чітко доносити в медіа, що дитина в цій ситуації — передусім постраждала.

— Удосконалити державну статистику , щоб побачити реальні масштаби проблеми — скільки дітей втягнуто, які рішення ухвалюють суди, скільком дітям офіційно надано статус потерпілих.

Коли справа вже в суді: як зробити процес справедливим

Аналіз судової практики показав тривожну закономірність: переважна більшість таких справ суди розглядають з обвинувальним ухилом. Щоб цього уникнути надалі, необхідно:

Перше, визнати статус дитини правильно. Дитина, завербована чи використана у збройному конфлікті, за ст. 438 КК України є одночасно й підозрюваною, і потерпілою від воєнного злочину. Це не формальність: від цього залежить, чи отримає вона захист, а не лише вирок.

Друге, сама процедура має перестати бути травматичною. Це означає обов'язкову участь підготовленого психолога під час допиту, закритий розгляд справи, пояснення дитині її прав зрозумілою мовою, а не юридичним жаргоном, і, де це можливо, пріоритет пробації й відновного правосуддя над ув'язненням.

Третє — дитина має право на фахівців, які вміють з нею працювати. Кваліфікований адвокат зі спеціалізацією на дитячому правосудді, доступ до психологічної допомоги під час тримання під вартою, обов'язкове інформування служби у справах дітей про кожне затримання неповнолітнього — усе це сьогодні залежить від випадку, а має бути стандартом.

І тут є ризик, який легко упустити: закон дозволяє замінювати спеціально уповноваженого слідчого чи суддю іншим фахівцем, але лише коли перший справді не може вести справу. В умовах воєнного часу спокуса перетворити виняток на правило зростає. А для дитини різниця між «звичайним» слідчим і тим, хто розуміє психологію втягнення в примусовий злочин, — це різниця між ще однією травмою і шансом на реінтеграцію.

Після вироку: Як повернути дитину до суспільства

Наразі в Україні немає жодної спеціалізованої програми соціально-психологічної реабілітації, корекційних чи пробаційних програм для дітей, які були використані ворогом. Відсутні й реінтеграційні механізми, які допомогли б дитині повернутися в громаду без стигматизації та з реальною підтримкою.

Водночас за ініціативи Офісу генерального прокурора та ДУ «Центр пробації» експерти ГО «Волонтер» долучилися до розробки та тестування програми «Розвиток навичок критичного мислення». Її затвердження та ефективне впровадження допоможе запобігти повторним правопорушенням, пов’язаним з цими та іншими злочинами.

Політика