авторська колонка Кремльов, Микитась та їхні новоспечені прибічники. Колонка Леоніда Швеця

17 вересня 2026 р. 16:12

17 вересня 2026 р. 16:12

«Президент не знає, що це за людина. Я гадаю, інші члени родини не знають, хто ця людина. Коли ви запитуєте, чи розслідую я, – що мені розслідувати?». Генеральний прокурор США Тодд Бланш знизав плечима у відповідь на запитання журналістів про фінансування таким собі Умаром Кремльовим післявесільних гулянь Дональда Трампа-молодшого з Беттіною Андерсон. Дійсно, і Дональд Трамп-старший, і Меланія Трамп, і Ерік Трамп кожен окремо заявили, що уявлення не мають про якогось Кремльова.

Як добре відомо, якщо трампи сказали, то все так і є. Директор ФБР Кеш Патель у своєму фірмовому стилі викотив очі, коли його запитали про те, що робитиме його відомство з оприлюдненою інформацією: «Я не дуже розумію, про яку інформацію йдеться».

Водночас молодята анітрохи не відмовлялися від своїх слів і гаряче подякували своєму російському другові за влаштоване їм свято на орендованому на Багамах острові. Сам Кремльов не лише не приховує свого зв'язку з владою рф, він усіляко його підкреслює (зокрема й прізвищем, яке Умар Назарович Лутфуллоєв узяв у 2010 році). Під час нещодавнього офіційного візиту путіна до Китаю Кремльов супроводжував російську делегацію, а перед цим отримав від президента Орден Дружби народів – чи то за керівництво Міжнародною асоціацією боксу, чи то за якусь іншу службу. Одразу з Китаю він і вирушив на Багами, де з грошей своєї асоціації, яка у свою чергу спонсорується «Газпромом», було оплачено урочистості для Трампа-молодшого та його нової дружини. Усе наочно, як в анекдоті про Штірліца, який, відзначаючи 23 лютого, ходив Фрідріхштрассе з гармошкою та в будьонівці.

Як хлопчина із Серпухова із пересічною боксерсько-кримінальною біографією (дві судимості 2004 і 2009 років, вимагання та завдання побоїв) раптом упіймав жар-птицю й став першою величиною на ринку грального бізнесу росії, де тісно співпрацюють силовики та бандити, не дуже зрозуміло. Кажуть, не обійшлося без допомоги Подольської ОЗУ та казна-звідки виниклої дружби з Олексієм Рубежним, на хвилиночку – очільником особистої охорони володимира путіна. І справді, з якого дива Генпрокуратурі та ФБР виявляти інтерес до появи такої людини у сімейному колі президента США, де він легко і, напевно, просто так смітить подарунками на сотні тисяч доларів?

Особливими барвами ця історія грає напередодні проміжних виборів, які Республіканська партія, що безвольно віддалася Трампу, і так із тріском програє. Зв'язки з росією, звинувачення в яких отруїли цьому видатному державному діячеві попередній президентський термін, сприймаються особливо гостро: США з його легкої руки перебувають у війні з Іраном, якому росія надає військово-технічну допомогу. По американських базах, вбиваючи американських солдатів, за допомогою розвідувальної інформації, отримуваної з росії, б'є зброя, вдосконалена на основі російських технологій. При цьому синок відверто кутить на кремлівські – у всіх сенсах – гроші. У тому, що Генпрокурор і глава ФБР при цьому дивляться кудись в інший бік, немає нічого дивного. Тодд Бланш – колишній особистий адвокат Трампа, за що й був винагороджений нинішньою посадою, а Патель активно допомагав республіканцям у перший термін Трампа рятувати того від звинувачень у співпраці з росіянами.

Нікого не здивуєш тим, що в нинішньому Білому домі інтереси сімейки в пріоритеті над національними інтересами, але навіть на цьому тлі історія, погодьтеся, яскрава. Можна гірко бідкатися, що в найтяжчі для нашої країни часи доля дала нам такого «стратегічного партнера», однак нічого не залишається, як працювати з такою Америкою, яка є. Ось багатостраждальний законопроєкт Ґрема-Блюменталя нарешті пройшов затвердження в Конгресі, і є шанс, що він створить додаткові проблеми нашим спільним з американцями ворогам, на прикрість Кремльова та кремлівських.

На жаль, тема з Генпрокурором і спецслужбами, які нібито уявлення не мають, що діється в оточенні президента під час війни, нині резонує з українськими скандалами. У нас аналогом Кремльова, лакмусовим папірцем якості державної влади, є Максим Микитась, уособлення української корупції, який практично відкрито мав у різних сенсах Офіс президента, до їхнього взаємного задоволення. Генпрокурор не лише не бачив, що тут розслідувати, він вважав за необхідне – мабуть, із власної ініціативи, еге ж? – розслідувати розслідувачів, поки сам не потрапив під ту ж коняку і, отримавши тиждень на збори, не зник у паризькому тумані, вивозячи паролі та явки багатомільйонних схематозів, що процвітають під дахом на Різницькій.

Добре, що ця історія викрилася, але, на жаль, нічого нового про наш державний устрій ми не дізналися. Так було за всіх президентів і за всіх прокурорів, у чому й біда, до якої додалася воєнна біда, що все ускладнює. Складно реалізовувати красиве гасло «Геть від Москвы!», використовуючи ті самі управлінські практики. Цю слабкість путін знає, і вона його додатково надихає продовжувати війну.

Прийнято казати, що це все через нашу інституційну незрілість. А що Америка, там що зі зрілістю сталося? Сталося з уявленнями про пристойність. Те, що раніше було немислимим, скандальним, обурювальним, зараз – пересічні епізоди повсякденної новинної картини. Етичні смакові сосочки в людей просто заніміли від тотального безсоромства, що коїться. Випасти б Україні з цього самовбивчого тренду, нас і без того намагаються знищити. Навіщо ж їм допомагати?

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Політика