Таємничий нерозшифрований рукопис Войнича міг бути переплетений у неправильному порядку

21 жовтня 2026 р. 03:58

21 жовтня 2026 р. 03:58

Науковці припустили, що сторінки рукопису Войнича могли переплутати під час його зшивання у XV столітті. Це ілюстрована середньовічна книга, записана невідомою системою письма. Неправильний порядок її аркушів додатково ускладнює розшифрування, оскільки порушує зв’язки між фрагментами тексту. Про це повідомили у Live Science.

Рукопис Войнича понад століття залишається загадкою для криптографів, мовознавців і дослідників середньовічної літератури. Радіовуглецеве датування його пергаменту вказує на початок XV століття. На 240 сторінках міститься близько 38 тисяч слів, записаних унікальною системою письма, яку називають Voynichese. Текст супроводжують зображення людей, рослин та астрологічних символів. Попри численні спроби прочитати документ, загальновизнаного розшифрування досі немає.

Документ також відомий як шифрований рукопис Бейнеке. Серед його колишніх власників був імператор Священної Римської імперії Рудольф II. У 1912 році рукопис придбав книготорговець Вільфрід Войнич. Від 1969 року він зберігається в Бібліотеці рідкісних книг і рукописів Бейнеке Єльського університету.

Нову версію будови документа запропонували виконавча директорка Американської академії медієвістики Ліза Фейгін Девіс і дослідник інформаційних систем Мальтійського університету Колін Лейфілд. Автори припускають, що незвична структура рукопису могла виникнути через помилку людини, яка зшивала його, не вміючи прочитати текст.

«Ми не знаємо, чи це код. Але рукопис Войнича має деякі дивні характеристики з точки зору його фізичної структури», — зазначила Ліза Фейгін Девіс.

Вивчаючи почерки, щоб визначити кількість переписувачів, вона помітила незрозуміле чергування сторінок. Не збігається й розташування деяких ілюстрацій: малюнок доходить до внутрішнього краю однієї сторінки, а його продовження з’являється на іншій. Між цими частинами можуть бути кілька інших сторінок.

Щоб пояснити проблему, автори звернулися до способу виготовлення середньовічних книг. Прямокутний лист пергаменту зі шкіри тварини зазвичай складали навпіл. Так утворювався біфолій — заготовка із чотирма сторінками. Приблизно п’ять таких заготовок вкладали одну в одну, формуючи зошит. Потім кілька зошитів зшивали вздовж корінця в книгу. Девіс і Лейфілд припускають, що рукопис Войнича спочатку мав іншу структуру. Він міг бути стосом сингуліонів — окремих складених навпіл листів, які не планували об’єднувати в зошити чи зшивати в кодекс.

Припущення про переплутані сторінки висували й раніше. Однак цього разу автори перевірили його за допомогою аналізу графічних властивостей запису та статистичного порівняння тексту. Лейфілд пояснив, що вони розглядають документ як текст, який містить певне повідомлення. За такого припущення окремі блоки можна зіставляти статистично, оцінюючи їхню подібність або відмінність. Для цього він застосував латентний семантичний аналіз, або LSA. Цей метод обробки природної мови розробили наприкінці 1980-х років для пошуку прихованих закономірностей у текстах.

За словами Лейфілда, LSA особливо корисний для невеликих наборів даних. Сучасні методи штучного інтелекту потребують величезних навчальних масивів, яких дослідники рукопису не мають. Обсяг тексту, доступного для їхньої роботи, він оцінив приблизно у 35 тисяч слів. Порівняння виявило низьку подібність між одними сторінками та високу — між іншими. Перший результат допускає, що відповідні фрагменти не мали читатися разом. Другий підтримує припущення, що певні сторінки спочатку могли становити спільну частину тексту.

Погляд на рукопис як на збірку окремих сингуліонів, за словами Девіс, пояснює одразу кілька його особливостей. Зокрема, стає зрозумілішим розподіл роботи переписувачів між окремими складеними листами. Також зникає суперечність із малюнками, частини яких нині розділені іншими сторінками. Дослідниця вважає, що ці спостереження потрібно розглядати разом з іншими незвичними рисами документа. У такому контексті запропонована структура дає їм узгоджене пояснення.

Якщо гіпотеза правильна, попередні роботи, побудовані на припущенні про правильний порядок сторінок, потребуватимуть перегляду. Водночас Девіс бачить у результатах поступ у дослідженні рукопису. Вони допомагають перевіряти, чи прихований за записом справжній зміст. Остаточного перекладу ця робота не дала. Проте, наголосила науковиця, неможливо зрозуміти книгу, якщо її сторінки переплутані. Встановлення початкової структури може стати важливим кроком до подальшого прочитання.

Девіс зберігає оптимізм щодо майбутнього розшифрування. Як приклад вона наводить літературну головоломку Cain’s Jawbone — «Щелепа Каїна», яку вдалося розв’язати кільком людям. Ця надзвичайно складна загадка 1930-х років складається зі ста сторінок детективної історії, навмисно розташованих у неправильній послідовності. Її своєрідна, нечітка й стилізована мова істотно ускладнює завдання. Спроби розв’язати головоломку за допомогою штучного інтелекту також виявлялися невдалими.

Автори вже обмірковують наступні дослідження рукопису Войнича. Ще одну підказку можуть дати великі плями від води на верхніх полях частини сторінок. За словами Девіс, на сусідніх сторінках вони мали б бути симетричними, однак цього не спостерігається. Науковиця вважає це додатковим аргументом на користь порушеного порядку аркушів. Вона та Лейфілд планують порівняти контури плям на різних сторінках. Це може допомогти відновити початкову послідовність документа.

Нагадаємо, що науковці Брістольського університету дослідили крихкий рукопис з описами погодних катастроф 1560–1630 років. Документ передали до Брістольського архіву в 1931 році, але згодом його визнали непридатним для безпечного перегортання. Хроніка містить описи повені 20 січня 1607 року та морозів узимку 1607–1608 років, які зупинили судноплавство. Для перевірки й зіставлення подій історики також використали брістольські хроніки Ricart і Adams.

Окрім того, у 2018 році дослідники заявили, що за допомогою штучного інтелекту визначили ймовірну мову рукопису Войнича — іврит. Алгоритм навчали на перекладах Загальної декларації прав людини 380 мовами. Автори припустили, що літери в кожному слові переставлені, а голосні пропущені. На цій основі вони запропонували варіант перекладу першого речення.

Політика