авторська колонка Коли закінчиться війна. Колонка Леоніда Швеця

21 жовтня 2026 р. 18:02

21 жовтня 2026 р. 18:02

Поки американські переговорники намагаються в лічені дні, що залишилися до проміжних виборів, принести своєму президентові хоч якісь ознаки замирення в російсько-українській війні, яку той необачно обіцяв зупинити за добу, українці не схильні вірити у швидке завершення бойових дій. За даними жовтневого опитування КМІС, 39% очікують на припинення війни у 2028 році та пізніше. Важко сказати, чи беруть вони до уваги зміну керівництва США через два роки, але зовсім цього чинника заперечувати не можна. Трамп давно став фактором, що сприяє продовженню російської агресії, а зовсім не навпаки, як комусь могло здатися на початку його другої каденції.

Оптимістів небагато : лише 10% вірять, що війна закінчиться вже цього року, ще 13% — на початку наступного, 17% — наприкінці. Чесно вагаються з відповіддю — 21%. Досвід вчить, що краще не тiшити себе надіями, а налаштуватися на тривалу боротьбу та радіти, якщо мир настане раніше.

Одне з джерел як оптимізму, так і песимізму водночас — це потенціал противника.

Фахівці відзначають кепський стан російської економіки, у якій військова, непродуктивна частина висмоктує соки з цивільної, а заточений під війну бюджет відчуває відчутний дефіцит ресурсів. Відсутність інвестицій у невійськові сектори економіки, охоплюючи, до речі, і нафто- та газовидобуток, убиває можливості майбутнього зростання: йому просто нізвідки взятися, якщо відсутні вкладення. Відрізаність від міжнародних фінансів і високих технологій прирікає на консервацію застарілих виробництв, причому саме тоді, коли світ готується до якісного промислового стрибка на основі AI та робототехніки. Китай із хижацьким задоволенням заміщує власною продукцією російську в самій росії, сприяючи її деіндустріалізації.

З іншого боку, жодного економічного краху не спостерігається, і так, на низьких обертах, рф може повзти ще безкінечно довго, привчаючи громадян до скромнішого рівня споживання та невисоких життєвих стандартів. Солому не їстимуть. Ті, хто сильно бідує, завжди можуть підписати контракт і вирушити на війну. Зараз занепад ще не впадає в очі, але подальше погіршення незворотне, роздоріжжя, на якому можна було повернути, давно пройдено, а розвороту путін нізащо не допустить, адже це означає неможливе для нього замирення із Заходом.

Але економічне та технологічне відставання є вторинним щодо процесів суспільної деградації, які ширяться та заглиблюються. Російське населення стало співучасником путінської війни з Україною та — ширше — з цивілізованим світом. Почалося весело й завзято показовим захопленням Криму, що заворожило навіть частину запеклих лібералів, а продовжилося шматуванням українських міст і сіл з убивством жінок і дітей, погрозами знищити решту світу ядерною зброєю та повною байдужістю до сотень тисяч убитих і скалічених співвітчизників.

Прийняти цю реальність, вписатися в неї змогли люди відповідних моральних чеснот. Ні, звісно, не всі, але на соціально важливих позиціях залишилися або просунулися ті, хто «зіганув» — саме вони визначають міру допустимого в росії, задають нову норму, витісняють і переслідують тих, хто в неї не вписується. Атмосфера вірнопідданого догідництва, доносів та іншого підлабузництва лояльних кадрів у системі державного управління, людиноненависницька пропаганда в ЗМІ, підручниках та в навчальних закладах, потурання найнижчим інстинктам підвладного населення — усе це тотальне озвіріння не може не позначитися на якості людського капіталу. Те, що багато хто цурається брати в цьому участь, ніби відкриває дорогу тим, хто бачить свій життєвий шанс, якого б не сталося в середовищі порядних людей.

В власне, суспільне розбещення йшло поступово, ще від єльцинських часів, і призвело до безкарного свавілля путінщини та війни, а війна це розбещення різко інтенсифікувала: наявна спіраль деградації. І що це, як не нищівна поразка росії, прокляття, що прирікає росіян бовтатися тією самою субстанцією в ополонці історії без натяку на майбутнє? І в цьому контексті питання про закінчення війни нерелевантне. До моменту початку вона вже знаменувала поразку, а під час її перебігу поразка вражає росію все глибше.

Чи можна припинити з такою росією воювати? Неможливо. Хіба що вдасться зупинити гарячі бойові дії. Може, у 2028-му, може, пізніше, пощастить — раніше.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Політика