думка Дзвінок путіну від лідерів Норвегії та Фінляндії: чи намагається Кремль розколоти Європу

29 жовтня 2026 р. 12:19

29 жовтня 2026 р. 12:19

Лідери Норвегії та Фінляндії могли відкрити окремий канал комунікації з Москвою, однак сам по собі цей контакт не означає зміни позиції Кремля щодо мирного врегулювання. Росія зацікавлена в тому, щоб європейські держави не виступали єдиним фронтом, а нові переговорні формати можуть одночасно створити для України можливості й додаткові ризики.

Таку думку в коментарі «Слово і діло» висловив президент Міжнародного інституту безпекових досліджень Олексій Буряченко .

27 жовтня президент Фінляндії Александр Стубб і прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре провели телефонну розмову з володимиром путіним. Контакт відбувся після зустрічі в Осло 20 жовтня та за погодженням з Україною. За інформацією фінської сторони, лідери хотіли передати російському президенту свої позиції щодо майбутніх переговорів про завершення війни. Водночас вони наголосили, що говорили від імені своїх держав, а не всієї Європи.

На думку Буряченка, цей контакт потрібно розглядати ширше, ніж спробу відновити діалог між європейськими лідерами та Кремлем. Він вписується в процес перебудови європейської системи безпеки, а також у боротьбу за вплив на майбутні домовленості щодо України.

«Те, що зараз відбувається на дипломатичному фронті, – це вже перші ознаки такого безпекового переформатування в Європі. Від конфігурації завершення російсько-української війни напряму залежатиме, якими будуть нові контури європейської безпеки», – зазначив експерт.

Чому Кремль погодився на розмову

Буряченко вважає, що Москва може бути зацікавлена в контактах з окремими європейськими лідерами, оскільки це дає змогу працювати з країнами поодинці, не маючи справи зі спільною позицією Європейського Союзу.

«Те, що відбувається, абсолютно відповідає переговорній стратегії росіян. Це «розділяй і володарюй». У дипломатії є принцип поділу великого питання на дрібні частини. Якщо ти не можеш проштовхнути бажане рішення цілком, то намагаєшся розділити його на окремі елементи», – пояснив він.

За словами експерта, росія зацікавлена в тому, щоб європейські держави не сформували єдиного переговорного фронту. Якщо країни Європи виступатимуть узгоджено, їхні позиції доведеться враховувати і Москві, і Вашингтону. Натомість окремі контакти з національними лідерами дають Кремлю змогу впливати на дискусії всередині Європи.

«Коли Європа говорить одним голосом, Сполучені Штати мають враховувати її позицію, а росія так чи інакше теж змушена з нею рахуватися. Якщо ж європейська позиція розділена, цей вплив слабшає. Тому залучення частини європейських лідерів до переговорного процесу може бути стратегічно вигідним насамперед російській федерації, оскільки створює ризик внутрішнього розбрату», – вважає Буряченко.

Водночас він зауважує, що не варто сприймати розмову як переговори від імені всього ЄС. Стубб і Стьоре представляли власні держави, а не спільну європейську делегацію. Відсутність єдиного погодженого представника Європи, на думку експерта, ускладнює формування спільної стратегії щодо завершення війни.

Які інтереси мають Норвегія та Фінляндія

Експерт звертає увагу й на інтереси самих північноєвропейських держав. Норвегія та Фінляндія мають спільний кордон із росією і безпосередньо зацікавлені в безпеці Балтійського регіону та північної Європи. Водночас обидві країни підтримують Україну, зокрема фінансово та військово.

«Головною метою для цих країн є забезпечення гарантій безпеки насамперед для себе. Якщо вони не можуть сформувати такі гарантії в межах наявної системи, то намагаються знайти інструменти для їхнього вироблення за участю Сполучених Штатів. І в цьому контексті питання завершення російсько-української війни також стає частиною їхніх переговорів», – пояснив Буряченко.

На його думку, Кремль може намагатися використати прагнення північноєвропейських держав до передбачуваних відносин із сусідом, щоб послабити їхню підтримку України. Експерт застерігає: якщо прямий діалог із Москвою переросте в ширші домовленості, це потенційно може вплинути й на обсяги допомоги Києву.

«Нордичні країни дуже сильно допомагають Україні, особливо Норвегія. Це і військова, і фінансова підтримка. Росія не може повністю зруйнувати європейський фундамент підтримки України, але може намагатися послабити окремі його частини, розраховуючи, що далі запрацює принцип доміно», – сказав Буряченко.

Водночас сам факт телефонної розмови не доводить, що Норвегія чи Фінляндія змінять свою політику щодо України. У спільному повідомленні про контакт лідери наголосили, що їхні країни продовжать підтримувати Київ.

Як новий переговорний формат може вплинути на Україну

Буряченко вважає, що дзвінок путіну потрібно розглядати також у контексті ширших домовленостей між США та європейськими державами щодо майбутньої архітектури безпеки. За його оцінкою, Вашингтон прагне переосмислити свої відносини з європейськими союзниками, зокрема в питаннях оборонних зобов’язань і розподілу відповідальності за безпеку.

«За всім цим стоять Сполучені Штати Америки та дуже складна комбінація геополітичних інтересів. Ми маємо розуміти, що переговори про завершення російсько-української війни відбуваються не ізольовано. Вони є частиною ширшого процесу, у якому держави намагаються визначити майбутні правила європейської безпеки», – зазначив експерт.

На його думку, такі процеси можуть створити для України можливість просувати питання завершення війни на міжнародному рівні. Однак є й ризик, що припинення бойових дій стане частиною масштабнішої угоди між глобальними гравцями, а інтереси України не будуть повністю враховані.

«Якщо новий формат безпекової співпраці за участю США та частини європейських країн буде реалізований, він потенційно може сприяти завершенню російсько-української війни. Але це може відбутися і на несправедливих для України умовах, якщо припинення війни стане лише одним з елементів глобальних домовленостей на найвищому рівні», – вважає Буряченко.

Тому, на його переконання, Україні важливо не лише стежити за переговорами, а й шукати можливості впливати на нові безпекові формати, зберігаючи власні принципові позиції та розвиваючи партнерства.

«Не можна сказати, що це однозначно зрада чи перемога. Архітектура світової та європейської безпеки вже не відповідає сучасним викликам, і її намагаються перебудувати. Цей процес несе і ризики, і можливості. Наскільки швидко й ефективно Україна зможе інтегруватися в нього, настільки зможе конвертувати зміни в безпеку для себе», – підсумував експерт.

Політика