думка Записи НАБУ ще не є доказами: що потрібно довести слідству у справі про корупцію в правоохоронних органах

06 листопада 2026 р. 18:04

06 листопада 2026 р. 18:04

Оприлюднені Національним антикорупційним бюро записи розмов у справі про корупцію в правоохоронних органах самі собою ще не є доказами, на підставі яких суд може ухвалити обвинувальний вирок. Щоб притягнути фігурантів до відповідальності, слідство має належним чином оформити матеріали негласних слідчих дій, підтвердити законність їх отримання та довести причетність кожної особи до злочину. Водночас сам факт вчинення злочину підлеглими не означає автоматичної кримінальної відповідальності їхніх керівників. Для цього також потрібні конкретні докази.

Про це у коментарі «Слово і діло» розповів експерт Центру політико-правових реформ з кримінальної юстиції Олександр Банчук .

Записи НАБУ мають пройти перевірку в суді

Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура викрили злочинну організацію, яка, за даними слідства, за допомогою підкупу представників правоохоронних органів забезпечувала безперебійну роботу шахрайських колцентрів та інших незаконних бізнесів.

Оприлюднені НАБУ записи розмов стали частиною публічної комунікації щодо розслідування. Однак, як наголошує Банчук, з юридичного погляду опубліковані матеріали ще не можна вважати доказами вини фігурантів. Їхню допустимість і доказове значення має оцінювати суд.

«Якщо виходити з вимог закону, то все, що опубліковано, – це не докази. Доказами оперують у суді. Коли вони вже сформовані відповідно до порядку, визначеного Кримінальним процесуальним кодексом, коли є протоколи негласних слідчих дій, витяги з них, самі записи, а не лише розшифрування, і все це надано суду» , – пояснив експерт.

За його словами, важливе значення матиме не лише зміст записаних розмов, а й те, чи дотрималися правоохоронці процедури їх отримання. Зокрема, сторона захисту може поставити під сумнів законність проведення негласних слідчих дій, якщо вони відбувалися без необхідного дозволу суду або з порушеннями встановленої процедури.

У такому разі суд може визнати відповідні матеріали недопустимими доказами, а отже, їх не можна буде використати для обґрунтування обвинувального вироку.

«Якщо інша сторона заперечуватиме, наприклад, тому що записи отримані без дозволу суду або з порушенням певної процедури, вони можуть бути визнані недопустимими доказами. Тому докази ми зможемо побачити вже під час судового розгляду», – зазначив Банчук.

Чи може оприлюднення матеріалів зашкодити розслідуванню

Окремо експерт прокоментував можливий вплив оприлюднення записів на розслідування та дотримання презумпції невинуватості. На його думку, у матеріалах, які він переглянув, немає очевидних порушень цього принципу, оскільки конкретні прізвища фігурантів не розголошували або замінювалися відповідними позначеннями.

«Саме в тому, що було оприлюднено, я не побачив порушень презумпції невинуватості», – сказав він.

Водночас Банчук звернув увагу, що масштабне оприлюднення матеріалів кримінальних проваджень на ранніх етапах розслідування є частиною комунікаційної стратегії правоохоронних органів. Говорить, що раніше прокуратура та органи досудового слідства не так часто публічно розповідали про розслідування в такому обсязі.

За його словами, рішення про оприлюднення інформації ухвалює сам орган розслідування. Воно може бути пов'язане, зокрема, з бажанням продемонструвати суспільству результати роботи та поінформувати про перебіг кримінального провадження.

Експерт також пояснив, що досудове розслідування має негласну та відкриту частини. До початку затримань, обшуків та інших процесуальних дій значна частина інформації залишається відомою лише слідчим, прокурорам і суддям, які надають дозволи на проведення відповідних заходів.

«Зараз починається відкрита частина, коли суспільство дізнається, що є такі розслідування, будуть підозри, підозрювані особи, щодо них клопотатимуть про застосування запобіжних заходів, можливо, арешт майна», – зауважив Банчук.

Керівники не відповідають автоматично за злочини підлеглих

Ще одне важливе питання у цій справі – відповідальність керівників правоохоронних органів, якщо їхні підлеглі були залучені до корупційних практик. Як пояснив експерт, сам факт вчинення злочину підлеглим не означає, що його керівник автоматично нестиме кримінальну відповідальність. Слідство має встановити, чи був керівник безпосередньо причетний до злочину або чи вчинив кримінально карану бездіяльність.

Зокрема, законодавство передбачає відповідальність не лише за активні протиправні дії, а й за окремі випадки невиконання службових обов'язків, якщо така бездіяльність містить ознаки злочину.

«Якщо твій підлеглий вчиняє злочин, це в жодному разі не означає, що ти автоматично несеш відповідальність. Кожного разу потрібні докази, свідки, документи та інша інформація, яка може доводити, що особа якимось чином була причетна до злочину», – наголосив Банчук.

Водночас відповідальність керівників може бути не лише кримінальною, а й дисциплінарною. Для застосування дисциплінарних заходів не потрібно доводити вину за тими самими стандартами, що й у кримінальному провадженні. Достатньою підставою може бути неналежне виконання службових обов'язків, якщо це встановлено у передбаченому порядку.

За словами експерта, рішення про звільнення окремих працівників правоохоронних органів може свідчити саме про застосування дисциплінарної відповідальності. Проте це не тотожне встановленню їхньої кримінальної вини.

Банчук підкреслив, що для обвинувального вироку суд має встановити вину кожного обвинуваченого відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом.

«У кримінальному провадженні треба довести будь-який злочин. Кримінальний процесуальний кодекс оперує таким поняттям: суд може засудити особу лише тоді, коли її вину доведено поза розумним сумнівом. Саме за цим стандартом і потрібно доводити, що особа вчинила злочин», – підсумував експерт.

Політика