90 років з дня народження Миколи Вінграновського. Фільми, ролі, твори та шлях легендарного шістдесятника

07 листопада 2026 р. 10:16

07 листопада 2026 р. 10:16

Сьогодні, 7 листопада, минає 90 років з дня народження видатного українського поета, кінорежисера та актора, сценариста і заслуженого діяча мистецтв України Миколи Вінграновського. Творчий доробок митця налічує безліч фільмів, віршів, поезій та ролей у кіно. Його спадщина є одним із найкрасивіших прикладів шістдесятництва. Про це та інші цікаві факти з життя Вінграновського розповість « Главком ».

• Освіта
• Перші ролі та кінороботи
• Літературна діяльність
• Особисте життя
• Нагороди та громадська діяльність

Освіта

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Первомайську на Миколаївщині. У школі він добре навчався та любив читати. 1955 року закінчив Первомайську середню школу № 17, яка нині має його ім’я.

Згодом вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Через два тижні після початку занять його прослухав Олександр Довженко та запросив на навчання до Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві. Довженка Вінграновський вважав своїм учителем, наставником, однодумцем і другом.

Перші ролі та кінороботи

Ще під час навчання у ВДІКу Микола Вінграновський зіграв свою головну роль солдата Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ». Стрічку режисував Олександр Довженко, а знімала його дружина Юлія Солнцева. Фільм вийшов у 1961 році. За виконання чоловічої ролі Вінграновський отримав золоту медаль на кінофестивалі в Лос-Анджелесі.

Після закінчення інституту Микола Вінграновський повернувся до Києва та почав працювати на кіностудії імені Олександра Довженка. Там продовжив акторську та режисерську діяльність. У 1964–1965 роках працював на Одеській кіностудії. 1965 року повернувся до Київської кіностудії імені Довженка, де спочатку обіймав посаду редактора, а пізніше став режисером.

• «Повість полум’яних літ» (1961) – Іван Орлюк.
• «Сейм виходить з берегів» (1962) – Дончак.
• «Берег надії» (1967) – Вацлав Купка.
• «Дума про Британку» (1970) – Несвятипаска.

• «Дочка Стратіона» – другий режисер у співавторстві.
• «Ескадра повертає на Захід» (1966) – у співавторстві.
• «Берег надії» (1967).
• «Дума про Британку» (1970).
• «Тихі береги» (1973).
• «Климко» (1984).

• «Голубі сестри людей» (1966).
• «Слово про Андрія Малишка» (1983).
• «Щоденник О. П. Довженка» (1989) – у співавторстві з Леонідом Осикою.
• «Довженко. Щоденник 1941–1945».
• «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького».
• «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи».
• «Галич – столиця князя Данила Галицького».
• «Гетьман Сагайдачний».

Літературна діяльність

Микола Вінграновський дебютував як письменник 1957 року, опублікувавши добірку поезій у журналі «Дніпро». 7 квітня 1961 року в «Літературній газеті» опублікували його поезії. Збірка «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять віршів. Першою книгою поезій Вінграновського стали «Атомні прелюди». Серед інших поетичних збірок – книги «Сто поезій», «На срібнім березі» та «Губами теплими і оком золотим».

Збірка «Сто поезій» через цензуру містила 99 віршів. Микола Вінграновський також писав прозу. Він є автором повістей «Світ без війни», «Президент», «Кінь на вечірній зорі», «Первінка», «Сіроманець», «Літо на Десні» та «Манюня», роману «Северин Наливайко» й історичного нарису «Чотирнадцять столиць України: Короткі нариси з її історії».

Також написав десятки книг для дітей. Серед відомих творів – «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна» та інші. Крім літературних творів, писав кіносценарії. Серед них – «Світ без війни», «Первінка» та «Сіроманець». Є автором спогадів про Олександра Довженка «Рік з Довженком» та есеїв про українські міста.

Твори Миколи Вінграновського перекладено литовською, естонською, грузинською, чеською, словацькою, польською, румунською, англійською, португальською та іншими мовами світу.

Особисте життя

Микола Вінграновський був двічі одружений. Від першого шлюбу з Лідією Вінграновською у нього народився син Андрій. Друга дружина, Олександра Білинкевич, прожила з ним майже 30 років.

Нагороди та громадська діяльність

У 1989–1993 роках Микола Вінграновський очолював Українське відділення ПЕН-клубу міжнародної організації, що об’єднує письменників і захищає свободу слова. Був лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. 1984 року отримав її за збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна» та «На добраніч».

Також був лауреатом премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1993), літературної премії «Благовіст» та премії імені В. Вернадського (2002). Нагороджений почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

1997 року Вінграновський отримав звання заслуженого діяча мистецтв України. Був першим президентом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, членом Національної спілки письменників України з 1962 року, очолював Українське відділення ПЕН-клубу та входив до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Микола Вінграновський пішов із життя на 68-му році після тяжкої тривалої хвороби. Митець похований на Байковому кладовищі.

Також «Главком» розповідав про шлях до визнання, злети та досягнення видатного українського співака Олега Кулика. Він був талановитим  музикантом, автором пісень та поетом, голос якого викликав захоплення. Олег Кулик поклав початок розвитку рок-музики в перше десятиліття Незалежності України. Однак життя артиста обірвалося раптово. Олегу Кулику назавжди 33 роки.

Політика