вологість:
тиск:
вітер:
авторська колонка Квартира без правил: що насправді потрібно змінити на українському ринку оренди
Напередодні листопада 2026 року автор цієї колонки декілька разів стикався з майже однаковими історіями своїх друзів та знайомих – переселенців, які вже тривалий час орендували житло в Ужгороді. Власники квартир під різними приводами раптом пропонували їм підвищити орендну плату майже на 40% або звільнити помешкання. Пояснення були різними – від зростання витрат до необхідності поселити родичів. Але результат один: або платіть значно більше, або шукайте інше житло.
І все це відбувалося на тлі чергових російських обстрілів Києва та інших українських міст, коли частина людей знову почала шукати відносно безпечніші місця для проживання. Попит на житло в західних областях зростав, з'являлися платоспроможніші орендарі . А разом із ними – спокуса для власників та посередників заробити більше, навіть якщо заради цього доведеться попрощатися з людьми, які роками справно платили за квартиру.
Показовий сценарій такого ринку: родина орендує житло за 450 доларів, а після завершення договору власник повідомляє, що квартира потрібна родичам. Невдовзі вона знову з'являється в оголошеннях, але вже за 800 доларів. І навіть якщо в конкретному випадку формально не було порушення закону, виникає значно ширше питання.
Чи можна назвати цивілізованим ринок, на якому житлова стабільність родини залежить від того, чи не з'явиться завтра хтось багатший? Очевидно, ні.
Проблема, звісно, не лише в Ужгороді. Вона стосується всієї України, де повномасштабна війна загострила давні хвороби ринку оренди: тіньові платежі, слабкий захист орендарів, непрозорі комісії рієлторів та відсутність доступної альтернативи приватним квартирам.
І саме зараз, коли Верховна Рада знову взялася за регулювання рієлторської діяльності, варто запитати: чи можна навести лад у посередницьких послугах, не змінивши правил самого ринку житла?
Квартира як товар, орендар – як тимчасовий покупець
Український ринок оренди десятиліттями працював за простим принципом: власник встановлює умови, орендар погоджується або шукає інший варіант, а рієлтор нерідко отримує комісію за сам факт знайомства двох сторін.
Звичайною практикою стали комісії в розмірі 50%, а іноді й 100% місячної орендної плати. При цьому далеко не завжди зрозуміло, за що саме платить орендар. За юридичний супровід? Перевірку документів? Гарантію безпеки угоди? Чи просто за номер телефону власника, квартиру якого посередник знайшов на сайті оголошень?
Звісно, на ринку працюють і професійні агентства, які справді надають якісні послуги. Але загальні правила не забезпечують достатньої прозорості та відповідальності.
Ще одна проблема – неформальність орендних відносин. Договори нерідко укладаються формально або взагалі замінюються усними домовленостями. Розрахунки відбуваються готівкою, гарантійні платежі повертаються на розсуд власника, а умови підвищення оренди залишаються розмитими.
Війна зробила цю модель особливо болісною. Мільйони українців були змушені залишити власні домівки. За результатами оприлюдненого у 2026 році дослідження житлової вразливості, понад половина опитаних переселенців проживали в орендованому житлі. Для них оренда – не тимчасова зручність, а фактично єдина можливість мати дах над головою.
Окрема проблема – військовослужбовці, яким іноді відмовляють у здаванні житла або пропонують невиправдано високі ціни, особливо в прифронтових регіонах. Виходить парадокс: люди, які захищають країну , не завжди можуть знайти житло навіть за власні гроші.
Водночас не варто стверджувати, що всі випадки підвищення оренди чи непродовження договорів є незаконними. Цивільний кодекс України вже передбачає певний захист наймачів. Зокрема, одностороння зміна орендної плати загалом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. І завершення строку договору не завжди означає, що орендар автоматично втрачає всі права.
Але проблема в іншому: наявність юридичних прав ще не означає можливості швидко й ефективно ними скористатися.
Власники також мають законні інтереси. Вони повинні бути захищені від несплати, пошкодження майна та недобросовісних орендарів. Проте коли жодна зі сторін не впевнена в дотриманні правил, усі намагаються перестрахуватися. А найбільше ризикує той, хто не має власного житла.
Як це працює в Європі: власність захищена, але орендар не безправний
Україна прагне до Європейського Союзу, тому варто подивитися, як орендні відносини врегульовані в країнах, де цей ринок розвивався десятиліттями, і в наших сусідів, які приєдналися до ЄС у 2004 році.
У Німеччині оренда є повноцінною довгостроковою альтернативою власному житлу. У Законодавство передбачає оренду житла без заздалегідь визначеної дати завершення договору. Укласти строковий договір можна за спеціально визначених законом умов, а власник не може припинити безстрокову оренду лише тому, що знайшов платоспроможнішого клієнта. У регіонах із напруженим житловим ринком діють обмеження щодо встановлення орендної плати, хоча є винятки. Депозит зазвичай не може перевищувати трьох місячних платежів без комунальних витрат.
Важлива й інша норма – принцип «платить той, хто замовив послугу». Якщо власник найняв агента для пошуку орендаря, він не може просто перекласти його комісію на майбутнього мешканця.
У Франції стандартний договір оренди немебльованого житла з приватним власником зазвичай укладається щонайменше на три роки. Підвищення плати під час дії договору прив'язане до визначених правил та індексів. Депозит для такого житла обмежений одним місячним платежем, а витрати на агентські послуги розподіляються за встановленими законом правилами. Важливу роль відіграє і сектор соціального житла.
Цікавіший для України досвід Польщі та Чехії – держав, які проходили постсоціалістичну трансформацію.
У Польщі існує, зокрема, механізм так званої оказіональної оренди. Він передбачає письмовий договір, спеціальні нотаріальні документи та повідомлення податкової служби. Така модель дає власнику додаткові гарантії повернення житла, але водночас формалізує відносини. Щоправда, вона має й недоліки: вимога зазначити альтернативне помешкання може бути складною для вразливих орендарів.
У Чехії законодавство встановлює правила підвищення орендної плати, обмежує розмір депозиту разом із договірними штрафами та передбачає визначені підстави для розірвання договору власником. Орендар може оскаржувати неправомірне припинення оренди в суді.
Звичайно, єдиного «європейського стандарту» не існує. Німецька модель відрізняється від польської, а французька – від чеської. І в усіх цих країнах залишаються проблеми з доступністю житла.
Але є спільний принцип: оренда – це договірні відносини з передбачуваними правами та обов'язками, а не щомісячна перевірка готовності орендаря заплатити більше.
Україні не обов'язково механічно копіювати європейські обмеження цін. Значно важливіше запозичити прозорі договори, зрозумілі правила їх продовження, відповідальність посередників і реальні механізми захисту обох сторін.
Чому одного закону про рієлторів недостатньо
У жовтні 2026 року у Верховній Раді зареєстрували одразу три законопроєкти, присвячені регулюванню посередницьких послуг у сфері нерухомості. Основний №16145 , серед ініціаторів якого є народна депутатка Олена Шуляк, подали 13 жовтня. Згодом з'явилися альтернативні №16145-1 та №16145-2. Станом на середину листопада ці ініціативи ще не стали законами.
Сам факт появи трьох проєктів свідчить, що проблему нарешті намагаються вирішувати на законодавчому рівні. Але тут важливо не переплутати причину з наслідком.
Рієлтор не встановлює всі правила орендного ринку. Він діє всередині системи, де значна частина угод залишається неформальною, а попит на житло в окремих регіонах суттєво перевищує пропозицію.
Навіть якщо завтра зобов'язати кожного посередника реєструватися, видавати чек та відповідати за достовірність оголошень, це не завадить власнику квартири вимагати вдвічі більшу плату після завершення договору, якщо закон і сам договір це дозволяють.
Тому реформу потрібно розглядати комплексно.
Перший напрям – цивілізовані орендні відносини. Потрібні доступні стандартні договори, чіткі умови індексації плати, строки попередження про виселення, правила повернення депозитів та швидкі механізми вирішення спорів. Договір має захищати і власника, і орендаря.
Другий – прозорість посередництва. Рієлтор повинен отримувати гроші за конкретну послугу, а не за монополію на інформацію. Варто законодавчо визначити, хто замовляє та оплачує послугу, за що відповідає агент і які наслідки настають за фальшиві оголошення чи приховані платежі. При цьому нові правила не повинні створити закритий клуб агентств, який лише збільшить вартість оренди.
Третій – виведення оренди з тіні. І тут держава вже зробила важливий крок. Із 23 жовтня 2026 року ставка ПДФО для доходів фізичних осіб від оренди житлової та нежитлової нерухомості знизилася з 18% до 5%. Водночас зберігається військовий збір у розмірі 5%. Це передбачено Законом №4903-IX.
Тобто легальна оренда стала податково привабливішою. Але зменшення ставки саме собою не змусить власників укладати офіційні договори. Потрібні просте електронне оформлення, зрозуміла звітність та відчутні переваги легальної роботи.
Четвертий і, можливо, найважливіший напрям – збільшення пропозиції доступного житла .
У січні 2026 року парламент ухвалив Закон №4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності в лютому. Він закладає основу для розвитку соціального, доступного та муніципального житла, нових механізмів оренди й державної підтримки.
Але між ухваленням рамкового закону та появою тисяч доступних квартир – величезна дистанція. Потрібні фінансування, робота громад, залучення приватних інвесторів і дієві механізми управління житловим фондом.
Адже коли єдиною альтернативою дорогій приватній квартирі є ще дорожча приватна квартира, орендар фактично позбавлений вибору.
Особливо важливо створювати доступне орендне житло для переселенців , військовослужбовців та їхніх родин. Не як тимчасову благодійність, а як повноцінний елемент державної житлової політики.
Звісно, адміністративно заборонити підвищувати ціни найпростіше. Але жорсткі обмеження без збільшення пропозиції можуть лише поглибити дефіцит і підштовхнути ринок у тінь. Тому державі потрібен баланс: захист від свавілля, стимули для власників та інвестиції в доступну оренду.
Історії з Ужгорода показують, що проблема значно глибша за комісії рієлторів. Війна зробила житло питанням безпеки, а не лише комфорту. І коли одні українці змушені тікати від російських ракет, інші не повинні отримувати необмежену можливість заробляти на їхній вразливості.
Оренда – це бізнес, і власник має право отримувати справедливий дохід від свого майна. Але цивілізований ринок відрізняється від стихійного тим, що на ньому існують правила, які захищають не лише сильнішого учасника угоди.
Тому Україні потрібен не просто закон про рієлторів, а повноцінна реформа ринку орендного житла. Така, за якої офіційний договір вигідніший за тіньову домовленість, посередник відповідає за свою роботу, власник захищений від зловживань, а орендар не живе в очікуванні, що завтра його попросять звільнити квартиру заради багатшого клієнта.
Інакше ми й надалі матимемо ринок, на якому житло здають не на визначений строк, а до першого багатшого клієнта.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Джерело: www.slovoidilo.ua (Політика)
Новини рубріки
Росія анонсувала окремі переговори Путіна і Трампа без Сі Цзіньпіна
16 листопада 2026 р. 16:26
Економія світла у Києві: як працюватиме вуличне освітлення з 16 листопада
16 листопада 2026 р. 16:26
Чому в столиці не будуються підземні школи? Заступник Кличка закликав не порівнювати Київ з Харковом
16 листопада 2026 р. 16:26