37 захисників України «на щиті» повернулися цього тижня на Поділля

30 січня 2025 р. 18:10

30 січня 2025 р. 18:10

У Вінницьку область – 24, на Хмельниччину – 13. Героїв провели у Вічність.

Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вінниччина попрощалася з героями

28 січня Вінницька громада попрощалася з полеглим захисником Ігорем Германом.

Вінничанин воював у лавах 115-ї окремої механізованої бригади. Виконував військові завдання, зокрема на донецькому та луганському напрямках. Був ініціативним та відповідальним бійцем, за що отримав звання старшого сержанта та низку нагород, серед яких нагрудний знак «За зразкову службу», медаль «Хрест пошани».

Ігор Герман народився 17 листопада 1969 року в Томашполі. Після закінчення школи він пройшов строкову службу в армії, а згодом здобув освіту на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До мобілізації у березні 2022 року Ігор працював у Головному управлінні Державної податкової служби у Вінницькій області.

Військовий загинув 23 січня у Краматорському районі через ускладнення від запалення легень. Йому було 55 років. У чоловіка залишилися дружина та 14-річна донька.

26 січня у Вінниці попрощалися з полеглими захисниками Дмитром Щербиною та Ростиславом Майданюком.

Дмитро Щербина народився 2 грудня 1990 року у Бердичеві. Після закінчення місцевої школи №12 здобув освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського на природничо-географічному факультеті. Відтак став фахівцем у IT-сфері.

Чоловік добровільно пішов захищати країну в грудні 2022 року. Мав псевдо Айтішник, воював у лавах 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади на посаді командира відділення у підрозділі "Аластор". Отримав звання молодшого сержанта та як, оператор БпЛА, займався розвідувальною справою. Дмитро брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. За значний особистий внесок в успішне виконання військових завдань отримав низку нагород, серед яких медаль "Хрест пошани". Загинув воїн 20 січня 2025 р. поблизу Покровська на Донеччині. У героя залишилися дружина, троє синів, найменшому з яких два місяці, мати, сестра й племінниця.

Ростислав Майданюк народився 13 березня 1966 року в селі Жигалівка нині Хмільницького району. Після школи закінчив у Вінниці професійне училище. Займався столярною справою, працював свого часу у тролейбусному депо, а згодом – на комунальному підприємстві "Вінницяміськтеплоенерго".

До лав оборонців Ростислав приєднався у червні 2022-го. Боронив Батьківщину у складі 70-го окремого стрілецького батальйону 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка. Був головним сержантом, командиром відділення протитанкового взводу. Загинув захисник 23 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Красногорівка Покровського району на Донеччині. У захисника залишилися дружина та 14-річна донька.

25 січня у Вінницькій громаді  попрощалися з полеглими захисниками Дмитром Краєвим та Олександром Осадчуком .

Дмитро Краєвий народився 21 серпня 1974 року. Зростав та навчався у селі Степанівка Житомирської області. Після школи закінчив природничо-географічний факультет тоді ще Вінницького державного педагогічного інституту, а пізніше отримав другу вищу освіту у Вінницькому торговельно-економічному інституті. Майже 10 років свого життя відав роботі на Літинському молокозаводі, де був начальником відділу збуту. У Вінниці звив сімейне гніздечко та разом із дружиною плекав сина, якому наразі 9 років.

Дмитро Краєвий долучився до захисту Батьківщини з перших днів повномасштабного російського вторгнення. У званні сержанта брав участь у військових діях у складі 23-ї окремої механізованої бригади. Був стрільцем штурмового взводу. Життя воїна обірвалося торік, 12 квітня, під час виконання бойового завдання, поблизу селища Очеретине Покровського району Донецької області. Йому було 50 років.

Олександр Осадчук народився 30 березня 1989 року у Вінниці. Після навчання у 29-й середній школі здобув робітничий фах у ДНЗ "Центр професійно-технічної освіти №1". І по завершенні строкової армійської служби, яку проходив у ВМС, працював у будівельній сфері: займався монтажними та оздоблювальними роботами. Опікувався батьками та сином.

Олександр Осадчук був серед тих, хто першим став у військовий стрій від початку повномасштабного російського вторгнення. Воював у складі 120-ї окремої бригади територіальної оборони, де освоїв стрілецьку справу, був кулеметником і зенітником. Виборював свободу та суверенітет України на Харківському напрямку.

Після одного з боїв воїн вважався зниклим безвісти. У січні 2025 року надійшла звістка про його загибель, яка сталася 14 травня минулого року поблизу села Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району. Олександру було 35 років.

24 січня Вінницька громада попрощалася з полеглим захисником Дмитром Просековим.

Вінничанин воював у лавах 120-ї окремої бригади ТрО. Був молодшим сержантом медичної роти. Надавав допомогу, евакуйовував поранених та загиблих на Харківському напрямку бойових дій. Під час виконання одного із таких завдань, 18 січня, у санітарне авто, в якому він їхав на позицію, поцілив ворожий дрон. Життя оборонця обірвалося у 55 років.

23 січня Вінницька громада попрощалася з полеглими захисниками Олександром Заболотним та Володимиром Штенем.

Олександр Заболотний був серед тих, хто у перші дні повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від російських загарбників. Воював гранатометником у лавах 425-го окремого штурмового батальйону «Скала» 23-ї окремої механізованої бригади. Загинув оборонець під час жорстокого бою, який разом із побратимами прийняв 12 квітня 2024 року поблизу селища Очеретине Покровського району Донецької області. Йому було 58 років.

Володимир Штень із початком повномасштабного російського вторгнення намагався чим може допомагати друзям та знайомим, які пішли боронити країну, та для себе відразу визначив, що так само візьме до рук зброю. Чоловік за власним покликом долучився до ЗСУ торік улітку. Був солдатом 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Виконував військові завдання на Донеччині. Поліг внаслідок ураження керованою авіаційною бомбою поблизу села Новосергіївка Покровського району. Трагічна подія сталася 20 січня цього року. Оборонець навічно залишився 50-літнім.

22 січня Вінницька громада попрощалася з полеглим захисником Сергієм Скороходом .

Чоловік долучився до захисту України торік восени. У складі 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ боронив Батьківщину на Донецькому напрямку. Загинув 11 січня внаслідок мінометного обстрілу наших позицій поблизу міста Торецьк Бахмутського району.

У війську Сергію дали позивний Дєд. Це не лише тому, що був старшим, а через визнання його досвіду та вміння заспокоїти, розрадити та допомогти».

Ще одна жахлива втрата в Оратівській громаді. На превеликий жаль, підтвердилась загибель військовослужбовця, жителя селища Оратів Івана Омелянчука, 1983 року народження.

Його призвали на військову службу в лютому 2023 року. Служив кулеметником стрілецького відділення. 22 липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Донецької області Іван Омелянчук загинув, але до сьогоднішнього дня вважався безвісти зниклим. Більше року рідні чекали та сподівалися на диво. Але дива не сталося…

Липовецька громада зустріла полеглого захисника Юрія Мельничука.

Він народився 1 квітня 1982 року у с. Щаслива. Закінчив 9 класів сільської загальноосвітньої школи.

Був мобілізований до лав ЗСУ у серпні 2024 року. Ніс службу на посаді водія відділення кулеметного взводу мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону "ШКВАЛ" . Виконував бойові завдання у складі військового формування поблизу н.п. Воздвиженка Донецької обл. Там, 24 жовтня 2024 року, під час одного із боїв отримав мінно-вибухову травму. Внаслідок важкого поранення тривалий час перебував на лікуванні у шпиталі. Після реабілітації продовжував нести службу у Гайсинській військовій частині. Помер Юрій Мельничук 20 січня від ішемічної хвороби серця у приміщенні казарми за місцем несення служби.

У Кібличі (Гайсинський район) поховали старшого солдата-сапера 110 бригади Олександра Мелника . Олександр Сергійович народився 3 вересня 1985 року та виріс в селі Кіблич. Закінчив місцеву школу. Вступив до Верхівського технікуму за спеціальністю агроном. У 2004 році був призваний на військову службу, яку проходив у Гайсині у 59 бригаді. Після закінчення строкової служби підписав контракт з військовою частиною А0707. Після закінчення контракту працював на фірмах "Конті", потім на МХП "Наша Ряба". Був одружений, без батька залишився малолітній син Назарчик.

Після повномасштабного вторгнення Олександр Мелник мобілізувався та проходив службу на посаді старшого солдата, сапера інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону у 110 ОМБр в/ч А4007.

Під час виконання бойового завдання отримав важкі вибухові поранення, від яких помер 15 січня 2025 року в реанімаційному відділенні Запорізької обласної лікарні.

За мужність та героїзм, за відвагу в бойових діях, за самовідданість, стійкість та сміливість Мелника Олександра Сергійовича, відповідно до Указу Головнокомандувача Збройних сил України, командування представило до нагороди “Золотий хрест”. Поховали Олександра Мелника 24 січня 2025 року в Кібличі.

У селі Кущинці Гайсинської громади (Гайсинський район) попрощалися із ветераном війни Миколою Климиком. Народився Микола Дмитрович 20 жовтня 1987 року в Кущинцях. Закінчив сільську школу. Працював у дорожній службі.

У квітні 2023 року Миколу Климика мобілізували до лав ЗСУ. Він пройшов навчання за спеціальністю стрілець "ВОС-100". Воював пліч о пліч з побратимами на Донецькому напрямку, в складі в/ч А1890. Виконуючи військовий обов'язок поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області, солдат Климик 20 жовтня 2023 року отримав вибухову травму, внаслідок чого залишився без ноги. Після довгих місяців лікування, протезування, реабілітації, отримавши інвалідність І групи, повернувся додому. На превеликий жаль, 21 січня 2025 року його серце зупинилося внаслідок хвороби.

Поховали Миколу Климика 23 січня 2025 року на сільському кладовищі у Кущинцях.

У Джулинській громаді (Гайсинський район) попрощалися із загиблим захисником Олександром Чеховським . Народився Олександр Михайлович 9 лютого 1984 року в селі Джулинка. Отримавши загальну середню освіту, закінчив Київську Академію праці і соціальних відносин.

Мобілізований на військову службу 12 червня 2023 року Дарницьким РТЦК та СП Києва. Олександр Чеховський був командиром 3 танкової роти танкового батальйону військової частини А4765.

Старший лейтенант Олександр Чеховський загинув 15 січня 2025 року в районі населеного пункту Сергіївка Покровського району Донецької області.

У героя залишилися матір Наталія Іванівна, брат Володимир.

Поховали героя у селі Джулинка 20 січня 2025 року.

Шаргородська громада знову переживає болючу втрату.

На війні загинув житель села Пасинки Олександр Трач , 22.10.1992 року народження.

На військову службу Олександр Васильович був призваний у 2024 році. Служив на посаді кулеметника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки. Під час інтенсивних бойових дій, при виконанні бойового завдання, боєць загинув 20 січня 2025 року в районі населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області.

У Олександра залишились дружина, двоє дітей, батьки та сестра.

23 січня Ямпільщина провела у засвіти свого захисника Олега Шарка .

Олег Шарко народився 21 січня 1983 року в с.Придністрянське.

Солдат ЗСУ, навідник танкового 1 взводу 2 танкової роти 2 танкового батальйону Олег Шарко загинув 17 січня 2025 року в районі населеного пункту Котлине на Донеччині.

Трагічна новина надійшла у Калинівську громаду. Обірвалося ще одне життя – загинув уродженець с.Уладівське Іван Пилипчук.

Іван Пилипчук народився 11 квітня 2000 року у с.Вишневе. Після закінчення місцевої школи Іван пов’язав своє життя із військом й після строкової служби підписав військовий контракт і став на захист Вітчизни. Був учасником ООС. Став на захист рідної землі й коли розпочалась повномасштабна війна. В одному із боїв на Курщині молодший сержант Іван Пилипчук отримав важке поранення. Одинадцять діб лікарі боролися за життя бійця, але 21 січня серце Героя зупинилося. У воїна залишилися мама, дружина, брат та дві сестри. Поховали Івана Пилипчука 24 січня у с.Широка Гребля Хмільницької ТГ.

Небесне військо поповнив ще один герой - Олександр Полісан .

Під час виконання обов'язків військової служби, завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, 24.01.2023 року поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області загинув Олександр Полісан, 15.06.1981 р.н., житель села Уланів, який попередньо вважався безвісти зниклим.

25 січня Калинівщина провела в останній земний шлях померлого захисника України Володимира Борівського. Володимир Борівський народився 22 лютого 1972 року у с.Павлівка. Після закінчення школи вступив на навчання до Вінницького педагогічного інституту.

У 2015 році Володимира Борівського мобілізували до війська. Три роки він мужньо боронив рідну землю. На початок повномасштабного вторгнення Володимир Борівський перебував за кордоном й у перші дні війни відразу ж повернувся до України та з березня 2022 року став на її захист.

За роки нелегкої служби, на жаль, здоров’я військовослужбовця погіршилося. Після лікування та операції захисник проходив реабілітацію в одному зі шпиталів. 22 січня серце військового зупинилося. Поховали Героя у Павлівці.

Підтвердився факт загибелі на війні 20-річного захисника з Польової Лисіївки Олександра Вільчинського.

Олександр Вільчинський народився 8 березня 2002 року у Польовій Лисіївці. Після закінчення школи Олександр обрав професію пасічника, але свій життєвий шлях пов’язав із військом: у 18 років підписав контракт з військовою частиною та став на захист Вітчизни.

Останній раз Олександр зателефонував 9 березня 2022 року й повідомив, що перебуває в оточенні. Після цього зв'язок із військовослужбовцем обірвався. Олександр Вільчинський загинув 10 березня 2022 року в м.Маріуполь. І лише в грудні минулого року було ідентифіковано тіло загиблого Героя.

У загиблого захисника залишилися бабуся, тітка, 3 сестри та 2 брати. Один із братів також захищає Україну.

На війні загинув калинівчанин Микола Безбородов.

Народився Микола Безбородов 19 грудня 1981 року у м.Калинівці. Навчався у загальноосвітній школі №2.

На захист рідної землі Микола Безбородов став у 2015 році. Два роки вірно захищав Україну від російської навали. Вдруге взяв у руки зброю з початком повномасштабної війни. Брав участь у важких боях за Бахмут. Війна підірвала здоров’я військового, але він не залишив бойовий стрій. Після лікування знову повернувся до побратимів.

Молодший сержант Микола Безбородов загинув 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання біля села Гуєвого Суджанського району на Курщині.

У загиблого залишилися мама та молодший брат, який нині також боронить рідну землю від окупантів.

Експертиза ідентифікувала тіло загиблого героя з Бережан Ярослава Божка.

Вісім довгих та важких місяців родина вірила у диво та сподівалася, що їх Ярослав живий. На жаль, дива не відбулося. Тіло загиблого Героя ідентифікували закордонні експерти.

Народився Ярослав Божок 8 квітня 1998 року у Писарівці. Після закінчення місцевої школи навчався у Вінницькому вищому професійному училищі департаменту поліції охорони. До війни молодий чоловік проживав із сім’єю у Бережанах, працював у компанії «Трау Нутришин Україна». До війська був мобілізований 13 квітня 2024 року. А 29 травня життя молодого чоловіка обірвалося.

У воїна залишилися батьки, дружина, син, бабуся, сестра, брат. Поховали Ярослава Божка у Писарівці.

Додому «на щиті» повернувся військовий Григорій Мазур з Вапнярської громади.

Чергову трагічну новину отримала Тульчинщина: у війні з російським агресором загинув Мазур Григорій Олександрович, 23 січня 1991 року народження, житель селища Вапнярка.

Призваний на військову службу першим відділом Тульчинського РТЦК та СП 25 лютого 2022 року, солдат Мазур Григорій Олександрович служив гранатометником 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.

Свій останній бій захисник прийняв 20 лютого 2024 року під час бойових дій у районі населеного пункту Ласточкіно Покровського району Донецької області.

Траурною ходою провели в останню земну дорогу загиблого військовослужбовця Дмитра Діхтярука, 20.06.1984р.н., жителя с.Носківці.

Старший солдат, навідник-оператор 1 відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону Дмитро Діхтярук загинув 19 січня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі н.п. Миколаєво - Дар'їно Суджанського району Курської області.

Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила Андрощук

Вінницькі