Пам'яті мужнього воїна, солдата, стрілця, захисника та Героя з Олега Муляра з с Лука Барська

21 квітня 2025 р. 13:38

21 квітня 2025 р. 13:38

Річниця пам'яті нашого загиблого земляка, захисника та Героя Олега Муляра, позивний «Тор» — солдата, стрілця кулеметного відділення кулеметного взводу в/ч А3029. Бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Про його життя пише Барська міська рада.

Народився 22 лютого 1981 року в селі Софіївка Хмільницького району Вінницької області. Єдина дитина в родині. Коли Олегу виповнилося два роки, родина переїхала до села Лука Барська Барського району — саме це село стало для нього справжньою батьківщиною, домом, куди завжди тягнуло серце.

Навчався в місцевій школі, а згодом вступив до Вінницького педагогічного університету, де здобув ступінь магістра географії. Після закінчення навчання у 2004 році розпочав трудову діяльність на Вінницькій станції юних натуралістів — працював керівником творчих учнівських об'єднань. У 2004 році одружився. Наступного року, 2005-го, народився син Ярослав — найбільша гордість і надія Олега.

Із 2006 по 2017 рік працював супервайзером у компанії «ТОВ Рошен – Кондитер». А в 2023 році обіймав посаду керівника відділу збуту у «ТОВ Сілк Україна».

Хоча строкової служби Олег не проходив, усе своє життя залишався глибоко свідомим громадянином. Ще з юності мав чітку позицію, був небайдужим до долі України. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Його переконання були не гаслами — вони стали дороговказом.

Мама з дитинства прищеплювала йому любов до землі, до природи, до рідного краю. Олег ріс добрим, чуйним і справедливим хлопцем. Таким залишався й у дорослому житті — чесним, принциповим, завжди готовим допомогти. Коли країна покликала на захист, він не вагаючись став до лав Збройних Сил України.

4 січня 2023 року Олег вступив до війська. У січні–лютому 2023 року проходив навчання в Королівській академії сухопутних військ у місті Толедо, Іспанія. Із теплотою й вдячністю згадував іспанських інструкторів, які передавали не лише знання, а й віру в справедливість боротьби українського народу. На шикуваннях усі разом вигукували: «Слава Україні! Слава нації!» Протягом 35-денного курсу підготовки їх двічі відвідала міністерка оборони Іспанії — ці зустрічі стали знаком підтримки та поваги до українських воїнів з боку європейських союзників.

З того часу і до 21 квітня 2024 року він мужньо виконував бойові завдання на Донеччині — у районах Білогорівки, Берестового та Спірного. Проявив себе як воїн виняткової хоробрості, витримки та рішучості. Його відвага надихала побратимів, його дії не раз ставали вирішальними.

У березні 2023 року на позиції «ПІТОН» вступив у ближній бій із ворогом. З кулемета та гранатами знищив кількох загарбників, завдавши противнику значних втрат і змусивши його відступити. У квітні, під щільним обстрілом, урятував пораненого побратима: надав йому домедичну допомогу та організував евакуацію, ризикуючи власним життям. У червні та грудні знову був на передовій — утримував позиції, нищив ворожу піхоту, підтримував дух бойового братства.

«Маю честь бути "Едельвейсом"!» — писав він у соцмережах, з гордістю носячи шеврон своєї легендарної бригади.

19 квітня 2024 року, під час чергової атаки російської піхоти на позицію «ІРПІНЬ», Олег знову став до бою. 21 квітня його серце зупинилося в Спірному Бахмутського району — на землі, яку він боронив до останнього подиху.

За виняткову мужність і самопожертву Олега Муляра нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, а також іменною подякою командира 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

«Мамусю, ми обов’язково переможемо…» — завжди писав у своїх повідомленнях. Але на фото мама все частіше бачила тінь болю в очах сина.

Після його загибелі інструктор з Іспанії написав: «Він був великим воїном і чудовою людиною».

…Одногрупники згадують: «За п’ять років навчання не було жодної сварки. Добрий. Справедливий. Світлий…»

Олег Муляр залишив по собі не лише подвиг — а й глибокий слід у серцях. У серці матері, яка щодня чекає його кроків на порозі. У серцях побратимів, для яких він був більше ніж солдат — він був підтримкою, натхненням, опорою. У серці України — бо саме з таких, як він, народжується наша незламність.

Його син Ярослав нині є студентом польського вишу. Попри відстань, він лишається міцно пов’язаним із Батьківщиною: донатив побратимам батька, аби ті могли мститися за нього, боронити українську землю так само самовіддано, як це робив Олег. У цьому — продовження батькової віри, сили, гідності.

Бо Олег був справжнім патріотом. Його віра в Україну — незламна. Його переконання — безкомпромісні. І він до останнього подиху вірив у нашу Перемогу.

Його життєвий шлях — це приклад того, як із простого хлопця з українського села виростає Воїн Світла. Людина, яка не злякалася темряви — а вийшла проти неї з кулеметом і з серцем, сповненим любові до рідної землі.

Вічна пам'ять та слава Герою!

Вінницькі