Цього тижня 41 захисник України «на щиті» повернувся на Поділля У Вінницьку область – 30, на Хмельниччину – 11. Героїв провели у Вічність. Вічна пам’ять Героям!

26 квітня 2025 р. 14:58

26 квітня 2025 р. 14:58

Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вінниччина попрощалася з Героями

Повернувся “на щиті” Олександр Юрчак

11 квітня 2025 року, під час порятунку побратимів у районі населеного пункту Приколотне Куп’янського району Харківської області, загинув Юрчак Олександр Олександрович, 1975 року народження.

Олександр Олександрович народився у селі Джурин Шаргородського району Вінницької області. Закінчив школу № 13 м. Вінниці та пішов на строкову службу до лав прикордонників.

Вінничанин став до зброї у 2023 році. Боронив Батьківщину у лавах 154-ї ОМБ, був головним сержантом забезпечення роти. Його бойові шляхи пролягали найгарячішими ділянками фронту: Покровськ, Куп’янськ, Вовчанськ, Курахове…

16 квітня Вінницька громада попрощалася із двома полеглими оборонцями - Олегом Басарабом та Валерієм Присяжнюком

Олег Басараб народився 31 березня 1994 року у селищі Старий Крим, м. Маріуполь. На початку лютого 2022 року він добровольцем долучився до захисту Батьківщини, уклавши контракт зі Збройними силами України. З перших днів повномасштабного російського вторгнення воював у лавах 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Як старший матрос, артилерист одного з розрахунків, чинив спротив ворожій агресії на Херсонському, Миколаївському, Донецькому напрямках. За героїзм та успішне виконання бойових завдань був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», відзнакою Президента України «За оборону України», бригадними медалями та грамотами. А ще за сміливість, стійкість та мужність, проявлених зокрема під час вдалих контрнаступальних дій на Херсонщині, отримав право носити берет кольору морської хвилі – ознаки приналежності до військової еліти.

Він був справжнім воїном - мужнім, рішучим, відповідальним. Був люблячим чоловіком для своєї дружини Анни. Саме у Стрижавці, на малій батьківщині дружини, вони планували оселитися після перемоги. На жаль, війна безжально обірвала мрії.

Загинув Олег у бою 12 квітня поблизу села Горіхове Покровського району.

Валерій Присяжнюк мобілізувався до війська влітку 2022 року. Боронив країну від ворога на посаді водія-кулеметника у складі 5-ї окремої танкової бригади. За словами побратимів, був героїчною людиною, без вагань брався за виконання найважчих завдань. Свій останній бій воїн прийняв 11 квітня поблизу села Олексіївка Волноваського району Донецької області. Йому було 57 років.

Народився Валерій Присяжнюк у Вінниці 24 березня 1968 року. По закінченні школи здобув професійну освіту у м’ясо-молочному технікумі, а згодом опанував спеціальність «Автомобілі та автомобільне господарство» у Вінницькому національному технічному університеті (тоді ще Вінницький політехнічний інститут). Тривалий час працював викладачем автошколи, створеній у цьому закладі. Разом із дружиною Валерій викохав донечку та дочекався первістка-онука.

Мельник Олександр Леонідович

18 квітня 2025 року в селі Надросся Погребищенської громади провели в останню путь захисника України, солдата, стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини Мельника Олександра Леонідовича.

Олександр Леонідович народився 21 липня 1991 року в м. Джанкой. У 2007 році родина переїхала у с.Надросся. Навчався в Ординецькій школі, яку закінчив у 2009 році. Навчався у ПТУ м.Київ, де здобув професію плиточника. Також навчався у ПТУ-42 м. Погребище, ставши зварювальником.

14 квітня 2025 року Олександр помер внаслідок нещасного випадку в районі населеного пункту Вербове Покровської селищної громади Дніпропетровської області.

Андрощук Микола Романович

16 квітня 2025 року в селі Гопчиця провели в останню путь захисника України, помічника командира частини-начальника служби охорони державної таємниці, капітана Андрощука Миколу Романовича.

Микола Романович народився 28 травня 2001 року в с. Гопчиця. Навчався у Гопчицькій загальноосвітній школі, потім у Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова, отримав звання лейтенант. Паралельно із проходженням військової служби у військовій частині Кропивницького району заочно закінчив магістратуру за спеціальністю «Технічний захист інформації» у 2024 році.

Помер військовий 14 квітня 2025 року під час проходження військової служби у військовій частині Кропивницького району Кіровоградської області.

Ще один Герой повертається до рідної домівки “на щиті”...

Підтвердилася загибель Владислава Леонідовича Михайлика.

Народився Владислав Леонідович у Гайсині 18 лютого 1979 року. Навчався у середній загальноосвітній школі № 4. Професійну кваліфікацію здобував у ДСАФ. Працював оператором котельні на КП "Теплокомунтехсервіс" Гайсинської міської ради.

У березні 2024 року був мобілізований до лав українського війська.

Службу проходив на посаді солдата, кулеметника 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 108-го батальйону "Вовки Да Вінчі" 59 бригади імені Якова Гандзюка.

Востаннє вийшов на зв'язок 28.07.2024 року, а з 05.08.2024 року офіційно оголошений зниклим безвісти за особливих обставин.

Після довгих місяців генетичної експертизи було встановлено факт загибелі Владислава Михайлика.

Свій останній бій зустрів 5 серпня 2024 року неподалік населеного пункту Красногорівка Донецької області. У героя залишилися дружина, син та брат.

У Гайсині поховали військовослужбовця Сандрака Владислава Анатолійовича

Владислав Анатолійович народився 30.06.1998 р. у місті Гайсин. Навчався у загальноосвітній школі №3. Закінчив Теплицьке профтехучилище, отримавши професію електрика. Працював на Ладижинській птахофабриці. Був мобілізований у 2024 році. Службу проходив солдатом у 155-ій окремій механізованій бригаді імені Анни Київської.

16 квітня 2025 року його серце назавжди зупинилося у реанімаційному відділенні Гайсинської центральної районної лікарні внаслідок важкої хвороби. Тепер йому назавжди 26…

17 квітня 2025 року в селі Тарасівка Чечелівського старостату попрощалися з полеглим у бою Костюком Юрієм Валерійовичем

Народився Юрій Валерійович 06.06.1994 року в місті Гайсин. Був єдиним сином у батьків.

Навчався у Гайсинській середній загальноосвітній школі №1. Закінчив Вінницький політехнічний національний університет, отримавши технічну освіту. Працював спеціалістом по обслуговуванню та налаштуванню терміналів/банкоматів Приватбанку.

У перші дні повномасштабного вторгнення Юрій Костюк став на шлях воїна.

Спочатку службу проходив у 22 механізованій бригаді, а потім перевівся на посаду молодшого сержанта, командира відділення розвідки та коригування взводу безпілотних авіаційних комплексів 108-го окремого гірськоштурмового батальйону- підрозділу гірської піхоти в складі 10-ї окремої гірськоштурмової бригади «Едельвейс».

Свій останній бій Юрій Валерійович зустрів 13.04.2025 року під час виконання бойового завдання внаслідок удару ворожого FPV-дрону в районі населеного пункту Виїмка Бахмутського району Донецької області.

У Тростянецькій громаді (Гайсинський район) попрощалися із Віталієм Петровичем Тертичним, старшим сержантом ЗСУ

Віталій народився 19 січня 1988 року в місті Черногорськ (рф), та Україна була його справжньою домівкою. У 1996 році родина переїхала в Ладижин, згодом — у Тростянець, де він закінчив школу №1.

Віталій Петрович служив строкову службу у військовій частині А3013 як механік-водій пожежного танка. У 2015 році став учасником бойових дій на Сході України. Служив навідником у військовій частині А0224. У 2017 році підписав контракт із ЗСУ та вступив до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

З 2018 по 2021 рік працював у Другому відділі Гайсинського РТЦК та СП. А коли в лютому 2022 року росія почала повномасштабну війну — Віталій, не вагаючись, повернувся з-за кордону й став у стрій. З березня 2022 року служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді, військова частина А2980, на посаді головного сержанта мінометної батареї.

15 квітня 2025 року, поблизу населеного пункту Новоолександрівка на Донеччині, під час виконання бойового завдання Віталій загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дронами на автомобіль, що здійснював логістичне забезпечення підрозділу.

У Тростянецькій громаді (Гайсинський район) попрощалися із Максимом Борисовичем Лукашенком, життя якого обірвалося на війні

Народився Максим у селі Скибинці.

16 жовтня 2024 року Максим був мобілізований до лав ЗСУ. Матрос, стрілець-снайпер морської піхоти. 30 листопада 2024 року, в бою поблизу населеного пункту Вознесенка на Донеччині, Максим загинув.

Вважався зниклим безвісти. Та лише 14 квітня 2025 року офіційно підтверджено факт загибелі.

Козятинська громада попрощалася із воїнами-захисниками: Олегом Лозовим та Валентином Хоченковим

Лозовий Олег Миколайович народився 24 серпня 1981 року в Козятині закінчив 5 – ту школу, пізніше Вінницький медичний коледж. По його закінченні - 5 років відслужив начальником медичної групи.

Одружився, займався бізнесом. Певний час працював за кордоном.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Олег Миколайович сам пішов до військкомату.

7 травня 2022 року він був мобілізований. І одразу Бахмут.

Нагороджений медаллю «Бахмут», нагрудним знаком «Захисник рідної землі», медаллю «Захисник Батьківщини».

31 липня 2024 року старший лейтенант, тимчасово виконуючий обов’язки командира 3- ї стрілецької роти військової частини А 7339, поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання  загинув. 9 квітня 2025 року підтверджено загибель на підставі висновку експертизи.

Хоченков Валентин Володимирович народився 28 травня 1988 року в с. Пиковець, закінчив школу, а потім училище, здобув професію – складач поїздів.

17 лютого 2025 року був мобілізований. Військовий вишкіл проходив у Житомирі.

6 квітня 2025 року стрілець - снайпер десантно-штурмового відділення, десантно-штурмового взводу, 10-ї десантно-штурмової роти, 3- го десантно- штурмового батальйону військової частини А 2582 в районі населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області Хоченков Валентин Володимирович загинув.

15 квітня у Козятинській громаді оголошено днем жалоби за полеглим Героєм Машевським Віктором Миколайовичем

Віктор Машевський був жителем Козятина. Народився він 13 травня 1976 року у Казахстані. Коли йому виповнилось 13 років, родина переїхала на Липовеччину у Вінницькій області, звідки родом був його батько.

Віктор познайомився з майбутньою дружиною у Козятині і переїхав туди жити. Виховували двох доньок.

З перших днів повномасштабної війни чоловік пішов у Козятинський військкомат, але оскільки в нього була "броня", йому дали відстрочку.

У липні 2024 року Віктор Машевський вступив у лави ЗСУ та проходив службу у десантно-штурмовій бригаді. Служив на посаді командира взводу у військовій частині А4355 на Донеччині (Покровськ, Курахове). Коли позицію українців розбив дрон і побратими опинилися під завалами, чоловік власноруч протягом кількох годин відкопував бійців і врятував їм життя.

Віктор мав поранення, лікувався. Був нагороджений відзнакою "Золотий хрест" та нагрудним знаком "Ветеран війни".

“На щиті” до рідного дому у село Сальниця (Уланівська громада) повернувся Сергій Миколайович Кучін,  22.11.1969 р.н.

Загинув воїн 27 липня 2024 року в районі н.п. Терни Донецької області під час виконання бойового завдання. Попрощалися із захистником 22 квітня 2025 року.

Коломієць Євгеній Олександрович

18 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Коломійці Покровського району Донецької області від отриманих поранень загинув Коломієць Євгеній Олександрович , 1983 р.н., солдат. м. Хмільник.

Невиліковна хвороба обірвала життя 42-річного захисника Петра Бабійчука

Петро Бабійчук народився 15 липня 1982 року у с.Чернятині. Тут пройшли роки його дитинства та юності. Після закінчення місцевої школи навчався на тракториста у Новогребельському ПТУ №43. Працював за професією у місцевому господарстві – КСП «Нива».

У 2015 році Петро Бабійчук узяв у руки зброю та став на захист України. Півтора року мужньо боронив рідну землю від російських окупантів. Знову на захист Вітчизни став у квітні 2022 року.

Під час служби військовий важко захворів та повернувся додому для проходження лікування. На жаль, важка хвороба не відступила, 17 квітня захисник помер.

Війна забрала життя воїна Столяренка Віктора Сергійовича, 1976 року народження, жителя селища Вапнярка

Призваний на військову службу, матрос Столяренко Віктор Сергійович служив водієм відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти.

Із 10 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Іллінка Донецької області наш Герой-захисник вважався зниклим безвісти.

Згідно з ідентифікацією тіла та виданою постановою від 17 квітня 2025 року військовослужбовець Столяренко Віктор Сергійович вважається загиблим.

Віктор Іванович Білоус

30 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Ізюмському районі Харківської області загинув Віктор Іванович Білоус, 1972 року народження, мешканець села Якушинці

Із перших днів повномасштабного вторгнення він був призваний до лав ЗСУ.

Із січня Віктор вважався зниклим безвісти.

Народився Віктор Іванович 6 листопада 1972 року, проживав у селі Якушинці. Закінчив місцеву школу. Після продовжив навчання в училищі, отримавши спеціальність водія. Потім була служба в армії.

Працював будівельником.

Із початком Великої війни став на захист Батьківщини з 27 лютого 2022 року.

30 січня внаслідок скиду з БпЛА ворогом боєприпасу Віктор Білоус загинув.

Безносюк Анатолій Васильович

21 квітня перестало битись серце жителя сели Бджільна, старшого солдата Безносюка Анатолія Васильовича (1.06.1972-21.04.2025).

У січні 2023 року Анатолій став на захист України. Служив на посаді старшого навідника 3 механізованого взводу у складі 21 окремої механізованої бригади ЗСУ.

За час війни, на жаль, здоров’я військовослужбовця погіршилося. Через важку хворобу Анатолій був змушений у вересні 2023 року залишити службу.

Серце воїна перестало битися 21 квітня 2025 року.

Войтенко Віктор Анатолійович

У Іванівську ТГ прийшла страшна звістка: під час виконання бойового завдання 15.04.2025 року загинув ВОЙТЕНКО Віктор Анатолійович, 24.11.1996 р.н., житель с. Гущинці.

У Віктора залишилися батьки, дружина, донька.

На війні загинув командир стрілецького відділення з Тиврівської громади Григорій Тимошенко

Герой вважався зниклим безвісти з 2024 року.

Згідно з постановою про ідентифікацію особи від 16 квітня тіло сержанта пройшло упізнання.

Григорій Тимошенко (1978 року народження) був мешканцем села Строїнці Тиврівської громади. Сержант, командир 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч А7221 загинув 3 липня 2024 у Мирному Пологівського району Запорізької області. Тривалий час вважався зниклим безвісти. 16 квітня 2025 тіло оборонця було опізнано.

Після артилерійського обстрілу загинув Валерій Волкович з с. Брицьке (Турбівська громада)

Валерій Волкович (1972 року народження) був жителем села Брицьке Турбівської громади.

Загинув старший стрілець-оператор 15 квітня 2025 року поблизу Преображенки Донецької області в результаті артилерійського обстрілу росіянами позицій українського підрозділу.

Від важких травм помер Михайло Прокопов, (1979 р. н.), житель села Стіна Томашпільської громади

Михайло Прокопов навчався у Вінницькому транспортному коледжі, здобув професію лісника. Трудову діяльність розпочав у КСП "Стінянське", працюючи водієм. З 2001 року працював у Томашпільському райагролісі лісником.

У 2023 році був мобілізований на захист  Батьківщини. Воював у 59 бригаді, був старшим стрільцем мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти. Отримав важкі травми. У червні 2023 року чоловіка демобілізували. Він нагороджений памʼятною медаллю "Захиснику України".

Михайло Прокопов проходив реабілітацію. Втім, його травма виявилась несумісною із життям.

9 квітня 2025 року чоловік помер.

Виконуючи бойове завдання, загинув Герой Артем Грабовський

34-річний Артем Грабовський був мешканцем села Лука-Мелешківська.

Загинув військовий 15 квітня 2025, захищаючи Україну.

Мурованокуриловеччина в жалобі...

13 квітня, під час бойових дій на Донецькому напрямку, загинув солдат, навідник гірськоштурмового відділення, уродженець села Наддністрянське, Дяк Владислав (1999 р.н.).

Також підтвердилася загибель жителя села Вербовець, солдата Гладія Василя Володимировича , який героїчно загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Василь Володимирович народився 11 січня 1987 року, був старшим стрільцем-санітаром 3-го штурмового відділення 4-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти військової частини.

8 квітня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

18 квітня 2025 року військова частина офіційно підтвердила його загибель.

Звістка, яка стискає серце…

Підтвердився факт загибелі жителя с. Рубань - Настаса Валентина Івановича, 06.06.1975 року народження, який з 27 листопада 2023 року вважався безвісти зниклим.

Галкін Володимир Вікторович

Барська громада знову втратила мужнього сина України — Галкіна Володимира Вікторовича , 1987 р.н.

Він віддав своє життя 19 квітня 2025 року на Сумщині, захищаючи нашу країну від ворога.

На Шаргородщину прийшла ще одна трагічна звістка про загибель Захисника України

На фронті загинув житель села Конатківці, воїн Збройних сил України, солдат Василик Богдан Вікторович, 1997 року народження.

У січні цього року Богдана Вікторовича було призвано до лав ЗСУ. Воїн служив в аеромобільному батальйоні, виконував військові завдання стрільця.

17 квітня, під час бою ворогом, боєць загинув поблизу населеного пункту Нове на Донеччині.

Війна забрала ще одне молоде життя...

Загинув мешканець села Качківка Борсук Вадим Юрійович , 2000 року народження.

Номер обслуги гармати 1-го самохідного артилерійського взводу 2-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону, вірний військовій присязі та українському народу – загинув 20 квітня 2025 року при виконанні бойового завдання із стримування військової агресії російської федерації в районі населеного пункту Шевченко Перше Покровського району Донецької області.

У військового залишились дружина, маленька донечка та батьки.

Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила Андрощук

Вінницькі