15 років батько слідчого Валентина Дзьоня веде власне розслідування вбивства сина Його знайшли застреленим на місці служби у відділенні правоохоронців.

21 травня 2025 р. 14:04

21 травня 2025 р. 14:04

— Його ганебне та зухвале вбивство корум­пованим керівником замаскували під самогубство. А тодішній генерал обласного управління навіть зробив заяву, що слідчий сам себе застрелив, навіть переплутавши серце і голову, — підкреслює батько, сам полковник у відставці.

Зізнаюсь чесно, темні то були часи. І тоді всім ЗМІ розіслали цинічний офіційний вис­новок від преслужби – мовляв, цей слідчий був неврівноваженим, тому побив коллег у відділенні та сам наклав на себе руки.

І багато хто купився на таку брехню. Але в той день до ре­дакції «33-го» прийшли згорьований батько і почорніла від го­ря мати. Ми вис­лухали їх. Ва­лентин Дзьонь-старший повідо­мив страшні под­робиці фальшу­вання справи його сина. Так ми дізнались, а невдовзі і наші читачі, що Ва­лентин Дзьонь, полковник пра­воохоронних органів у відставці, розпочинає власне розслідуван­ня обставин смерті свого сина. Його підтримав інший син, також правоохоронець, майор. Вони були шоковані діями перевертнів у мундирах із генеральськими та полковничими зірочками.

– Тоді якраз, за епохи Януковича, до Вінниці прислали одіоз­ного генерала, якого звільнили з органів за «кришування» ОЗУ. Але зрозуміло чому повернули. Адже тоді подібне ОЗУ із рецидивістом на чолі вже правило країною. І він та його команда, підібрані корупціонери в погонах, поставили все на конвеєр. Кожен підрозділ мав занести «наверх» певну суму за продані кримінальні справи. Кожна мала свою ціну – були за гривні, а були і по 100000 у.о. і більше. (А ви думаєте, за що по­виростали у прокурорів, слідчих, суддів такі хороми під кожним містом? – ділились не раз праці­вники цих підрозділів).

- І збирання данини в першу чергу стосувалось слідчих. Це був великий «перелом» у пра­воохоронних органах. І велике дно... Отримавши «рознарядки для щомісячних конвертів «на­верх», у тодішніх міліціонерів

полізли очі на лоба, чесні по­спішили взагалі звільнитись...

Наша правоохоронна систе­ма ніколи, на жаль, не була прозорою, але щоб до такого ступеня?! Невдовзі нашій ре­дакції скаржились навіть банкі­ри, представники вузів, підприємств, що мали носити «відступні» у золотих злитках, бо донька генерала в сусіднь­ому Житомирі мала ювелірний бізнес.

На жаль, у змову з генералом пішов і тодішній начальник слідства. Він був ра­ніше також звільне­ний за співпрацю із бандформуваннями. Але саме тоді «прийшовся до двору» тим, хто мав боро­тись проти злочин­ності за ваші з нами податки. Але під «кришею» главку епохи Захарченка почало діяти таке злочинне угруповання у пого­нах, що куди братись решті...

- Мій син, вихований мораль­ною і чесною людиною, закін­чивши поліцейський вуз із відзнакою, був направлений до Староміського відділення міліції м. Вінниці.

А там керівником його працював родич цього самого начальника слідства. І зрозумі­ло, що мав догодити «дяді», тому йому мали збирати данину підлеглі із проданих криміналь­них справ. Наказали це робити і моєму синові. Уявіть собі - ро­зумного і чесного слідчого, який давав присягу ще нещодавно служити народу України і отри­мував диплом з відзнакою за відмінні знання, якому наказують фальшувати справу, не лише вип­равдати підозрюваного, вина якого доказана, але й ще піти до його матері та добрати 2000 гривень, яких не доплатили, коли вступали в змову його керівни­ки. Син відмовився все це роби­ти і закривати справу. Але вище керівництво вже ж її продало. Назрівали скандал і викриття...

І вже після смерті Валентина ми із старшим сином, маючи відповідну освіту і досвід роботи в правоохоронних органах, ре­тельно вивчивши всі обставини, вибудували такий план реальних, а не сфальшованих подій - сина почав бити керівник і його підлеглі. Бо повторна експерти­за, вже ДБР, на сьогодні вияви­ла більше десятка ран на голові сина, подряпини на тілі. Перша де все «пропустила»...

Зверніть увагу — у нього зброї не було. Але знайшлись свідки, де двоє слідчих, підлеглих підоз­рюваного нами у вбивстві Вален­тина Кащука (до винесення ви­року, згідно із законом, імена підозрюваних змінені — ред.), які свідчать, що мій син вирвав пісто­лет із кобури свідка Сущика, втік до свого кабінету, а далі сів за стіл та застрелився впритул.

- Думаю, ви уявляєте, як було братові Валентина, моєму іншо­му синові, служити в таких орга­нах. Тому він майором звільнив­ся. І пішов добровольцем в АТО захищати Україну на фронт. Продовжив служити, коли роз­почалась масштабна війна. Там отримав поранення і зараз про­ходить реабілітацію.

- Цікаво було б дізнатись, а де тепер ті, хто чинив такі злочини у стінах теперішньої поліції?

- Той генерал, тодішній ке­рівник ГУНП, і той начальник слідства передчасно повмирали. Кажуть, що від затяжних хвороб. Сподіваюсь, вони вже отрима­ли вирок вищого, Божого суду за свої діяння.

Але досі земний суд ще не прийняв рішення щодо вбивства мого сина.

Уявіть, у що перетворилось 15 років життя батька та роди­ни, яка весь цей час добиваєть­ся справедливості.

- На мою думку, перелом стався лише тепер, тому що місце злочину, як розумієте, за­чистили, за порадами того са­мого начальника слідства. По­ставили в потрібному місці стілець, пересунули тіло Вален­тина і поклали в потрібній позі. Зачистили пальці на зброї.

І медексперти це все також фальшували. Розумієте, створи­ли замкнене коло несправедли­вості. Головного підозрюваного заховав дядько у паспортний стіл, де він донині в керівництві. Од­ного Сущика звільнили за нед­бальство, що, мовляв, не вберіг пістолета, кобура була розірва­на, яким було здійснено той фа­тальний постріл. А ще одна свідок Ольга Цілик зараз продовжує працювати слідчою... Уявляєте, що вона вже встигла «нарозслідувати», будучи в такій залежності?

Чому так кажу? Бо ці «стражі закону» засвідчили, що мій син, слідчий Валентин Дзьонь, заст­релився впритул, викравши пе­ред цим пістолет у Сущика, спри­чинивши бійку з начальником.

Але що було вимагати у керівника сину? Він і так відмовив­ся ставити підпис. А начальник вимагав у нього не тільки по­ставити підпис, але й передати іншим справу. То хто кого у тій бійці бив? Подумайте логічно...

Не повірите, але мені вдалось дізнатись, що інший слідчий, коли передали цю справу, таки пішов і взяв у родини підозрю­ваного той залишок відкупу. Ось такі у нас трапляються «право­охоронці» та їхні начальники. Але всі ці попередні «свідчення» пе­рекреслює повторна і незалеж­на експертиза, яку зробило те­пер уже слідство ДБР.

Я отримав сенсаційний для інших, але відомий мені висно­вок - Валентин був застрелений з відстані. Постріл був здійснений в нього людиною у стоячому положенні. Куля пробила серце.

Як вам тепер запевнення свідків, що син сидів, вий­няв зі столу раніше вкрадений пістолет і застрелився впритул? Брехня! А за брехливі свідчення, як відомо, тим більше офіцерами органів правопорядку, світить тюрма - мінімум три роки. А вбивці - 212-та із усіма обтяжую­чими обставинами. Бо це не про­сто вбивство з необережності, це змова і злочин, здійснені у стінах правоохоронного органу.

Валентин Дзьонь має намір до винесення справедливого виро­ку захищати чесне ім’я сина.

Батько, його родина просять всіх пом’янути сина, який так рано пішов із життя. Він пере­конаний, що якби Валентин жив, він так само, як і старший син, став би на захист України, відда­но служив би їй.

А ось злочинці, які вбили його, так само тепер поховались не лише від відповідальності, але й захисту України. Бо чорні душі не здатні служити добру і спра­ведливості, вони вже продані ди­яволу, як і кримінальні справи, які вони фальшували і продава­ли під прикриттям феміди.

- Борімося, поборемо, — зак­ликає Валентин Дзьонь-старший всіх батьків та родини, хто зіткнувся із такою великою бідою та чорною несправедливістю Ну а мені, від імені чесних журналістів, залишається допов­нити: а ми чим зможемо допо­можемо в цій боротьбі. Ми з вами. Слава Богу і Україні.

Тетяна РЕДЬКО

Батько Валентин Дзьонь:

- 19 травня 2010 року у своєму службовому кабінеті Староміського РВ міліції м. Вінниці з 17.30 до 17.50 був закатований та застрелений старший лейтенант міліції, слідчий Дзьонь Валентин Ва­лентинович. Протягом десятка років продовжується досудове розслідування злочину, кату­вання та умисне вбивство, яке здійснили троє осіб слідчого відділення. Табельна зброя на­лежала заступнику начальника відділення.

Ми, батьки та брат, не дозво­лимо зацікавленим посадовим особам закрити справу і зали­шити вбивць без покарання. По­вернемо честь офіцера та чесне ім’я нашого сина Валентина.

Вічна пам'ять тобі, Вален­тине...

Вінницькі