Захисника «Азовсталі» зустріли з полону у Ямпільській громаді В селі Дзигівка Ямпільської громади зустріли з полону Геннадія Луцького. Чоловік провів у руках ворога три роки. Захисник обороняв "Азовсталь".

20 червня 2025 р. 14:03

20 червня 2025 р. 14:03

Про це повідомляє місцеве видання Ямпільській вісті.

Геннадій Луцький повернувся під час обміну 25 травня. 18 червня чоловіка зустріли у рідному краї. Ще на в’їзді до села на захисника чекала колона мотоциклістів із синьо-жовтими прапорами.

Геннадій Луцький народився 3 липня 1987 року. Закінчив Дзигівську школу у 2004 році. Після строкової служби в Чопському загоні Державної прикордонної служби України (2005–2006 рр.) обрав шлях професійного військового.

З 2006 по 2022 рік проходив службу за контрактом у місті Маріуполь у лавах Державної прикордонної служби України. У 2008 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького. Носив звання старшого прапорщика, яке згодом, відповідно до стандартів НАТО, було змінено на майстер-сержанта.

Геннадій брав участь у бойових діях з самого початку російської агресії: в Антитерористичній операції (АТО) у 2014–2018 роках, а згодом у складі Об’єднаних сил (ООС) до 2022 року. Із початком повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Героєм вистояв 86 днів у пеклі «Азовсталі», з яких 82 дні — в повному оточенні.

За зразкове виконання військового та службового обов’язків чоловік нагороджений командуванням численними грамотами, відзнакою командування об’єднаних сил «Козацький хрест», медаллю Державної прикордонної служби «15 років сумлінної служби», медаллю «Ветеран війни».

18 травня 2022 року, за наказом вищого військового керівництва України, щоб зберегти життя оборонців, Геннадій разом із побратимами залишив територію заводу «Азовсталь» та потрапив у полон.

Спочатку Геннадій Луцький був в Оленівці, за тиждень до теракту його перевели до Довжанська на Луганщині. Полон тривав 3 роки та 7 днів — з 18 травня 2022 року по 25 травня 2025 року.

“Ми три роки чекали цієї звістки. У полоні сина тримали довго — понад тисячу днів. Ми писали листи, передавали їх, як могли, та не знали, чи отримує їх Гена. Донька пробивалась аж до канцлера Німеччини Шольца, щоб допомогти у визволенні брата. Всі інстанції пройшли. Про обмін ми не знали. Аж 25 травня, у день мого 64-річчя, нам зателефонували зі штабу, що син на волі. Для мене це був найкращий подарунок у житті”, – зі сльозами радості розповідала мати Тетяна Луцька. – Коли нарешті побачила його були вражені: схудлий, виснажений, з проблемами зі здоров’ям, але, головне – живий. Психологи нам одразу сказали: не розпитувати, не травмувати зайвими розмовами. Все, що сам скаже — те й почуємо. Гена ж нам розповідав, як сумував за дітьми, домом, за роботою та побратимами. У полоні вони перебували у повній інформаційній ізоляції: їм нав’язували думку, що про них забули, що Україна їх покинула. Але ми не переставали молитися. За ці три роки я стільки молитов прочитала, скільки за все життя не молилась.

Підрозділ прикордонника називався “Серце Азовсталі”. Оборонець проходить лікування й реабілітацію. Був у Києві, зараз — у Моршині. Попереду ще чимало відновлення.

У центрі Дзигівки чи не всі жителі зібралися зустріти воїна. Перші кроки на рідній землі — і одразу у море обіймів, у справжній океан квітів. Діти, дякували за стійкість. Геннадій на їх прохання ставив свій підпис на прапорах.

Староста села Анатолій Лампіга зустрів воїна з хлібом-сіллю. Слово мала класний керівник Геннадія — Тетяна Тарадайка. Вона згадала про його шкільні роки, про захоплення малюванням, і про те, як за одну ніч він створив переможний плакат зі світловими ліхтариками на шкільний конкурс. А потім до слова вийшов сам захисник.

“Щасливий бути тут із вами, на рідній землі. Полон став найбільшим випробуванням у моєму житті — там було багато горя і печалі. Але я ніколи не подав духом. Вірив, боровся, знав: ми — незламна країна. Дякую батькам, громаді, кожному, хто не забував про мене. Я залишаюся у війську. Бо хто, як не ми? Слава Україні!”

Після урочистої зустрічі Геннадій Луцький висловив побажання віддати шану загиблим односельцям. На Алеї Пам’яті він поклав до стели букет червоних гвоздик і вклонився кожному полеглому оборонцю.

Вінницькі