Пам'яті мужнього воїна, захисника та Героя Богдана Корпоченка з м. Бар

16 серпня 2025 р. 00:28

16 серпня 2025 р. 00:28

Богдан Корпоченко — добра, світла і щира людина, мужній захисник та Герой, який загинув на війні, захищаючи кожного з нас. 15 серпня минула річниця його пам'яті. Але біль втрати не вщухне ніколи.

Він народився 4 липня 1996 року. Був молодшим сином у родині Володимира Миколайовича та Ліни Андріївни. Мав старшого брата Руслана. Ще за два роки до його народження батько мріяв саме про сина з цим ім’я - Богдан. З тією ж надією, світлом і добром, що й справді з’явились на світ разом із ним. У 2004 році батько Богдана трагічно загинув, і з того часу в його очах з’явилась глибина, яку нечасто зустрінеш у дитини. Йому довелося дорослішати швидше, ніж хотілося б, навчитися мовчки підтримувати маму і триматися заради неї.

Навчався Богдан у Барській школі №2. Завжди спокійний, доброзичливий, відкритий. Не шукав уваги, не намагався бути першим. Просто був — чесним, уважним, м’яким. Його рідні і друзі з усмішкою згадують, як лагідно називали його «ведмедиком Барні». І ця ніжна домашня кличка розповідає про нього більше, ніж будь-які гучні слова.

Після школи він вступив до торговельно-економічного інституту у Вінниці. Навчався на економіста, будував плани на майбутнє. Згодом пройшов строкову службу в армії у Калинівці. Військо не зробило його жорстким — лише загартувало його відповідальність. У ньому залишалося те саме тепло, з яким він ставився до життя і до людей.

Повернувшись до цивільного життя, Богдан працював на сонячних батареях, а згодом поїхав до Польщі. Проте початок повномасштабного вторгнення змусив його негайно повернутися додому. Він не міг залишитися осторонь, коли його країна опинилася у вогні. Повернувся, щоб стати на захист. Разом зі старшим братом Русланом вони обоє стали до лав Збройних Сил України.

Богдан пройшов військове навчання на Миколаївщині. Отримав позивний «Джо». Побратими згадують, що він був винятково відповідальним — якщо йому доручали завдання, всі знали: він його виконає. Навіть якщо доведеться не спати всю ніч, він зробить усе до кінця. Умів мовчки працювати, не скаржився, не очікував похвали. Просто вірив, що треба тримати слово, бути надійним, бути потрібним.

Його мама згадує, що він ніколи не тримав зла, прощав легко й щиро, так, ніби у нього в душі не було місця образам. Казав їй, що після війни хоче повернутись додому і більше нікуди не їхати. Його не вабив чужий успіх, його не цікавили великі міста чи високі посади. Він мріяв про просте: збудувати дім, посадити дерево, створити сім’ю. Ремонтував усе вдома, брався за будь-яку роботу, любив створювати речі власноруч — навіть блокноти робив сам, оздоблюючи їх палітурками з кори дерева.

Богдан завжди вірив у краще. Його слова «Мама, все буде добре» звучали як обіцянка, як молитва, як захист.

14 серпня 2024 року серце старшого матроса, дешифрувальщика розвідувального матеріалу з безпілотних літальних апаратів взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти Богдана Корпоченка зупинилося на Херсонщині. Богдан був не просто солдатом, він був Людиною — з великої літери. Таким, яких хочеться зустріти хоча б раз у житті, аби потім згадувати і ставати кращим.

Він пішов, залишивши по собі тишу, в якій болить усе. Але разом із болем залишив світлу пам’ять, щирий приклад, живу присутність у серцях тих, хто його знав і любив.

Вічна пам'ять та слава Герою!

Вінницькі