Пам'яті мужнього захисника та Героя з с. Ялтушків Владислава Гутіка

26 серпня 2025 р. 21:47

26 серпня 2025 р. 21:47

Владислав Сергійович Гутік (на псевдо Гутік), старший навідник бойової машини реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї 59-ї окремої мотопіхотної бригади, народився 3 грудня 2001 року в селі Ялтушкові на Вінниччині. Був лідером в класі, навчання давалось легко, але через невгамовний характер після восьмого класу вступив до Кам'янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, навчався там два роки, займався гирьовим спортом, через рік здобув майстра спорту в своїй ваговій категорії, але, на жаль зірвав собі спину. Тому подальше навчання в військових закладах йому не підійшло.

В зв'язку з цим Влада перевели в Барський ліцей, де він провчився рік і після закінчення вступив в Житомирський медичний коледж на факультет "зубний технік" і закінчив його. Після навчання працювати за спеціальність не захотів, трішки пропрацював охоронцем в агрофірмі, потім пішов в службу таксі в Вінниці, там його і застала війна.

Працюючи в таксі, він дуже часто вивозив людей до кордону. Ближче до літа Влад зрозумів, що хоче йти на війну, бо інакше він би і не зміг. Оскільки за станом здоров'я служити його не взяли, неодноразово відмовляли йому, він підписав контракт. 27 червня 2022 року Влад пішов служити.

Побувши кілька тижнів в Львові, їх відправили на навчання в Великобританію, там він знаходився три тижня і повернувся в Україну. Був в військовій частині А1619 в місті Гайсин. В жовтні його відправили в Миколаїв, а через деякий час - на Донеччину.

З листопада 2022 року і до 26 серпня 2024 року Влад воював на Донеччині.

Перебуваючи в Британії, через друзів, Влад познайомився з Веронікою, своєю майбутньою дружиною. Вона, на той час проживала в Швейцарії. Пара спілкувались через інтернет, і вже в жовтні 2022 року, Вероніка вперше прилетіла до Влада в Миколаїв. В 2023 році вони взяли шлюб і розписалися, а 19 січня 2024 року народився син Владислава - Матвій. Ще в Вероніки є старший син Артем, якого Влад прийняв як рідного і дуже його любив.

Влад Боронив Батьківщину в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Обіймав посаду старшого навідника бойової машини реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.

«Владислав був життєрадісною людиною, завжди хотів жити та пройти це життя щасливо. Позитивна людина, яка відважно боронила кордони нашої держави з перших місяців повномасштабного вторгнення. Не роздумуючи, підписав контракт. Велика людина з великої літери – Владислав, який ніколи не боявся говорити правду, говорив її всім, за це його і поважали. Швидко приймав рішення, реалізовував свої ідеї та не боявся цього», – згадує близька подруга родини.

«Це була дитина, дана мені Богом, я думаю, що таких людей, як мій син, мало на цій землі. Знаєте, коли мене просять розповісти про сина, я кажу – ви бачили, як сонечко, коли сходить, опромінює кімнату? Поступово ж, правда? А мій син, коли заходив кудись, – він одразу освітлював усе навколо. Якщо він зʼявився у вашому житті, значить він обов'язково залишить по собі слід. Ось таким був наш син. Дуже любив машини, міняв їх часто, сам ремонтував. Мріяв жити в Португалії. Там зараз проживає його дружина і сини. Хотів поїхати туди і усиновити сина дружини Артема. Хотів, щоб усі були тільки його. Влад був веселим, завжди посміхався», – розповіла мама Ірина.

Герой загинув внаслідок ворожого артобстрілу та ударів fpv-дронів 26 серпня 2024 року поблизу міста Красногорівка Донецької області. Захисникові назавжди 22 роки.

За свою службу старший солдат Владислав Гутік нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест».

У Владислава залишились дружина, двоє синів, яким на момент загибелі тата було 8 років та 8 місяців, батьки і брат.

Вічна пам'ять та слава Герою!

Вінницькі