Динаміка кліпового мислення та зміна стандартів журналістики під впливом TikTok

27 листопада 2025 р. 20:51

27 листопада 2025 р. 20:51

Сучасний формат коротких відео, створений платформою TikTok, став потужним каталізатором кліпового мислення серед молодої аудиторії. Інтенсивне споживання контенту привчає нервову систему до швидкого дофаміну, що істотно ускладнює зосередження на довготривалих або складних завданнях.

Мозок, звиклий до постійної зміни картинки та звуку, втрачає здатність до тривалої, глибокої концентрації (наприклад, під час перегляду фільму, футболу чи при прослуховуванні лекції), постійно очікуючи наступної порції "нового" контенту. Персоналізована та безкінечна стрічка зменшує внутрішню мотивацію до досягнення довгострокових цілей, які вимагають терпіння та послідовних зусиль.

Дослідження вказують на потенційні структурні та функціональні зміни у мозку осіб із залежністю від коротких відео. Зокрема, фіксується підвищена активність у ділянці мозку, відповідальній за прийняття рішень.

Кліпове мислення — це здатність сприймати та обробляти інформацію у вигляді коротких, яскравих фрагментів (кліпів), а не цілісної картини.

• TikTok-журналістика — феномен виробництва новинного контенту, адаптованого до форматів та алгоритмів платформи (вертикальне відео, хронометраж до 60 секунд, візуальна гіперактивність).
  

Хронометраж, обмежений 30–60 секундами, унеможливлює подачу складної інформації, експертних коментарів чи збалансованого висвітлення обох сторін конфлікту. Новина перетворюється на «заголовок з емоцією».

Вертикальний формат і швидкий монтаж вимагають постійної візуальної стимуляції, відсуваючи факти на другий план. Журналісти змушені обирати контент, який є сенсаційним та набере більше переглядів, а не піднімати глибокі та важливі теми.

Аби зробити контент вірусним «tone of voice» видозмінюється та спрощується і як наслідок журналіст стає інфлюенсером, а його особиста думка — частиною «новини».

Алгоритм просуває ті матеріали, які викликають найбільший емоційний відгук (обурення, сміх, шок), незалежно від їхньої достовірності. Вірусність стає головним критерієм якості, витісняючи професійну цінність.

Феномен кліпового мислення має глибші витоки, ніж просто “звичка сидіти в TikTok”. Це результат довготривалої еволюції медіасередовища. Перші симптоми почали проявлятися ще у 1980–1990-х, коли телеканали зразка MTV перетворили відеокліп на нову культурну норму. Кадри змінювалися зі швидкістю, якої телебачення раніше не знало; монтаж ставав різкішим, ритмічнішим, а сенс — другорядним порівняно з візуальним ударом.

На початку 2000-х до гри увійшов інтернет. Новинні сайти, банерна реклама, перші соціальні платформи — усе це навчило користувачів не читати, а сканувати текст, швидко пробігатися заголовками, ловити суть у кількох словах.

Справжній прорив стався у 2010-х із активною популярністю соцмереж. Facebook і Instagram подали у маси інший спосіб існування інформації. Фото, меми, короткі тексти й відео формують медіабульбашку, де утримати увагу довше кількох секунд стає дедалі складніше. Алгоритми підсилюють цей ефект, просуваючи лише те, що здатне миттєво зачепити.

У 2020-х TikTok та вертикальні відео остаточно легітимізували надкороткий формат. Тепер увага — це ресурс, який забирають силою ритму, музики, гумору й агресивної емоційності.

Психологічні наслідки цього інформаційного режиму стають дедалі очевиднішими. Людина, постійно занурена в короткі імпульси, вже не здатна довго утримувати увагу на чомусь одному: концентрація розсипається після кількох секунд без стимулу. Наша увага стає схожою на спалах — яскравий, але миттєвий.

У довготривалої пам’яті теж виникають проблеми. Інформація, що надходить швидко, поверхнево й у величезних обсягах, просто не встигає проходити глибоку когнітивну обробку, необхідну для запам’ятовування. У результаті пам’ять починає працювати не як архів знань, а як короткочасний кеш, який постійно перезаписується. Те, що не підсилено повторенням або контекстом, зникає так само швидко, як і з’являється у стрічці.

Ще драматичніше виглядає вплив на здатність до критичного аналізу. Коли інформація подається короткими порціями, у вигляді тверджень без пояснень, мозок відучається від необхідності ставити запитання.

TikTok працює в режимі блискавичного розгону інформації: достатньо кількох секунд на відео і кількох годин на алгоритмічне поширення, щоб сумнівне твердження або емоційно поданий «факт» дійшов до сотень тисяч людей. Натомість перевірка фактів — процес уперто повільний, ґрунтовний і завжди запізнілий. Журналістові потрібен час: знайти джерела, зіставити дані, отримати коментарі, підтвердити контекст. Але в світі TikTok час — це розкіш, яку ніхто не збирається оплачувати. Динаміка платформи створює парадокс: інформація розлітається миттєво, а корекція — повільно і, як правило, запізно. До моменту, коли фактчекери наздоженуть чергову «сенсацію», вона вже вкорінилася у свідомості та розчинилася в потоках контенту.

На тлі цієї швидкості виникає ще одна загрозлива тенденція — розмивання ролей і відповідальності. У TikTok немає розмежування між журналістикою та блогерською думкою: інфлюенсер, який почав говорити на суспільно важливі теми, автоматично перетворюється на «лідерa думок», не маючи ні професійної підготовки, ні редакційних стандартів. Так формується новий тип медіаспоживання: де блогер із харизмою замінює журналіста.

Tone of voice, колись притаманний журналістським матеріалам — стриманий, нейтральний, аналітичний — поступово зсувається у бік особистого, емоційного або відверто розважального. Разом із цим з’являється феномен самоцензури — тонкої, майже невидимої. Автори не дозволяють собі говорити складніше, ніж це прийнято на платформі. Ще вчора настала епоха, де правду потрібно не просто сказати — її потрібно оформити в тренд, інакше вона не матиме шансів бути почутою.

Деякі редакції фактично дублюють формат інфлюенсерів, перетворюючи новинарів на медіаперсон, чиї особисті реакції стають важливішими за факти. Інші — перетворюють новини на «інфотеймент», намагаючись зберегти увагу за будь-яку ціну. Це додає охоплення, але забирає глибину.

У підсумку маємо парадокс: TikTok дає традиційним медіа шанс вижити у новій екосистемі, але водночас ставить перед ними випробування — чи зможуть вони зберегти свою професійну цілісність, не розчиняючись у форматі, який структурно не призначений для складних розповідей. Адаптація можлива, але вона завжди небезпечна: треба вміти скорочувати, не втрачаючи сенсу; бути цікавими, не стаючи маніпуляторами; і працювати швидко — але не поспішно.

Основні загрози цього феномену добре відомі: втрата контексту робить складні теми поверхневими, швидкість поширення контенту підриває стандарти перевірки фактів, а кліпове сприйняття світу звужує здатність до глибокого аналізу. У такому середовищі інформація більше не завжди є знанням — вона стає емоційним сигналом, швидко споживаним і так само швидко забутим.

Попри це, існують шляхи пом’якшення негативних ефектів. Журналісти можуть не відмовлятися від TikTok — платформа здатна бути потужним інструментом для залучення аудиторії. Але її варто використовувати не як основний канал подачі новин, а як «точку входу», яка веде до повної версії матеріалу на сайті або в іншому, більш глибокому форматі.

Вінницькі