Історія Андрія Гордаша: барський викладач, тату-майстер і волонтер

10 грудня 2025 р. 13:00

10 грудня 2025 р. 13:00

У Барі живе людина, яка уміє поєднати наукову роботу, викладання й мистецтво, що стало способом допомоги армії. Його звати Андрій Гордаш — кандидат педагогічних наук, викладач гуманітарно-педагогічного коледжу та тату-майстер, який перетворив власну творчість на інструмент підтримки українських військових.

Про історію Андрія пише журналістка Мар’яна Махан для сайту видання “Жмеринка онлайн” .

Андрій родом із Могилева-Подільського. У дитинстві він зовсім не мріяв стати художником — але мати запропонувала спробувати навчання в художній школі. Викладачі побачили те, чого сам хлопець не усвідомлював: наполегливість, схильність до спостереження і внутрішній потенціал. Так малювання стало частиною його життя.

Фото: З фотоархіву Андрія Гордаша

Після дев’ятого класу Андрій вступив до Барського коледжу на образотворче мистецтво. Згодом — залишився тут викладати. Бар змінився для нього з просто навчального міста до місця, де з’явилася родина, дім і важливі життєві рішення.

Паралельно з роботою Андрій навчався в аспірантурі Уманського університету, де написав і захистив кандидатську дисертацію. Але навіть у період наукової роботи він не відмовлявся від творчості: цікавився тату, експериментував. Перше тату він зробив на собі — малюнок, який пізніше довелося переробити. “Через помилки приходить досвід”, — сміється нині. Згодом прийшло розуміння техніки, стилю й того, що тату може не просто прикрашати тіло, а працювати як форма мистецтва і терапії.

Фото: З фотоархіву Андрія Гордаша

Андрій працює в техніці автодоту — це коли зображення формується не лініями, а десятками тисяч дрібних крапок. Він називає це продовженням графічної школи:

“Маючи крапку, пляму й штрих, можна створити будь-що. У цій техніці завжди є куди рости”.

У студентській аудиторії він — викладач, який пояснює, як працює перспектива чи колористика. У студії — майстер, який слухає людей і намагається через малюнок передати їхній досвід чи внутрішній стан. І там, і там він працює з людиною, і це — найбільша спільна риса його двох професій.

Після повномасштабного вторгнення Андрій вирішив робити тату за донати — гроші спрямовувалися на допомогу військовим. Перший збір він відправив на авто для свого брата, який служить на фронті. Комунікацію, дописи, координацію взяла на себе дружина.

“Якби не вона, нічого б не вийшло”, — каже Андрій.

Далі були тепловізори, зв’язок, ремонти техніки, спорядження. Збори стали постійною частиною роботи.

Фото: З фотоархіву Андрія Гордаша

До студії приходять різні люди. Внутрішньо переміщені особи, які тікають від війни, і хочуть зробити тату-пам’ять чи тату-новий початок. Військові, які приїжджають у коротку відпустку і хочуть залишити на тілі символ, що має значення. Рідні загиблих — з тату болю, пам’яті, любові.

Одне з тату, яке особливо запам’яталося Андрію, він зробив дівчині з Мелітополя гілочку черешні. Маленький знак дому, втраченого, але не забутого.

Фото: З фотоархіву Андрія Гордаша

Андрій каже, що тату-культура в Україні дуже змінилася. Вона стала чеснішою, відвертішою, більш осмисленою. І — корисною, адже багато майстрів збирають кошти для фронту, так само, як він.

Його історія — про те, як людина у невеликому місті може знайти спосіб допомагати ЗСУ. Як можна вдень навчати молодь, а ввечері — працювати над тату, які рятують життя тих, хто боронить країну. І доводити, що мистецтво теж може бути зброєю.

Вінницькі