Хліб, млини і борошно. Як розвивалося млинарство на Поділлі та в Барі

19 грудня 2025 р. 23:51

19 грудня 2025 р. 23:51

З давніх-давен хліб є однією з головних потреб людини. Усім нам знайомий вислів «Хліб усьому голова». Навіть існує Всесвітній день борошна, який відзначається 20 березня. Тема борошна завжди хвилювала людей, особливо селян: де змолоти зерно, як змолоти, чи якісне буде борошно.

У цьому матеріалі йдеться про розвиток борошномельного виробництва на Поділлі, зокрема в Барі, Копайгороді та навколишніх селах, від давніх часів до початку ХХ століття. Це матеріал Михайла Куперштейна для газети «Подільський край».

Витоки млинарства на Поділлі

Час проходив. Молотили зерно на борошно вже не тільки кам’яними жорнами — з’явилися нескладні млини-вітряки та водяні млини. Майже в кожному селі був вітряний або водяний млин, та й у містечках теж. Вони належали здебільшого поміщикам, але були й такі, що перебували у власності громади села або міста — так звані кооперативні млини. Були вони різноманітної конструкції, і відповідно якість борошна була різною.

Розглянемо трішки історії борошномельного виробництва в Подільській губернії. Наприкінці XV ст. — у 50-х роках XVI ст. на подільських землях, які знаходилися під владою Великого князівства Литовського, водяні млини отримали широке розповсюдження. На річках насипали греблі, які часто використовувалися для проїзду транспортних засобів, і саме там влаштовували млини. У селах свого часу вони були мало не єдиною громадською спорудою, де збиралися жителі. Біля млина водилася риба, що приваблювала рибалок.

Млини Прибар’я і Барського староства

У Прибар’ї був розвинутий борошномельний промисел. Більшість млинів приводилася в рух силою води — вода була найвигіднішим і найнадійнішим джерелом енергії. У 1564–1565 роках млин під Баром мав два борошняних кола, а третє — ступеневе. За рік він змолов 110 третинників жита, 30 третинників пшениці та 70 третинників солоду (один третинник — близько 130 кг).

У межах Барського староства млини розташовувалися в Іванівцях, на Слободецькому, Ботвіновському або Біликовському, Кинтаровському, Маньківському ставах. За своєю будовою це були невеликі млини з одним борошняним колом, деякі мали ще по одному ступеневому колу. Загалом їхній прибуток становив 250 злотих і 28 грошів за сезон. У 70-х роках XVI століття Барському старостату вже належало 15 млинів.

Фактично всі міські млини були середнього розміру й, як і сільські, переробляли збіжжя переважно для потреб власного населеного пункту та околиць. Окремо варто згадати наплавні млини на річках, які в сезон працювали цілодобово, а взимку, коли річки замерзали, їх витягали на берег.

Млини Бару в ХІХ столітті

У 1832 році в Барі проводився ремонт млинового обладнання. У 1838 році діяли міські млини на греблі, обладнані зливом для випуску лишньої води. У 1858 році в Барі функціонували чотири водяні млини, які належали місту. Три з них були майже зруйновані й потребували ремонту на суму 4532 карбованці сріблом.

Барський купецький син Йосиф Гервиць та міщанин Міхель Зінланд звернулися з клопотанням до Подільського губернського правління з пропозицією відремонтувати ці млини та взяти їх в оренду. Інший претендент, купець Карман, пропонував залишити млини за ним ще на чотири роки та переобладнати їх за власний кошт. На жаль, у наявному документі не зазначено, яке рішення прийняла міська влада.

Копайгород і розвиток млинарства

У Копайгороді збереглися залишки водяного млина, побудованого наприкінці ХІХ століття. У радянський період у цій будівлі розміщувалася електростанція.

Значну роль у зростанні продуктивності борошномельного виробництва відіграло впровадження вальцьового перемолу замість жорнового. При жорновому перемелюванні вихід борошна з пшениці не досягав 70 відсотків, тоді як при вальцьовому становив близько 80 відсотків.

На середину ХІХ століття борошномельна промисловість у Подільській губернії була провідною галуззю, поступаючись лише цукроварінню. До 1860 року на Поділлі працювало 1411 млинів, у 1867 році — вже 2693.

Млини Бару на межі ХІХ–ХХ століть

На початку ХХ століття в Барі діяв один водяний млин, орендований директором цукрового заводу М. Маранцем. У газеті «Рада» за 1907 рік згадується млин Є. В. Шувалової, де сталася велика пожежа, що знищила борошно й зерно на значну суму. Це був млин особливого, питльованого помолу.

Для борошномельної промисловості постійно бракувало пшениці, тому її закуповували в інших губерніях. Зокрема, у листопаді 1907 року для Бару та Жмеринки закупили 50 тисяч пудів пшениці в Одесі.

Пароводяний млин і електрика в Барі

У 1880 році в Барі на греблі коштами міської управи був побудований пароводяний вальцовий млин у районі сучасної вулиці Плотинної. Крім помолу зерна, він виробляв електричний струм для ткацької фабрики та освітлював греблю електричними ліхтарями. У 1902 році в млині працювало 12 робітників із зарплатою 40 копійок на день.

Млини навколишніх сіл і завершення епохи

Млини діяли також на річці Лядовій — у Підлісному Ялтушкові, Верхівці, Мар’янівці. У Барі до початку 1980-х років працював механічний млин біля машинобудівного заводу — останній діючий млин у місті.

Окремої уваги заслуговує водяний млин у селі Гармаки , який у ХІХ столітті належав поміщиці Терезії Лінг. У Подільській губернії станом на 1894 рік діяли парові, водяні, вітряні млини та крупорушки.

Борошномельна продукція місцевих млинів продавалася на базарах і ярмарках у Барі. У післяреволюційний період усі млини були націоналізовані, а з 1923 року введено єдиний асортимент пшеничного борошна.

Михайло Куперштейн, краєзнавець

Вінницькі