Валерій Колощук не ховався, а знову й знову приходив до ТЦК

30 грудня 2025 р. 10:12

30 грудня 2025 р. 10:12


28 грудня 2022 року в бою героїчно загинув воїн з Війтівців Валерій Колощук. У 25 років підписав контракт і став до лав Збройних сил України. Служив у зоні АТО, пройшов славний бойовий шлях. Історію його короткого життя розповіли його мама та батько.

Журналісти меморіального проєкту «Книга Героїв» зустрілися з рідними загиблого воїна та патріота та дізналися про його життя та загибель.

«Він завжди допомагав, — згадує мама Наталія. — Поки не зробить, не піде. Ніколи не відмовляв, не ховався».

Валерій народився у березні 1991 року. З дитинства був працьовитим, добрим і щирим — таким, про кого кажуть: світла людина. Допомагав батькам, ніколи не цурався роботи, вмів бути відповідальним і турботливим.

Після закінчення школи здобув фах газоелектрозварювальника та слюсаря, працював на заводі у Війтівцях. У 25 років підписав контракт і став до лав Збройних сил України. Служив у зоні АТО, проходив бойовий шлях у складі підрозділів, де швидко зарекомендував себе відповідальним і надійним воїном.

Його батько, Анатолій Колощук, пригадує:

«У нього була бортова машина. Він возив снаряди, матеріали. Якось привіз балки, тільки відійшов — і прилетіло. Ще трохи, і його б уже не було…»

Після демобілізації Валерій повернувся додому, працював, але з початком повномасштабної війни не зміг залишатися осторонь. Сам прийшов до військкомату, не чекаючи повістки.

Валерій Колощук не ховався, а знову й знову приходив до ТЦК

«Він не ховався, — говорить мати. — Сказав: “Ми не будемо тікати. Я піду”.»

Попри те, що його не одразу взяли, Валерій наполегливо приходив у ТЦК та СП знову і знову. Лише у вересні, після народження сина, його мобілізували. Пройшов навчання, зокрема на Київщині, здобув фах сапера та був направлений до 66-ї окремої механізованої бригади. Служив молодшим сержантом.

«Він був у Слов’янську, потім у Лимані, далі — під Сватовим. А на “нуль” вийшли вже з Невського», — пригадує мати.

На передовій Валерій пробув трохи більше двох місяців.

«От, вийшов на зв’язок, дзвонить… Ми вже говоримо по вайберу — і раптом починається обстріл. Я чую, як він біжить, як усі кричать: “Тікай! Тікай!”…» — ці слова матері назавжди закарбувалися у її пам’яті. Того дня син встиг урятуватися. Та війна забрала його згодом…

Валерій Колощук не ховався, а знову й знову приходив до ТЦК

Джерело: news.vn.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua