Пам'яті мужнього воїна, захисника та Героя Валентина Генсіровського з с. Терешки

16 лютого 2026 р. 23:29

16 лютого 2026 р. 23:29

Минає річниця пам'яті нашого захисника та Героя Валентина Володимировича Генсіровського, майора, начальника інженерної служби штабу в/ч А1619. Позивний «Вальтер». Про його життя пише Барська міська рада.

Народився Валентин 11 серпня 1973 року в селі Терешки Барського району. Навчався в молодших класах місцевої школи, згодом продовжив навчання в Барській школі №1. Ріс у звичайній родині — з молодшою сестрою Оксаною, під наглядом батька Володимира Казьміровича, військовослужбовця, та мами Тетяни Семенівни, бухгалтера. Від батька перейняв повагу до форми, до дисципліни, до слова честі. У домі, де поважали працю, слово й відповідальність, формувався характер майбутнього офіцера.

Після закінчення школи вступив до Кам’янець-Подільського військового інженерного училища — свідомо пішов слідами батька, обравши фах, що потребує математичної точності та залізної витримки. Життя вело його різними дорогами: від гарнізонів Дніпропетровщини та Одещини до створення власного бізнесу за кордоном. Він умів дружити — по-справжньому, по-чоловічому. Друзі залишалися поруч у різні періоди його життя, бо він був людиною слова й підтримки.

У 2000 році одружився. А у 2001 році Валентин пізнав радість батьківства з народженням сина Тимура.

Проте поклик офіцерської честі виявився сильнішим за спокійний добробут. У червні 2022 року «Вальтер» повернувся у стрій. Його війна — це не лише координати на карті, це розпечене небо Бахмута та задимлена земля Авдіївки. Як начальник інженерної служби, він відповідав за те, що зупиняє ворога та рятує своїх, — за міцність оборонних ліній, безпеку шляхів та інженерні загородження. Це була робота на «нулі», де кожен крок потребував філігранної точності та відсутності права на помилку.

Будучи командиром, він мав власну молитву, яку повторював щодня: «Головне — зробити все, щоб вберегти моїх людей». Кожне врятоване життя побратима він цінував вище за власне. У цих словах — вся його суть. Не про нагороди. Не про звання. Про відповідальність.

Він витримав численні контузії, але лютий 2024 року залишив на ньому свій чорний слід — важке поранення ноги від ворожого дрона. Далі був рік боротьби, рік болю та незламної надії. Майже 365 днів виснажливого лікування, коли кожен крок був маленькою перемогою. Він боровся так само, як на фронті — мовчки, вперто, по-чоловічому. Та, на жаль, підірване війною здоров’я не витримало навантаження. 16 лютого 2025 року серце Майстра інженерної справи, Офіцера і Людини з великої літери зупинилося.

Валентин Генсіровський прожив життя, сповнене служіння й відповідальності. Його шлях був шляхом людини, яка знала ціну честі та обов’язку. Він умів бути суворим командиром і водночас — теплим другом, для якого людське життя було понад усе.

Його позивний «Вальтер» став символом стійкості й мужності. Там, де інші втрачали сили, він знаходив слова підтримки. Там, де панував страх, він дарував впевненість. Його побратими пам’ятають: він ніколи не залишав людину сам на сам із небезпекою.

Попри військову суворість, Валентин залишався відкритим і щирим. Любив друзів, цінував прості зустрічі й розмови. Його життєва енергія була такою, що поруч із ним світ здавався теплішим. Він умів слухати й розуміти, умів підтримати навіть тоді, коли сам потребував сил.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, майор Валентин Генсіровський був удостоєний ордена «За мужність» III ступеня.

Валентин пішов у вічність, залишивши нам мирне небо, яке він тримав на своїх плечах, та тиху печаль у душах тих, хто його знав.

Вічна пам'ять та слава Герою!

Вінницькі