Історія незламного вінницького гвардійця

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Історія незламного вінницького гвардійця

16 березня 2026 р. 11:28

16 березня 2026 р. 11:28

За десять метрів до ворожого окопу, перед його обличчям влучила міна. Вибух. Тиша. Дим. Відчуття, що обличчя більше немає. Осколки в усьому тілі і немає половини зубів. Важкі та довгі тринадцять годин на позиції під шквальним вогнем, в очікуванні можливості евакуації. Він не лише вижив, а і знайшов сили повернутись до війська.

Головний сержант підрозділу БпЛА «Кречет-1» вінницького полку Національної гвардії України каже:

«Я знаю, куди їду. Я знаю, що буду робити. І я знаю, що тут потрібен».

Історія незламного вінницького гвардійця

Гвардійцю на псевдо Витязь 32 роки, у 18 пішов на строкову військову службу. Після демобілізації зрозумів, що його тягне назад. І саме у війську він довів усім, що він насправді витязь – лицар, що не знає страху і докору.

«Армія – це стабільність, дисципліна, міцне братерство, яке більше ніде не зустрінеш, і постійний розвиток. Тому у лютому 2016-го уклав контракт зі Збройними силами України. Прийшовши у військо я шукав себе, водночас постійно вчився, зростав. Був у різних військах, бригадах, обіймав різні посади» , – розповідає чоловік.

Найбільше запам’яталась оборона Авдіївки ще під час Антитерористичної операції. Там в найсуворіших умовах степових донецьких холодів він з побратимами відбивав атаки окупантів.

«Мороз, мінус двадцять п’ять і перший бойовий досвід. Це був початок 2017-го. Я тоді був навідником самохідної гаубиці «Акація». Це велика відповідальність. Треба знати погодні умови, правильно наводитись. Просто так навідником не стаєш – треба цьому багато вчитися. В народі кажуть: «Боги війни», – усміхається Витязь.

Вони працювали вночі – усю темну пору «стирали» противника. Під ранок – змінювали позицію.

«Пригадую, як після одного такого виїзду нашу позицію почав обстрілювати ворог. Ми заскакуємо на броню, це лютий мороз, я на башті і «печемо» на повній швидкості полями. Мене підкидало на пів метра від броні. Дива даюся, як не злетів. А навідник був поряд, і постійно мою голову накривав своїми руками, щоб гілками від дерев її не знесло» , – розповідає сержант.

Коли приїхали на місце дислокації, злізли з машини, усі почали голосно сміятися.

«Адреналін був шалений, ми виїхали з такого двіжу, що були надзвичайно щасливі, що повернулися живі та цілі» , – розповідає Витязь.

Після закінчення контракту чоловік спробував розпочати цивільне життя: працював на заводі слюсарем, але 24 лютого 2022 року змінило все.

Двадцять п’ятого лютого він одружився, а наступного дня, разом із побратимом, пішли до військкомату та записались до війська. У лавах Нацгвардії чоловік пройшов базове навчання, а потім ще й додатковий курс підготовки.

«З нас готували справжніх спецпризначенців. Були дуже інтенсивні навчання: штурм будівлі, окопів, тактика, медицина, багато бойових стрільб. Нас не шкодували, навпаки, – давали такі великі навантаження, які були на межі того, що можна витримати. Але я розумів: це для того, щоб вижити» , – пригадує Витязь.

У вересні 2023 він вже командував відділенням, яке виконувало бойові завдання на передовій в Запорізькій області.

«Вночі нам довелось штурмувати одну позицію. До неї було сім кілометрів пішки. Їх долали перебіжками під артобстрілами. І ось – останні метри до ворожого окопу. Противник відкрив вогонь, я крикнув «Контакт!», притиснувся за зрізаними від снарядів пеньками та вступив у бій. Тут ворог почав крити мінами. Одна влучила за декілька метрів перед моїм обличчям. Тринадцять зубів вибиті, губа розірвана, осколки в обличчі, руці, нозі, плечах. Побратим Сергій наклав джгути, прикривав вогнем – і разом ми поповзли назад», – пригадує гвардієць.

Тринадцять годин Іван чекав на евакуацію, ворог крив щільним вогнем, і не давав підняти голови гвардійцям.

«Коли кількість обстрілів трохи зменшилась, почалася моя евакуація. Побратими два кілометри несли мене на ношах. Снайпери ворожі були по дорозі. Далі не легше: переправа через небезпечний перешийок. Побратими мене витягли звідти», – розповідає гвардієць.

Потім був рік лікування: Запоріжжя, Дніпро, Вінниця. Госпіталь за госпіталем, щелепна хірургія – 15 швів. Але все це не зламало українського воїна і патріота. Він повернувся на службу.

«Спочатку я був на охороні важливого об’єкту, але відчував, що мушу бути там, де відбувається боротьба віч-на-віч з окупантами. І коли у полку почав формуватися підрозділ операторів дронів, долучився до нього та пішов вчитися. У перший тиждень була робота за симулятором. Це був суцільний жах. Навіть з’являлися думки сказати: «Заберіть мене, нічого не виходить». Але я не здався», – пригадує гвардієць.

Він переміг ці виклики і зараз професійно виконує завдання та пишається своєю службою.

«Коли піднімаєш борт та летиш на бойове завдання, із вибухівкою, то відчуваєш, що ти потрібний. Це не просто дрон у небі. Це відповідальність за побратимів, за напрямок, за результат» , – розмірковує Витязь.

Сьогодні він – головний сержант підрозділу операторів бойових дронів «Кречет-1». Каже, що тут, нарешті, відчув себе на своєму місці. А його надійним тилом та підтримкою є дружина і троє дітей.

«Найменшому синочку три роки, доні чотирнадцять, старший козак уже в дев’ятий клас ходить. Мені є заради кого жити – це моя родина. Коли повертаєшся з бойового виїзду, а малий вже зовсім інший, то намагаєшся кожну мить вловити. Я дружині пообіцяв, що завжди буду повертатися додому, поки слово тримаю. Так буде і надалі» , – підсумовує розмову нацгвардієць.

Дрібні осколки в обличчі досі нагадують про поранення, але обов’язок перед Батьківщиною та родиною дає йому сил та мотивацію продовжувати боротьбу, щоб разом з побратимами вистояти та зберегти Україну для дітей. Витязь каже, що не варто бояться йти на службу, тут можна знайти себе, зайнятися улюбленою справою та гідно давати відсіч ворогу.

Історія незламного вінницького гвардійця