Вишивка як опора: історія переселенки Тетяни Артюхової, яка почала нове життя в Барі

21 березня 2026 р. 00:18

21 березня 2026 р. 00:18

Коли 24 лютого 2022 року Тетяна Артюхова разом із родиною залишала дім у передмісті Києва, її не полишала одна думка: «Невже це все? Невже так закінчиться моє життя, а я ще навіть не почала рухатися до мрії?». Історію Тетяни розповіла Мар’яна Махан на сайті " Жмеринка онлайн ".

Родина виїжджала через небезпечну ситуацію поблизу Вишгорода. Дорога до Києва пролягала через зону активних бойових дій. Рішення було швидким — їхати до Бару, де живе мама Тетяни і де минуло її дитинство. Так тимчасовий прихисток поступово став новим, але водночас знайомим домом.

Бар не був для неї чужим містом — родина часто приїжджала сюди раніше. Школа, ринок, пошта, знайомі вулиці залишалися впізнаваними. Втім, перші півтора року були непростими.

У передмісті Києва родина щойно придбала власне житло і почала його облаштовувати. Звикнути до думки, що повернутися поки не можна, було складно. З часом життя почало налагоджуватися: з’явилися нові знайомства, клієнти, учасниці майстер-класів.

Фото з архіву Тетяни Артюхової

До війни Тетяна працювала у сфері гідроенергетики — займалася реконструкцією гідрогенераторів та електрообладнання. Вона є кандидатом технічних наук. І, як виявилося, між наукою і творчістю більше спільного, ніж може здатися.

«Коли я вперше навчалася вишивати кольє, навіть не уявляла, скільки тут технічних складових: технічне завдання, розрахунок матеріалів за ескізом, створення технічної карти, щоб виріб можна було повторити, підрахунок собівартості».

За словами майстрині, навіть композиція і колористика мають певні математичні закономірності. «Я навіть можу сказати, що математизую вишивку».

Творчість, яка почалася з кількох пакетиків бісеру

Ще у 5–6 класі Тетяна навчилася вишивати хрестиком і навіть створювала рушники для себе та сестер на весілля. Деякі речі вручну вона почала шити ще в аспірантурі. Тоді створила пальто зі штучного хутра без швейної машинки.

Після одруження чоловік подарував їй швейну машинку, і вона почала вчитися професійній обробці одягу за відео з інтернету.

Після народження дітей часу на себе майже не залишалося. Тоді вона випадково побачила сережки з бісеру. Здалося, що це можна робити швидко — навіть на вулиці, поки донечка спить.

«Я купила кілька пакетиків бісеру і плела на вулиці, поки доня спала».

Восени 2021 року Тетяна придбала своє перше навчання з вишивки прикрас. А в січні 2022 року — курс із ведення Instagram, який мав розпочатися 25 лютого. Та вже наступного дня почалася війна.

«Думаю, саме тоді творчість перестала бути просто хобі».

Матеріали — як мова прикрас

У своїх роботах Тетяна використовує різні матеріали: канітель, трунцал, лелітки, намистини, кристали, річкові перлини, ланцюжки, склярус, натуральну та екошкіру. Якщо працює з бісером — обирає японський Miyuki Delica.

«Плетені прикраси мені не дуже сподобалося робити. Я люблю саме шити. Як кажуть майстрині: підсівши на бісерну голку, злізти з неї майже неможливо».

Створення однієї прикраси може займати від чотирьох до чотирнадцяти годин вишивки, не враховуючи часу на пошук матеріалів, експерименти та обробку виробу.

Натхнення і сенси

Для Тетяни вишивка сьогодні — це спосіб відпочити і відволіктися від новин.

«Я можу генерувати ідеї з будь-чого. У день може бути сотня ідей. І вони іноді навіть заважають — хочеться сфокусуватися на одній».

Багато прикрас народжуються з особистих відчуттів або у взаємодії із замовницями.

«Кожна прикраса має свою історію. Але іноді прикраса — це просто прикраса, і вже власниця наділяє її сенсами».

Підтримка родини

Чоловік підтримує творчість Тетяни. Мама — її перша шанувальниця. У неї навіть більша колекція прикрас, ніж у самої майстрині.

Любов до рукоділля також прийшла з родини. Мама вміє в’язати, вишивати, шити і малювати. Саме вона привела доньку на гурток вишивки хрестиком, де Тетяна навчилася створювати свої перші роботи.

Особливою для майстрині стала її перша вишита прикраса — кольє, створене під час навчання. Тоді вона була єдиною новачкою серед учасниць і навіть не знала назв матеріалів.

У фіналі навчання власниця магазину кристалів віддала свій приз саме Тетяні.

«Для мене це стало сильним поштовхом продовжувати».

Історія, яка вразила

Одну з найбільш емоційних історій Тетяна пережила під час благодійного майстер-класу у 2025 році. Учасниці вишивали брошки-сердечка. Одна жінка розповіла, що її син перебуває у полоні.

Тоді на картонній основі, яка вклеюється всередину прикраси, вона написала послання: «Обмін всіх на всіх».

Наступного дня жінка завершила брошку вдома. А ще через день дізналася, що її сина обміняли.

«Я не знаю, чи брошка щось вирішила. Але історія дуже дивовижна».

Тетяна проводить майстер-класи з вишивки прикрас. Каже, найважливіше для неї — атмосфера

«Я вірю в людей. Кожна людина здатна на все, що завгодно. Потрібен просто час».

На заняття приходять і діти, і дорослі. Часто це родини військових або переселенців.

«Якщо я можу дати їм кілька годин спокою, творчості й відчуття опори — це вже має сенс».

Вона додає, що творчість підтримувала її від початку війни, тому захотіла поділитися цими знаннями з іншими людьми. Ще в аспірантурі Тетяна викладала в університеті, і цей досвід також став у пригоді.

Найбільше Тетяна хоче проводити більше живих майстер-класів у Барі. Вона переконана, що коли людина приходить на заняття, то обов’язково завершує свою роботу.

А ще має мрію — створювати сукні з кутюрною вишивкою.

Минулого року вона завершила навчання з вишивки люневільським гачком і планує розвиватися у вишивці на одязі.

«Якщо описати мій новий етап життя трьома словами — це мрія, майстерність і кутюр».

І додає з усмішкою:

«От тільки б знайти ще трохи більше годин у добі, щоб усе реалізувати».

Вінницькі