Браїлів – перлина Поділля: 12 цікавих місць селища, які здивують кожного мандрівника

10 квітня 2026 р. 15:52

10 квітня 2026 р. 15:52

Ви колись відчували, як історія буквально оживає під ногами, а легені наповнюються повітрям від прохолоди стрімкої річки та аромату розквітлих подільських садів? Коли ми говоримо про подорожі, то часто шукаємо красу за сотні кілометрів, забуваючи, що справжні скарби можуть знаходитися зовсім поруч. Лише за кілька кілометрів від Жмеринки розкинулося селище, де історія дихає у кожній цеглині, а природа створює прекрасні декорації. Браїлів – це не просто точка на мапі, а своєрідна подорож у часі.

Пропоную поринути в атмосферу та історію місць, які здатні здивувати і мандрівників, і тих, хто думає, що знає рідний край до дрібниць.

Маєток Карла та Надії фон Мекків

Палацово-парковий ансамбль у Браїлові побудований у 1868 році залізничним магнатом Карлом Федоровичем фон Мекком, який купив маєток у Феліціана Юковського. Комплекс є одним із головних свідків меценатської діяльності родини фон Мекк.

Автор: Фото Олеся Сваричевська

Завдяки Надії Філаретівні, дружині підприємця, палац став значущим культурним осередком: тут протягом багатьох років тривало заочне листування господині з Петром Іллічем Чайковським. Із 1778 по 1780 роки композитор 5 разів гостював у садибі, написавши в її стінах оперу «Орлеанська діва» та низку відомих романсів.

Сьогодні двоповерховий палац у стилі класицизму продовжує служити селищу. У його будівлі гармонійно співіснують ДНЗ «Браїлівський професійний ліцей» та Державний музей П.І.Чайковського та Н.Ф.фон Мекк, який розташований у лівому крилі маєтку. Там відвідувачі можуть побачити автентичні меблі, музичні інструменти і навіть приладдя для письма, передані у користування музею нащадками фон Мекк.

Особливого шарму садибі додає мальовничий парк, який оздоблювала сама Надія Філаретівна. Це справжній зелений лабіринт із тінистими алеями, стежками та містком над дзеркальним озером у центрі природної композиції. Над ним до самої води схиляються верби, створюючи атмосферу спокою та натхнення, яку так цінували митці минулого. Нині парк є одним із улюблених місць відпочинку браїлівців.

2007 року проєкт «Браїлівська скарбниця», який включав Державний музей П.І.Чайковського та Н.Ф.фон Мекк і Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир (про нього буде розповідатися пізніше), став переможцем конкурсу «Сім чудес Вінниччини».

КЗ «Літературно-меморіальний музей імені В.О.Забаштанського»

Ще одним духовним осередком Браїлова є комунальний заклад «Літературно-меморіальний музей імені В.О.Забаштанського». Це місце присвячене життю та творчості видатного земляка, поета, перекладача та лауреата Шевченківської премії (1986) Володимира Омеляновича Забаштанського. Його доля – це приклад неймовірної мужності й незламності: втративши зір і руки на вісімнадцятому році життя, він не зламався, а став тим, чиє слово звучить на весь світ. Підтримувала його на шляху дружина – Ольга Василівна – вона стала його «очима і руками», була першим слухачем і невтомним секретарем, що записував кожне його слово.

Особливу атмосферу закладу роками плекає його директорка – Надія Пантелеймонівна Слободенюк. Завдяки її праці та щирій любові до поетичного слова земляка, музей став магнітом для мистецької інтелігенції: тут часто проводяться різні літературні читання, заходи і творчі зустрічі місцевих авторів.

Експозиція музею дбайливо зберігає особисті речі поета, його рукописи, перші видання збірок та численні нагороди. Відвідувачі можуть не лише дізнатися про творчий шлях митця, а й відчути ту енергію, яка надихала його оспівувати красу рідної землі та велич людської душі. Музей Забаштанського – це місце про силу волі, яка вчить кожного гостя цінувати життя та знаходити світло навіть у найтемніші часи.

Сквер імені Володимира Омеляновича Забаштанського

Культурно-меморіальний простір у центрі Браїлова є результатом спільної ініціативи місцевої громади та творчої інтелігенції регіону. Засновниками скверу стали: Територіальна громада смт Браїлів, Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України та ВОКСЛП «Віноблагроліс».

Протягом останніх років територія скверу проходила етапи оновлення та благоустрою. Зокрема, у вересні 2021 року в межах інфраструктурних проєктів тут було проведено суттєві роботи: встановлено нові лавки, сміттєві урни та змонтовано систему вуличного освітлення, що значно покращило естетичний вигляд центру містечка. Тієї ж осені до Дня Браїлова, яке тоді відзначалося 14 жовтня (нині 1 жовтня), встановили нову фотозону з підсвіткою «Я люблю Браїлів». Сквер традиційно є одним із головних майданчиків для проведення культурних заходів.

Водночас актуальним питанням залишається збереження оновленої інфраструктури. На сьогодні стан об’єкта викликає занепокоєння через прояви вандалізму: більша частина лавочок та елементів освітлення наразі пошкоджена внаслідок недбалого ставлення деяких відвідувачів. Попри ці негативні чинники, сквер залишається ключовим культурним осередком Браїлова, що ілюструє прагнення громади та профільних організацій у справі вшанування пам’яті видатних українських діячів культури.

Браїлівський цукровий завод

Історія селища багата на агропромисловий комплекс: колгоспи, маслозавод, сокоморсовий завод, швейна фабрика «Браїлівчанка», цегельний завод, комбікормовий, кар’єр з видобування граніту, хімбаза, хлібозавод, ковбасний цех, виробничий центр реалізації засобів захисту рослин, браїлівське відділення заводу «Біоенерджі-Вінниця». А також цукровий завод, про який я тут розповім більше.

Після того, як радянські війська зайняли Браїлів 18 березня 1944 року, розграбований німцями цукровий завод почали відбудовувати майже з нуля, і вже до 1950 року він перевищив довоєнні показники виробництва. Наступні десятиліття стали періодом розквіту: підприємство постійно модернізували, впроваджуючи автоматику та нові лінії, що дозволило залучати до роботи в сезон до 2 тисяч осіб. Завод фактично утримував селище, побудувавши понад 170 квартир, 3 дитсадки, поліклініку й базу відпочинку на березі Чорного моря. На території заводу звели крамницю та їдальню для робітників підприємства.

Проте з кінця 90-х років ситуація почала погіршуватися. Попри реорганізацію у ЗАТ «Кристал», а пізніше у ТОВ «Кристал», а також часткове оновлення обладнання у 2001 році, підприємство зіткнулося із серйозними економічними викликами. Остаточна крапка в історії гіганта була поставлена восени 2012 року. Після 166 сезонів безперервної роботи завод зупинився, що призвело до звільнення близько 400 працівників і стало важким ударом для економіки регіону. Сьогодні від колишньої потужності залишилися лише напівзруйновані корпуси: завод не функціонує, обладнання здебільшого демонтоване, а промисловий майданчик поступово перетворюється на руїни.

Однак, віднедавна на базі колишнього заводу розпочався новий етап розвитку – створення індустріального парку «БРІЛ ПАРК». Цей проєкт, що реалізується у Жмеринській громаді, є частиною державної політики «Зроблено в Україні». На території площею майже 28 гектарів планується перетворити старий промисловий майданчик на сучасний виробничий простір. Основними напрямами діяльності «БРІЛ ПАРКУ» стануть: харчова промисловість, промислове виробництво, інновації та технології. Проєкт передбачає залучення понад 1 млрд гривень інвестицій та створення близько 390 нових робочих місць.

Водяний млин

У період володіння містечком графами Потоцькими (18 – початок 19 ст.) гідросистема річки Рів активно використовувалася для промислових потреб: на двох греблях тоді функціонували чотири млини – два цегляних і два дерев’яних.

Один із мурованих млинів, зведений у 1846 році, до сьогодні зберігся лише частково – від споруди залишилася тільки цегляна основа (коробка).

Колись тут шуміла вода, а зараз територія навколо млина, на жаль, занедбана. Однак, млин досі зберігає дух минулої епохи.

Браїлівська МГЕС

У селищі розташована одна з найстаріших малих гідроелектростанцій регіону – Браїлівська МГЕС. Вона була побудована у 1926 році на базі старовинного водяного млина, який звався Козачівським. Станція знаходиться на річці Рів, що протікає через селище.

У липні 2012 року робота ГЕС опинялася під загрозою через конфлікт між місцевою владою та «Подільською енергетичною компанією». Розглядалось питання про закриття станції через суперечки щодо оренди майна та земельних ділянок.

Пізніше станція пройшла через черговий етап оновлення в межах масштабної програми Вінницької області з відновлення недіючих малих ГЕС. Сьогодні електростанція працює переважно в автоматичному режимі.

Система сама регулює роботу турбін, залежно від рівня води, що критично важливо для малих річок, де потік може сильно змінюватися протягом року.

ХРАМИ

Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир

Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир, визнаний одним із «Семи чудес Вінниччини», має багатовікову історію, яка розпочалася у 1635 році у Вінниці. Обитель була заснована Михайлом Кропивницьким для зміцнення православ’я на Брацлавщині, проте згодом перейшла під владу уніатів. Сучасний архітектурний комплекс у Браїлові почали зводити у 1767 році коштом польського шляхтича Францішека Селезія Потоцького. Будівля призначалася для черниць католицького ордену тринітаріїв. Лише у 1845 році, після анексії Поділля російською імперією, сюди хресним ходом переїхав православний жіночий монастир із Вінниці.

20 століття стало періодом важких випробувань для святині: у 1932 році радянська влада закрила монастир через приховування селянами збіжжя під час Голодомору. Обитель ненадовго відновила діяльність у 1942 році під час нацистської окупації, але була знову ліквідована режимом у 1962 році. Відтоді тут розміщувалися профтехучилище та туристична база. Новітня історія храму розпочалася у 1989 році з масштабної реставрації всього комплексу споруд.

Монастир відомий своїми святинями: іконами Божої матері Браїлово-Почаївською та Браїлово-Ченстоховською та «Троєручиця». Окрім духовної діяльності, обитель відіграє роль архітектурної окраси селища, зберігаючи автентичні розписи та систему підземних ходів. Сьогодні це діючий жіночий монастир, відкритий для паломників та туристів.

За конфесійною приналежністю входить до монастирів Української православної церкви (УПЦ).

Синагога

Єврейська громада Браїлова сформувалася фактично з моменту заснування поселення. Офіційний статус «містечка» надавався за умови проведення торгів та ярмарків, де єврейське населення мало монопольні права на виробництво алкоголю, оренду шинків, млинів та збір податків. Починаючи із 17 ст., громада активно зростала, згодом заселивши весь центр сучасного селища.

Причиною будівництва «Великої» синагоги стало те, що на початку 20 ст. громада євреїв налічувала близько 3700 осіб, проте не мала храму, здатного вмістити таку кількість вірян. У 1901 році на будівництво виділили 11 449 карбованців із залишків коробкового збору. Торги на підряд виграли Шмуль Фіш та Іссак Патокер. Будівництво кам’яної синагоги, яку через розміри назвали «Великою», завершили 12 травня 1906 року. Будівля зведена в історичному стилі з елементами романської архітектури, має кам’яний цоколь, молитовний зал та жіночі галереї.

У радянський період (середина 1920-х) у Браїлові було офіційно зареєстровано кілька єврейських релігійних громад. Перша була при Сквірській синагозі: кам’яна будівля, крита металом (голова – 64-річний Марко Готман). Друга була Сандагурська: мала найбільшу бібліотеку в містечку – 518 примірників (голова – 80-річний Сруль Резнік). Третя громада – Бейс-Гамадрош: налічувала 511 чоловік (голова – Іось Суконник). Четверта – Старий Клойз, зареєстрована у жовтні 1924 року (голова – Яків Герштейн). І п’ята – громада при Великій синагозі, яку очолював Берка Друкер. За описом представників місцевої влади у 1924 році, у цій будівлі знаходилось: 30 тор, 23 мідних підсвічники, 102 лавки та ін. Якщо порівнювати усі синагоги Браїлова, то ця за кількістю тор переважала у десятки разів.

Якщо говорити про єврейську антирелігійну кампанію, то з 1929 року розпочався активний тиск. Для євреїв вводили робочі неділі, встановлювали жорсткий контроль над пекарнями, щоб перешкоджати випіканню маци.

Точний рік закриття Великої синагоги невідомий, проте встановлено, що у 1938 році в її приміщенні вже працювала Браїлівська швейна фабрика. У другій половині 20 ст. єврейське населення повністю залишило селище. Сьогодні будівля Великої синагоги знаходиться на території швейної фабрики і, попри внутрішні перебудови, залишається об'єктом історико-архітектурної спадщини.

Костел Пресвятої Трійці (Храм – Санктуарій Ісуса Назарянського)

Римо-католицька парафія у Браїлові існує з 1604 року. Сучасний мурований храм споруджувався протягом 1852-1879 років на території колишнього замковища. Будівництво було завершене завдяки зусиллям отця Северина Шидловського, а 29 червня 1911 року костел консекрував (освятив) єпископ-помічник Лонгін Жарновецький. З 1961 року радянська влада закрила святиню, пристосувавши приміщення під цех горілчаних виробів.

У 1990 році будівлю повернули вірянам і провели ґрунтовний ремонт. У 1999 році єпископ Ян Ольшанський освятив копію чудотворної ікони Господа Ісуса Назарянського, оригінал якої зберігався у браїлівських тринітаріїв до передачі їхнього монастиря православним у 18 ст.

З 19 вересня 2016 року душпастирство в парафії офіційно здійснює згромадження Отців Місіонерів Матері Божої з Ля Салет (салетини). Храм має статус дієцезіального санктуарію та внесений до державного реєстру як пам’ятка архітектури.

Церква Святих першоверховних апостолів Петра і Павла

Історія Петропавлівської церкви у Браїлові – це шлях від архітектурної перлини до радянського клубу, а звідти до відродження. Храм, зведений у 1885 році за підтримки меценатки Надії фон Мекк, став символом духовності регіону, але з приходом радянської влади перетворився на арену репресій. Долі перших настоятелів храму були трагічними: Луку Судилковського у 1920 році застрелив більшовицький активіст, а Володимира Теравського у 1937-му репресували за «антирадянську агітацію» – він помер у засланні. У 1951 році церкву остаточно закрили й перетворили на клуб. У вівтарі облаштували сцену, ікони замінили портретами Леніна, Маркса й Енгельса, а на подвір’ї встановили бетонне погруддя вождя пролетаріату.

Відновлення святині розпочалося лише у 1989 році. Перший настоятель часів незалежності Петро Попов разом із громадою розпочав реконструкцію практично з нуля. Останні вагомі зміни відбулися вже за сучасного настоятеля – отця Ростислава (Руслан Шемет): у 2013 році замість старої дерев’яної конструкції звели нову цегляну дзвіницю заввишки 22 метри. Пізніше повністю оновлений храм із впорядкованою територією, трапезною та власною криницею знову став духовною окрасою Браїлова.

Конфесійна приналежність – Українські православні церкви (УПЦ).

Храм святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова

Історія церкви святого апостола Іоанна Богослова в Москалівці (тодішнє передмістя Браїлова) розпочалася у 1752 році зі зведення першого дерев’яного храму. У 1794 році церква перейшла з греко-католицизму до православ’я. Через зношеність будівлі у 1839 році було споруджено новий дерев’яний храм, а на початку 20 століття, зусиллями священика Федора Смолянського та меценатів, постала велична кам’яна церква з червоної цегли з п’ятьма банями. У радянські часи храм закрили, зруйнували дзвіницю та бані, перетворивши споруду на зерносклад. Відродження святині розпочалося приблизно у 90-х роках 20 ст. Однак під час дощу 17 липня 2002 року усі старання по відновленню церкви ледь не пішли прахом – блискавка влучила у хрест над банею храму. Завдяки старанням добровольців та пожежників, громаді вдалося врятувати будівлю.

Новий етап розвитку пов’язаний із настоятелем Михайлом Стецем (з 2007 року). За його служіння храм було повністю реставровано, газифіковано та благоустроєно: з’явилася недільна школа, альтанка з криницею та оновлене внутрішнє оздоблення. У 2010 році митрополит Симеон освятив новий престол, закріпивши статус відродженого духовного центру.

Православна церква України Святого Апостола Андрія Першозваного

Громада храму Святого Апостола Андрія Першозваного представляє Православну церкву України в Браїлові та є частиною Вінницько-Тульчинської єпархії ПЦУ. Створення цієї парафії стало відображенням сучасних релігійних процесів у селищі та запиту місцевих жителів на проведення богослужінь українською мовою.

На відміну від історичних храмових комплексів містечка, ця громада сформувалася порівняно недавно. Діяльність парафії зосереджена не лише на літургійному житті, а й на активній волонтерській підтримці українського війська та участі в соціальних ініціативах громади. Поява храму Андрія Першозваного доповнила конфесійну карту селища, ставши важливим осередком утвердження національної духовної ідентичності в регіоні.

Конфесійна приналежність – Православна церква України (ПЦУ).

Цей довідник є важливим внеском у збереження пам’яті та культурної спадщини селища, адже тут зібрано багато цікавої інформації та фотографій про історію, людей, заходи, пам’ятки архітектури, храми, музеї, меморіали тощо. Якщо ви раптом захочете відвідати наше містечко, рекомендую почати знайомство з ним саме за цим путівником.

Доїхати сюди можна автобусами зі Жмеринки, які курсують через кожну годину; автобусами з Вінниці, які також курсують часто; електричкою «Козятин-Жмеринка» і навпаки (зупиночні пункти Козачівка та Браїлів).

Олеся Сваричевська

Тут можна годинами блукати берегами річки Рів, слухаючи шум води біля старої ГЕС, або розгадувати таємниці цегляних мурів давніх млинів. Попри потужне індустріальне минуле, селище зберігає особливу атмосферу спокою та затишку, притаманну старим подільським містечкам.

Незалежно від того, чи шукаєте ви натхнення у сквері Забаштанського, чи хочете на власні очі побачити масштаб колишнього цукрового гіганта, Браїлів знайде чим вас здивувати. Як писав поет-земляк: «Браїлів стоїть на граніті і люди його кам’яні...», що свідчить про людей з твердим характером, загартованих важкою працею. Ця міцність і гостинність відчуваються в усьому. Приїжджайте сюди, щоб відчути живий подих історії та побачити, як на фундаменті минулих епох народжується сучасне майбутнє Вінниччини. Браїлів – це подорож, яка залишається в серці.

Вінницькі