Могилів-Подільський: місто-порт, місто-театр та волонтерська фортеця над Дністром

29 квітня 2026 р. 11:13

29 квітня 2026 р. 11:13

Могилів-Подільський — це місто, яке століттями було головним торговим портом регіону, культурною столицею Поділля та місцем, де навіть у радянські часи дух свободи був сильнішим за систему. Сьогодні ми відкриваємо Могилів очима його дослідників та активістів.

«Автор невідомий», але історія жива

Краєзнавці Роман та Тетяна Мартинюки разом із колегою Олександром Богомольним здійснили справжній видавничий прорив, випустивши серію книг про місто. Роман Мартинюк пояснює, чому назва першої книги «Автор невідомий» є символічною:

«Книга побудована на основі світлин нашого міста. Часто автори цих унікальних кадрів залишалися невідомими, але самі фото розповідають правду, яку радянська історіографія намагалася спотворити. Ми хотіли показати Могилів від замку 1595 року до кінця Другої світової війни таким, яким він був насправді — багатонаціональним, багатим і прогресивним».

Тетяна Мартинюк додає цікаву деталь про вірменську громаду міста, яка зникла після великої пожежі 1808 року: «Вірмени займалися вичинкою шкіри. У нас на Поділлі росла скумпія — дивовижна рослина, що давала різні відтінки фарби: від кореня один колір, від кори — інший. Завдяки цьому в Могилеві діяв сап’яновий цех, майже такий, як у Львові!»

Сім театрів та конкуренція з Кам’янцем

У XVIII–XIX століттях Могилів був головним конкурентом Кам’янця-Подільського. Це був час економічного злету: щороку по Дністру пропливали сотні суден із зерном та лісом.

«Люди мали гроші і мали де їх витрачати, — розповідає Роман Мартинюк. — На початку ХХ століття у місті на 30 тисяч мешканців було сім театрів! Вони конкурували між собою за глядача, знижували ціни на квитки, переманювали відомих акторів із Києва та Одеси. Навіть тут, де ми зараз стоїмо, через залізницю, колись був один із них».

Музей витинанки: філософія у папері

Директорка музею Оксана Городинська зазначає, що їхня колекція — це не просто декоративне мистецтво, а глибока філософія, що приваблює туристів з усієї країни: «До нас їдуть із Дніпра, Запоріжжя, Полтави. Кожен твір — це історія. Ми маємо роботи легенд, таких як Андрій Пушкарьов чи Микола Теліженко. Люди приходять у старий “Будинок Поштмейстера” і відчувають унікальну енергетику. Ми буквально власноруч вичистили це приміщення від занепаду, щоб дати шедеврам дім».

ДОТ-112: Незламна фортеця над Дністром

Особливе місце в історії міста посідає краєзнавчий музей, де зібрано унікальні експонати: від ужиткових речей до військового спорядження. Директорка музею Світлана Вікторович з особливим трепетом розповідає про ДОТ-112 — легендарну оборонну споруду 12-го Могилів-Ямпільського укріпрайону.

Зведений у 1931 році під керівництвом Дмитра Карбишева, цей ДОТ був справжнім підземним містом. Він мав капоніри, фільтраційні установки, склад боєприпасів, санчастину, їдальню та навіть автономний водопровід. Озброєння складали три кулемети «Максим» та дві 76-міліметрові гармати. З 7 по 28 липня 1941 року гарнізон із 30 бійців стримував натиск ворога, не даючи переправитися через Дністер. Останні сім захисників були замуровані німцями живцем, але не здалися.

Світлана Вікторович демонструє архівні кадри:

«Ось німецька армія з боку Молдови спостерігає за об’єктом. ДОТ був вмурований у природну скелю і йшов на 7 метрів під землю. Там був телефонний зв’язок у радіусі 15 кілометрів і запаси, що дозволяли місяць не виходити на поверхню. Коли німці зрештою зайшли всередину, вони знайшли там навіть живу свиню — настільки автономним було господарство. Під час розкопок у 2008 році ми знайшли на цьому місці навіть збережені особисті речі бійців, які свідчать про їхній побут і стійкість».

Місто, де поставили перший у світі пам’ятник Джону Леннону

Ще один неймовірний факт — історія пам’ятника лідеру «The Beatles». У 1990 році Могилеву вдалося випередити навіть Ліверпуль. «Перший у світі пам’ятник Леннону з’явився саме у нас. Його створив скульптор Олексій Альошкін, а ініціаторами стали шестикласники, які збирали гроші на камінь! — розповідає пані Світлана. — Тоді виник політичний скандал: міліція наказала втопити скульптуру в Дністрі, бо вона стояла всього за 20 метрів від Леніна. Але пам’ятник врятували, заховавши в музеї».

Волонтерство як новий культурний код

Сьогодні Могилів-Подільський — це потужний тил. Тетяна Фоменко, очільниця осередку ГО «Ми — Вінничани», підкреслює, що патріотизм тут вимірюється справами: «Ми працюємо як єдиний механізм разом із фондами “Патріот України” та “Крила Янголів”. Коли збираємо допомогу для воїнів-земляків, ми вкладаємо в це душу. Наша мета — бачити Могилів справжнім “містом щасливих людей”».

Попри прикордонний статус, місто розвивається. Тетяна переконана, що головний скарб — це мешканці: «У Кузьми Скрябіна є пісня “Місця щасливих людей”. Для мене це про Могилів. Тут особливий шарм і неймовірно патріотичні люди. Від 2014 року і до сьогодні тут без упину плетуть сітки, готують сухі супи, майструють дрони».

Окремо Тетяна наголошує на внеску родини Геннадія Вацака у розвиток інфраструктури: «Сквери, фонтани, дитячі майданчики — усе це створено завдяки їхній підтримці. Ми реалізуємо проєкти “Мама в декреті”, етномайстерні та спортивні турніри, бо віримо у вільну та мирну Україну».

Археологічні таємниці та витоки

На завершення мандрівки Світлана Вікторович занурює нас у трипільську культуру: «Ми всі — нащадки трипільців. На нашій землі де не копнеш — знайдеш залишки їхніх поселень 5–3 тисячоліття до нашої ери. Вже тоді тут поклонялися жінці як берегині вогнища».

Могилів-Подільський сьогодні — це дивовижне поєднання стародавніх городищ, затишних європейських вуличок минулого століття та потужного волонтерського руху. Це місто на схилах Дністра, яке закохує в себе з першого погляду.

Вінницькі