«Вальс пам’яті»: історія, що народилась із болю і стала мистецтвом

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

05 травня 2026 р. 15:26

05 травня 2026 р. 15:26

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відбулася прем’єра перформансу «Вальс пам’яті», підготовленого до Дня матері. Постановку представили студенти другого курсу театрального відділу Вінницького фахового коледжу мистецтв імені М. Д. Леонтовича.

Ця історія не просто театральна робота. Вона народилася з реального болю, пам’яті та любові матері загиблого морського піхотинця Максима Нестеренка (позивний «Конг»).

Як розповідає журналіст Анатолій Поїзд, усе почалося ще у 2023 році:

«Весною мама Оксана організувала мурал на стіні будинку: зібрала підписи, і вже до осені він був готовий. На муралі є дошка з написом: “Про таких, як він, пишуть книги, знімають фільми…” Минув час, і ближче до річниці загибелі я запропонував написати щось про нього. Колись, у 90-х, я писав про загиблих афганців, але після початку повномасштабної війни довго не міг повернутися до цієї теми. Саме Максим змусив мене знову писати про війну».

У 2025 році, до річниці загибелі, вийшла газета. Спершу це була сповідь матері, опублікована у виданні «Вінницький край». Але згодом до роботи долучилися інші митці — поетеса Наталя Крісман і письменник Мирослав Дочинець. Так особиста історія переросла у драму,«драму чотирьох».

На основі цієї драми викладачка сценічної мови, завідувачка циклової комісії театрального відділу Жанна Паламарчук разом зі студентами створили перформанс.

«Спочатку це була “драма чотирьох”, але ми переназвали її у “Вальс пам’яті”. Ця історія присвячена не лише Максиму, а всім матерям , їхній мужності, безмежній любові й силі волі. Ми хотіли показати, що саме любов перемагає навіть найтемніший морок », — зазначає викладачка.

У постановці взяли участь дев’ять студенток другого курсу. Робота над перформансом була добровільною, але глибоко усвідомленою:

« Ми довго вагалися, адже це дуже особиста тема. Було страшно передусім перед мамою Оксаною. Чи маємо право торкатися цього болю? Але дівчата відгукнулися щиро. Для багатьох із них війна — це особистий досвід: хтось приїхав з окупації, у когось батьки на передовій. Тому патріотизм для них не слово, а біль ».

Для матері загиблого воїна, Оксани Нестеренко, ця постановка стала несподіванкою:

«Я навіть не знала, що вони готують цей перформанс. Це було їхнє самостійне рішення і це, мабуть, найдорожче. Коли ти сама робиш щось у пам’ять про сина це одне. А коли це роблять для тебе інші, ще й діти це зовсім інше відчуття».

Жінка вперше побачила виставу як глядачка:

«Я чула все вперше. І найголовніше я це відчувала. Я плакала… І позаду мене плакали інші мами. Це торкнулося кожного».

«Вальс пам’яті» це не просто театральний перформанс. Це жива історія про любов, втрату і силу людського духу. Історія, яка почалася з муралу на стіні будинку, пройшла шлях через слово і стала голосом цілого покоління.

Бо поки звучить пам’ять — живе і людина.