98 дітей, онуків і правнуків у Галини Павлюк зі Жмеринки: вітаємо з Днем родини

15 травня 2026 р. 21:40

15 травня 2026 р. 21:40

Галина Михайлівна Павлюк – двічі «Мати-героїня». Ця прекрасна жінка зі Жмеринки по праву носить звання берегині роду нашого краю, адже зростила 11 дітей, стала бабусею для 61 онука й онучки та радіє 26 правнукам і правнучкам.

Про родину Павлюків можна говорити годинами. Це надзвичайно дружна, щира та щаслива сім’я жмеринчан, яка сьогодні налічує вже 98 дітей, онуків і правнуків, а загалом разом із усіма рідними – 122 представника великої родини (з зятями і невістками).

У День родини, який у світі відзначають 15 травня, розповідаємо нашим читачам про унікальну сім’ю зі Жмеринки.

Моє багатство – це моя родина

На запитання, чи пам’ятає жінка імена всіх своїх рідних, з усмішкою відповідає: «Звісно, знаю!». І справді – Галина Михайлівна без вагань називає імена всіх онуків і правнуків. А ось дати народження підглядає у блокноті, який щоранку бере до рук після читання Біблії.

«Я радію кожному новому життю і кожній хорошій події в нашій сім’ї. Бог подарував мені 8 прекрасних синів і 3 чарівні донечки. Сьогодні я маю 61 онука та 26 правнуків. І це безмежне щастя. Моя родина – це моє найбільше багатство!» – ділиться жмеринчанка.

Нещодавно дружина сина Костянтина, Діана,також отримала звання «Мати-героїня». У їхній родині виховують дев’ятьох дітей: В’ячеслава, Евеліну, Ліану, Івана, Лілю, Жанну, Ростислава, Костянтина та Веніаміна.

Галина Михайлівна з усмішкою каже, що має два звання «Мати-героїня»: одне – ще з часів Радянського Союзу, інше – вже у вільній незалежній Україні.

Також звання «Мати-героїня» має дружина сина Андрія – Віра.

На жаль, нового фото всієї родини у повному складі немає, адже війна розкидала частину великої сім’ї по світу. Та навіть тисячі кілометрів не здатні розірвати зв’язок між рідними: щоденні дзвінки, сімейні чати й спільні молитви залишають усіх поруч.

«Один із моїх синів довгий час не мав дітей. Разом із дружиною вони вирішили всиновити дитину з дитячого будинку, і майже одразу Бог подарував їм довгоочікуваного синочка. Це була прекрасна новина для всієї нашої родини», – розповідає жінка.

Щомісяця у великій сім’ї буває до 15 іменинників. Разом родина збирається переважно на великі свята – Святвечір, Великдень, Трійцю та ювілейні дати.

Аби накрити стіл на кілька десятків людей, щасливій матусі й бабусі не потрібно цілий день стояти на кухні, адже кожен приходить не з порожніми руками.

«Моє завдання – приготувати картоплю, голубці та зварити компот, а все інше приносять діти. Хтось – рибу, хтось – м’ясо, а ще хтось пече торти. Вони між собою домовляються, і в результаті виходить справжнє розмаїття страв, як у ресторані», – каже Галина Михайлівна.

360 яєць, 50 пачок масла та пів мішка цукру

«360 яєць, пів мішка цукру, 50 пачок масла – саме стільки потрібно на місяць для однієї з наших 11 сімей, – розповідає старший син Андрій. – А ще щодня – три буханці хліба та п’ять батонів. Якщо ж плануємо поїздку на шашлики, то треба запастися щонайменше вісьмома кілограмами м’яса».

Здавалося б, прогодувати таку велику родину непросто. Але не для Павлюків. Усі вони працьовиті, наполегливі та звикли до роботи. Серед членів родини є будівельники, підприємці, комбайнери, майстри, а частина жінок обрала професію медичних сестер.

На запитання, у чому секрет молодості та життєвої енергії, Галина Михайлівна відповідає:

«У моїх працьовитих, чесних і дружних дітях, які поєднали в собі батьківську мудрість і золоті руки».

Та й сама жінка жодного дня не прожила без праці. Має 36 років трудового стажу разом із декретними відпустками. Після навчання в коледжі одразу пішла працювати до ательє, а згодом – у військове ательє. Шинелі, кітелі, одяг для військових – улюблена справа приносила їй задоволення. Саме біля колишньої військової частини вона й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

І хоча засновника великої родини Павлюків – Івана Костянтиновича – вже понад 11 років немає поруч, рідні й досі згадують його мудрі поради та добрі справи.

«Не було такої роботи, яку не міг би зробити наш батько, – говорить донька Таїса.

– Він був майстром на всі руки: колов свиней людям, працював на Фабриці-кухні, був знаним будівельником. Дякувати Богу, навчив усіх нас робітничих професій. Батьки ніколи не тримали великого господарства чи городів, але всі в родині звикли працювати, тому й могли придбати все необхідне».

Галина Михайлівна й сьогодні не полишає улюбленої справи. Майже щодня у її руках – голка й нитка. «Комусь щось підшити, комусь викроїти – роботи завжди вистачає», – усміхається жмеринчанка.

А найчастіше до бабусі звертаються онуки: «Бабусю, у мене портфель порвався» або «Треба блискавку в куртці замінити». І тоді всі поспішають саме до неї.

Історія Павлюків нагадує про найголовніше: справжнє багатство вимірюється не грошима, а любов’ю, підтримкою і людьми, які завжди чекають тебе вдома.

Вінницькі