«Дельфіни і Вельзевул» Войцеха Тохмана: документальна проза, написана зсередини війни та болю

20 травня 2026 р. 04:32

20 травня 2026 р. 04:32

24 травня о 16:00 у вінницькій книгарні ГЕРОЇ (вул. Миколи Оводова, 17/3) відбудеться презентація книжки документальної прози про війну в Україні визначного польського репортера Войцеха Тохмана «Дельфіни і Вельзевул».

Модеруватиме розмову – Олександр Федоришен / Юрій Легун , перекладатиме з польської – Олена Шеремет .

«Дельфіни і Вельзевул» – це документальна проза про війну в Україні, побудована з реальних історій людей і тварин, які опинилися в зоні бойових дій та окупації. Ця книжка не про військові операції, а про щоденне виживання, страх, відповідальність та вибір, який роблять звичайні люди. Порятунок тварин стає важливим моральним маркером людяності в умовах екстремального насильства і постійних небезпек. Войцех Тохман послідовно руйнує звичні уявлення про другорядних жертв, показуючи, що ставлення до найуразливіших – зокрема до тварин – є показником стану суспільства під час війни.

Войцех Тохман посідає особливе місце в жанрі польського художнього репортажу та документальної прози. Його книжки вирізняють впізнаваний авторський стиль, репортерська чесність, людська емпатія та унікальний погляд на події й історії героїв. В Україні знаною стала так звана постгеноцидна трилогія – «Ти наче камінь їла» (Боснія і Герцеговина), «Сьогодні ми намалюємо смерть» (Руанда), «Піяння півнів, плач псів» (Камбоджа) – історії країн, які так і не оговталися від тривалих воєн та вчинених геноцидів.

Кожну із цих книжок Тохман писав з дистанції – через роки чи навіть десятиліття після воєн та геноцидів. Це є частиною його репортерської позиції. Та «Дельфіни і Вельзевул» вийшла одночасно (20 травня ц.р.) в Польщі та Україні, коли наша війна ще триває. Що змусило польського репортера відступити? Ось як він пояснює своє рішення:

Скрізь в Україні я розмовляв із тими, хто рятує тварин. І замислювався, чи маю право як репортер – якщо люди довіряють мені свої воєнні історії – залишити їх тільки для себе. Чи можна, пишучи про сучасний світ, не писати про вбивство, якщо воно постійно відбувається? Чи можу я мовчати про вбивство?

«Дельфіни і Вельзевул» не залишить байдужим жодного з українських читачів, бо це неймовірно чесна книжка, написана зсередини війни та болю, свідком яких став Войцех Тохман.

Одним із перших рукопис книжки прочитав Сергій Жадан , ось що він написав про «Дельфіни і Вельзевул»:

«Кожне життя має значення»: Войцех Тохман нагадує просту, але таку важливу річ – за перебігом війни, за її хронікою та статистикою, за змінами лінії фронту й веденням військових операцій завжди є життя тих, хто не здатен себе захистити, хто не тримає в руках зброю і тому не здатен чинити опір злу. Це така очевидна, але така болюча правда: зло знищує все, до чого здатне дотягнутись, воно не ускладнює себе вибором, для нього байдуже, кого знищувати, кого вбивати. Цивільні люди, які намагаються врятувати свій світ, свої родини, своїх тварин, є печальним і гірким тлом цієї війни, тримаючись своєї правди та вірячи у справедливість. Їх не завжди помічають за броньованою технікою та зруйнованими будинками, але вони весь час десь тут, десь поряд – люди і тварини, які дивляться в очі злу, намагаючись не відводити погляду.

Войцех Тохман – один із найважливіших польських репортерів і авторів літератури факту.

Його книжки «Сходів не палять» , «Скажений пес» , «Елі, Елі» , «Ти наче камінь їла» , «Сьогодні ми намалюємо смерть» , «Піяння півнів, плач псів» , «Історія на смерть і життя» вже посіли своє місце в каноні польського репортажу й досі викликають жваві дискусії; вони перекладені понад 10 мовами.

Тричі номінований на премію Nike. Лавреат Premio Kapuściński, яку вручають у Римі, а також має нагороду Pióro Nadziei від Amnesty International. У 2025 році отримав Stand with Ukraine Awards – відзнаку, яку присуджує українська спільнота в Польщі.

Переклав із польської Андрій Бондар.

«Дельфіни і Вельзевул» вийшла друком українською за підтримки Польського Інституту у Києві.

Вінницькі