Героїня іранського фільму, висунутого на «Оскар», поспілкувалася з учасниками кіноклубу в м.Бар

09 липня 2026 р. 23:45

09 липня 2026 р. 23:45

Після показу документального фільму «У пошуках Фарідех» у DOCU CLUB «Барі» його головна героїня Фаріде долучилася до онлайн-розмови з учасниками кіноклубу. А вже наступного дня вона надіслала листа, в якому попросила передати українцям слова підтримки: «Передайте мою любов Україні та всім її людям».

Документальний фільм режисерів Азаде Мусаві та Куроша Атає розповідає історію іранської дівчинки, яку немовлям залишили біля храму в Тегерані. Її всиновила родина з Нідерландів. Через багато років вона повернулася до Ірану, щоб знайти відповідь на запитання, яке супроводжувало її все життя: «Хто я?». Стрічку Іран висував на премію «Оскар».

Фото: DOCU CLUB «Барі»

На зустріч прийшли психологині, освітяни, ветерани, громадські активісти, переселенці, місцеві жителі та молодь. Організатори відзначають, що майже кожен показ кіноклубу збирає нових учасників, які вперше наважуються долучитися до таких відвертих розмов.

Після перегляду дискусія тривала майже три години і вийшла далеко за межі сюжету фільму. Разом із Фаріде, яка онлайн відповіла на запитання глядачів і розповіла, як змінилося її життя майже за десять років після виходу стрічки, учасники говорили про ідентичність, війну, втрату дому, мову, релігію та право людини бути собою. Історія головної героїні стала приводом для дуже особистої розмови. Присутні ділилися власними історіями про пошук свого місця у світі, перехід на українську мову, відчуття інакшості через релігію, ім'я чи походження. Те, що почалося з перегляду документального фільму, поступово перетворилося на простір довіри між людьми, які ще кілька годин тому були майже незнайомі.

Фото: DOCU CLUB «Барі»

За словами модераторки кіноклубу, журналістки та документалістки Ірини Стороженко, запросити Фаріде було непросто.

— Майже тиждень тривало листування з режисерами Азаде Мусаві та Курошем Атає. Саме вони допомогли передати запрошення. Коли Фаріде погодилася долучитися, стало зрозуміло, що ця зустріч буде особливою. Її людяність і відкритість відчувалися ще в листуванні, а під час розмови стало зрозуміло, чому режисери захотіли присвятити їй цілий фільм, - розповідає Ірина Стороженко.

За її словами, історія Фаріде стала лише відправною точкою для дуже особистої розмови.

Фото: DOCU CLUB «Барі»

— Люди майже не говорили про кіно. Вони говорили про себе. Про те, що перейшли на українську мову, щоб захистити свою ідентичність. Про те, як почувалися чужими через релігію чи навіть власне ім'я. Про те, що саме війна змусила багатьох по-справжньому відповісти собі на запитання: «Хто я?». Це була одна з найвідвертіших зустрічей нашого кіноклубу.

Наступного дня після розмови Фаріде написала листа організаторам та попросила опублікувати його для всіх учасників зустрічі.

«Перш за все дякую вам за те, що подивилися "У пошуках Фаріде". Мене глибоко зворушує, що ви пам'ятаєте мою подорож до Ірану. Усвідомлення того, що ви стали свідками цієї історії, наповнює моє серце співпереживанням і відчуттям, що я не була в цій подорожі сама».

У листі вона також подякувала українським глядачам за співпереживання та підтримку.

Фото: DOCU CLUB «Барі»

«Будь ласка, передайте мою любов Україні та всім її людям. Нас єднають мистецтво і любов».

Наприкінці звернення Фаріде побажала, щоб одного дня цей фільм побачив увесь світ, і подякувала команді кіноклубу за їхню роботу.

«Продовжуйте вашу справу, ви приносите у світ мир і любов. Те, що ви робите, дуже важливо. Тож не зупиняйтеся».

Фото: DOCU CLUB «Барі»

Як зазначає Ірина Стороженко, ця зустріч ще раз підтвердила, що документальне кіно здатне не лише розповідати історії, а й створювати простір, де люди можуть чесно говорити про власний досвід.

— Для мене найцінніше було побачити, як абсолютно незнайомі люди почали довіряти одне одному. Історія Фаріде стала приводом говорити про себе. Саме тоді документальне кіно перестає бути просто фільмом і стає живою розмовою, яка продовжується навіть після завершення показу.

Вінницькі