Перші кроки до нового життя: як 21-річна барчанка допомагає людям знову ставати на ноги

05 серпня 2026 р. 11:08

05 серпня 2026 р. 11:08

Коли людина після ампутації вперше підіймається на новому протезі й робить свій перший крок, у залі зазвичай панує особлива тиша. Для когось це лише кілька метрів. Для самого пацієнта — початок нового життя. А для команди фахівців - найбільша винагорода за їхню роботу.

Серед тих, хто допомагає людям знову знаходити опору - 21-річна барчанка Вікторія Ходаніцька. Уже рік вона працює техніком-протезистом-ортезистом у вінницькому Центрі протезування та реабілітації «Ортопедсервісцентр». Разом із колегами вона допомагає військовим і цивільним повернути можливість самостійно рухатися, працювати та жити активним життям. Про професійний шлях Вікторії Ходаніцької журналістці Жмеринка.Онлайн Мар'яні Махан-Гуцал розповіла сама героїня. BarNews.City публікує матеріал за згодою авторки.

Ще кілька років тому дівчина навіть не уявляла, що саме ця професія стане справою її життя.

Вікторія народилася й виросла у м. Бар . З першого по восьмий клас навчалася у школі №3, дев'ятий закінчила у школі №4, а згодом вступила до Барського наукового ліцею-інтернату, де навчалася у юридичному класі.

Після закінчення школи вона обрала зовсім інший напрям і вступила до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на спеціальність «Біомедична інженерія».

— Про медичний навчальний заклад я ніколи не думала. У дитинстві мріяла стати вчителькою математики. Навіть не могла повірити, що одного дня моя професія буде пов'язана з допомогою людям. Сьогодні розумію, що саме в цьому знайшла себе.

Поштовхом до майбутньої професії стала звичайна студентська практика. На четвертому курсі потрібно було знайти місце для її проходження. Вікторія випадково натрапила у TikTok та Instagram на вінницький центр протезування.

— Спочатку прийшла туди як практикантка від університету. Але вже за короткий час зрозуміла, що хочу залишитися. Так я стала частиною команди Центру протезування та реабілітації «Ортопедсервісцентр».

До професії вона прийшла вже під час повномасштабної війни, коли в Україні різко зросла потреба у фахівцях із протезування.

Сьогодні її робочий день складається не лише з вимірів і технічної роботи. Разом із колегами вона супроводжує пацієнта майже від першої консультації до моменту, коли людина вперше впевнено стає на новий протез. Вона оцінює стан пацієнта, знімає мірки, бере участь у виготовленні та налаштуванні індивідуального виробу, проводить примірки й допомагає звикнути до нього під час реабілітації.

Серед пацієнтів - військові, які втратили кінцівки внаслідок бойових дій, а також цивільні після травм, дорожньо-транспортних пригод чи складних захворювань. Для кожного з них протез стає шансом повернутися до звичного життя, знову самостійно пересуватися, працювати, обіймати рідних і відчути незалежність.

Попри те, що у професії Вікторія лише рік, вона вже впевнена: зробила правильний вибір.

— Ніщо так не піднімає настрій, як пацієнт, який встає на ноги щасливий і дякує за це. Я пишаюся своєю роботою ще й тому, що працюю за спеціальністю, яку здобула.

Водночас ця професія вимагає не лише технічних знань, а й великої внутрішньої витримки.

— У нашій роботі важливо зберігати емоційну рівновагу. Ми щиро співпереживаємо кожному пацієнтові, але водночас маємо залишати внутрішній ресурс, щоб допомагати наступним людям і не допустити професійного вигорання. Підтримку отримують і пацієнти — з ними працює психолог, який допомагає пройти цей непростий шлях.

За словами Вікторії, кожен пацієнт залишається у пам'яті по-своєму. Найбільше емоцій викликає момент, коли людина вперше робить крок на новому протезі.

— Перші кроки на протезі - це момент, коли технічна робота перетворюється на людську історію. Для протезиста це хвилювання, відповідальність і велика радість бачити, як людина знову знаходить опору, робить свій перший крок і повертає віру у власні можливості.

Саме один із таких моментів остаточно переконав дівчину, що вона обрала правильний професійний шлях.

— Це був момент, коли пацієнт зробив свої перші впевнені кроки на протезі. Тоді я відчула гордість, відповідальність і зрозуміла, що дійсно на своєму місці.

За рік роботи Вікторія переконалася, що протезування — це не лише про людей, які отримали поранення на війні. Серед її пацієнтів є й цивільні, які втратили кінцівки через травми, дорожньо-транспортні пригоди чи важкі захворювання. Саме тому, каже вона, потреба у таких фахівцях в Україні залишається високою.

Вікторія зізнається, що у виборі майбутньої професії її від самого початку підтримувала родина. Спеціальність обирали разом із мамою, а сьогодні рідні щиро радіють тому, що випадкова студентська практика перетворилася на справу, у якій вона відчуває себе на своєму місці.

Попереду, каже дівчина, ще багато навчання. Протезування постійно розвивається, з'являються нові технології й рішення, тож вона хоче вдосконалювати свої знання та допомагати ще більшій кількості людей повертатися до активного життя.

— Найбільше хочу розвиватися у своїй професії, бачити результати своєї роботи в усмішках пацієнтів. І, звичайно, найбільша мрія — щоб закінчилася ця клята війна.

Саме в цих словах, мабуть, і криється головний сенс професії, яку обрала молода барчанка.

— Протезист не просто виготовляє протез. Він допомагає людині знову навчитися рухатися, адаптуватися до нового життя та повірити у власні можливості.

Що варто знати

В Україні люди, які потребують протезування, можуть безоплатно отримати протези та інші засоби реабілітації в межах державної програми. Скористатися нею можуть як військові, так і цивільні, які мають відповідні медичні показання. Пацієнт самостійно обирає підприємство, де проходитиме протезування, а держава покриває вартість виробу та супровідних послуг.

Вінницькі