За Україну загинув 30-річний Вадим Тимчук із Браїлова з позивним «Хаммер»

10 серпня 2026 р. 16:13

10 серпня 2026 р. 16:13

Він мав обов’язково повернутися додому. До коханої дружини, до батьків, до рідного Браїлова. Мав збудувати дім та народити дітей, про яких так мріяв. Мав жити. Бо 30 – це лише початок, а не кінець…

Та невдовзі громада знову стоятиме на колінах, та зустрічатиме Героя востаннє, «на щиті».

6 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання у районі н.п. Вірівки на Донеччині обірвалося молоде життя водія відділення управління 1-го самохідного артилерійського взводу 3-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону 14-ї бригади оперативного призначення ім. І.Богуна Національної гвардії України «Червона калина» оперативно-тактичного з’єднання 1-го корпусу «Азов» Вадима Сергійовича Тимчука.

Вадим народився та виріс у Браїлові. Закінчив ліцей ім. В.Забаштанського, згодом вступив до Вінницького політехнічного інституту на спеціальність «машинобудування та транспорт», адже змалку цікавився технікою. Любив автомобілі, добре знався на них і багато часу проводив за кермом. Працював на Вінницькому хлібозаводі. Будував свої перші професійні плани, облаштовував життя.

А поруч завжди була та, яку покохав іще зі шкільної парти, з якою створив сім’ю та планував прожити у коханні довге щасливе життя – дружина Лілія.

Крізь сльози, рідні згадують Вадима товариським, веселим, активним, енергійним та життєлюбним. Він любив людей і великі компанії, умів зібрати друзів, організувати відпочинок, придумати, куди поїхати і що робити.

«Він прокидався вранці й одразу – все, давай, давай щось робити!» – розповідає дружина Лілія.

«Спішив жити, занадто багато він мав встигнути», – говорить про сина мама Героя Наталія Іванівна.

На жаль, ця несправедлива війна внесла корективи у життєвий план Вадима. У свої 27 він не вагаючись, змінив цивільне життя заради служіння державі. За три роки побував у найгарячіших точках Запорізького та Донецького напрямків.

Останні пів року поряд із Вадимом на війні був його молодший брат Віталій. Вони служили в одній батареї, підтримуючи один одного.

«Вадим був безстрашним. Він їхав на завдання навіть тоді, коли інші відмовлялися. Побратими його за це дуже поважали. І казали: «Якщо ми їдемо з тобою - нам немає чого боятися», - розповідає брат Героя Віталій.

6 серпня Вадим вирушив на чергове бойове завдання. У районі н.п. Вірівка Покровського району воїн разом із побратимами опинилися під ураженням російських дронів. Згоріла техніка, втім, Вадиму та побратимам вдалося врятуватися. Не вагаючись, воїн кинувся допомагати витягувати іншу машину своїх хлопців.
Саме в цей момент стався черговий приліт…

Біжучи рятувати побратимів, Вадим встиг записати дружині коротке відеоповідомлення - той самий «кружечок», який Лілія, мабуть, ще довго не зможе переглядати без сліз. Сказав, що вони цілі, що все добре.

Та наступного повідомлення від нього вже не було.
Замість нього – страшна звістка про загибель чоловіка…

Жмеринська громада висловлює щирі співчуття матері Наталії Іванівні, батьку Сергію Миколайовичу, дружині Лілії, брату Віталію та усім, хто знав, любив та поважав Героя.

Вічна пам'ять Герою!

Вінницькі