Пам'яті мужнього воїна, захисника та Героя Руслана Шиндирука з Барської громади

18 серпня 2026 р. 19:23

18 серпня 2026 р. 19:23

Минає річниця пам'яті захисника Руслана Шиндирука. Руслан - молодший сержант, командир 3 гранатометного відділення гарнатрометного взводу роти вогневої підтримки 1 парашутно-десантного батальйону. Позивний «Русіо». Про його життя пише Барскьа міська рада.

Руслан Шиндирук народився 11 червня 1994 року в селі Шипинки Барського району. Коли хлопчикові виповнилося три роки, родина переїхала до села Киянівка, де й пройшли роки його дитинства та юності. Він зростав у затишній, шанованій і люблячій сім'ї разом із молодшою сестричкою Іриною. Батько, Віталій Миколайович, присвятив життя педагогіці та працює вчителем у Митківській гімназії, а мати, Леся Казимирівна, трудилася бухгалтером та на інших відповідальних посадах.

Навчання Руслан розпочав у початковій школі села Киянівка, а згодом продовжив здобувати освіту у школі села Митки, де закінчив дев'ять класів. Змалечку хлопець мав особливу, дивовижну пристрасть до техніки. Автомобілі були його справжньою стихією та головним захопленням. Він міг годинами розбирати, ремонтувати та складати найскладніші механізми. Прагнучи перетворити юнацьку мрію на професію, Руслан вступив до Барського автодорожнього технікуму, де здобув фах автомеханіка. Він був надзвичайно самостійним, працьовитим та майстровитим чоловіком, який усе вмів зробити власними золотими руками.

Згодом Руслан одружився та разом із дружиною оселився в селищі міського типу Віньківці. Доля благословила їхнє подружжя двома синами: Богданом та Даніїлом. Руслан був безмежно люблячим батьком, який прагнув подарувати своїм хлопчикам усе найкраще та змалечку виховував їх власним прикладом чесності й працьовитості.

Чоловік ніколи не боявся важкої роботи. Він працював в автодорожній службі за кермом вантажівки КАМАЗ, обіймав посаду оператора котелень, додатково опанував фах зварювальника у філії в селищі Копайгород, а згодом працював коптильником на підприємстві Адамівські ковбаси. Усе його цивільне життя було присвячене турботі про родину та розбудові власного добробуту.

У травні 2024 року Руслан свідомо та мужньо став на захист України. Він пройшов суворе та інтенсивне військове навчання у Великій Британії, де здобув високу бойову вишколеність. Після повернення воїна направили до славетної 25-ї повітрянодесантної бригади. Спочатку він сміливо виконував завдання як штурмовик, далі як кулеметник, виявляючи залізну витримку, за що був відзначений військовим званням молодшого сержанта та призначений командиром гранатометного відділення.

11 лютого 2025 року під час запеклого бою поблизу населеного пункту Лисівка Покровського району Донецької області четверо українських захисників потрапили під нищівний ворожий удар. Двоє побратимів загинули на місці, а Руслан разом із товаришем отримав надзвичайно важкі поранення. Воїн зазнав ампутації ноги, важкої травми скроні, пережив зупинку серця та інсульт.

Розпочалася довга, надлюдська боротьба за його життя. Спочатку лікарі відчайдушно виборювали кожний його подих у Дніпрі, згодом Руслана перевели до Вінницьких реабілітаційних центрів. Рідні не допускали жодної лихої думки й палко вірили в одужання, і сам Руслан до останнього виявляв неймовірну жагу до життя. Проте 18 серпня 2025 року серце відважного воїна не витримало виснажливої боротьби й зупинилося назавжди.

За мужність, патріотизм та відданість військовій присязі Руслан Шиндирук був відзначений нагрудним знаком «Ветеран війни - Учасник бойових дій».

За виняткову відвагу, самопожертву та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 13 листопада 2025 року номер 844 молодший сержант Руслан Віталійович Шиндирук був удостоєний високої державної нагороди — ордена «За мужність» III ступеня.

Вічна пам'ять та слава Герою!

Вінницькі