Пам'яті мужнього воїна, захиснкиа та Героя Вадима Казьмірука з м. Бар

30 серпня 2026 р. 14:00

30 серпня 2026 р. 14:00

• Малий
• Середній
• Великий

Минає річниця пам'яті нашого захисника Вадима Казьмірука - молодшого сержанта, командира 3 десантно-штурмового відділення 1десантно-штурмового взводу 11 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону в/ч А2582, позивний «Карбон».

Народився Вадим 25 листопада 1990 року в місті Бар на Вінниччині. Його дитинство пройшло в атмосфері затишку та щирості. Батьки, Павло Анатолійович та Світлана Олександрівна, працювали в автодорожньому технікумі, тому Вадим разом із молодшим братом Артемом зростав серед викладацької спільноти.

Він був звичайним хлопчиком - допитливим, часом бешкетним, але завжди дуже світлим. Особливе місце в його серці займало село та бабусина хата. Риболовля з друзями, футбол влітку та хокей на льоду взимку закарбувалися в його пам'яті як найтепліші спогади. Разом із родиною Вадим змалечку полюбив активний відпочинок, підкорюючи засніжені схили Карпатських гір.

Після закінчення школи №4 у 2006 році Вадим вступив до Барського автомобільно-дорожнього технікуму. У 2010 році він здобув фах дорожнього будівельника та механіка. Доля випробовувала його на міцність: у 2013 році Вадим став єдиним, хто вижив у важкій дорожньо-транспортній пригоді. Саме в цей складний період підтримка майбутньої дружини, з якою він був знайомий лише заочно, переросла у глибоке почуття.

Їхнє кохання зміцнювалося через відстані та телефонні розмови, коли Вадим працював на будівництві. У новорічну ніч 2016 року він зробив пропозицію, яка стала початком нової сторінки їхнього життя. Вадим став люблячим чоловіком і турботливим батьком. 6 вересня 2016 року народився первісток Остап, а 25 квітня 2020 року сім’ю поповнила донечка Марія, яку вдома лагідно називали Марусинкою. Життя було сповнене планів: робота вахтовим методом, ремонт у новій оселі та мрії про майбутнє дітей.

23 лютого 2022 року вони завершили останній ремонт у новому помешканні. А вже наступного ранку о 05:30 телефонний дзвінок розірвав тишу словами: «Вставайте, війна!». На ранок 25 лютого вся сім’я Казьміруків - батько, мати та двоє синів — прийшли до військкомату з єдиною метою: стати на захист України. Проте взяти чотирьох членів однієї родини в один підрозділ було неможливо. Тоді було вирішено, що на фронт ідуть батько та молодший брат Артем. Маму залишили оберігати родинний затишок, а Вадима - допомагати з маленькими дітьми.

Проте серце Вадима не знало спокою. Поки його родина перебувала в евакуації в Польщі, він щодня думав про рідних, які вже змінили цивільний одяг на піксель. Повернувшись до України, Вадим прийняв тверде рішення: він не може залишатися в тилу. Його вибором стали Десантно-штурмові війська. 1 липня 2022 року він був зарахований до лав ЗСУ.

Бойовий шлях Вадима розпочався у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади під час легендарного контрнаступу на Харківщині. Потім були запеклі бої на Донеччині та Луганщині. На свій 32-й день народження він отримав найцінніший подарунок - зустріч із дружиною та мамою поблизу лінії фронту. Навіть після контузій та поранень десантник повертався у стрій. Згодом він перейшов до новоствореної 82-ї бригади, пройшов навчання в Німеччині та відправився на Запорізький напрямок.

Останній бойовий вихід розпочався 28 серпня 2023 року. Вадим був виснажений боями, мріяв про відпустку та зустріч із дітьми, проте обов'язок перед країною поставив вище за все. 30 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Вербове життя Героя обірвалося.

Понад два роки рідні жили вірою та молитвами, доки Вадим вважався зниклим безвісти. Але дива не сталося - за результатами ДНК-експертизи рідним повідомили про його загибель. Вадиму Казьміруку назавжди залишиться тридцять два. Він пішов у вічність, залишивши по собі приклад незламності, любові до родини та безмежної відданості Україні.

Вінницькі