Знайти Коцюбинського у сучасному Барі: містяни пройшли слідами дитинства письменника

20 вересня 2026 р. 11:09

20 вересня 2026 р. 11:09

У день народження Михайла Коцюбинського, 17 вересня, учасники Барського книжкового клубу зібралися на чергову зустріч. Засновниця та модераторка клубу Ірина Стороженко обрала для зустрічі берег річки Рів - затишну березову алею за монастирем. А перш ніж дістатися туди й розпочати обговорення оповідання «На віру», читачі вирушили на екскурсію Баром.

Частина дитинства Михайла Коцюбинського пов'язана саме з нашим містом. Тут він навчався, разом із родиною жив неподалік костелу, ходив вулицями тогочасного Бару й спостерігав за життям подільського містечка. Водночас сьогодні у місті майже нічого не нагадує про цей період життя письменника.

Провела екскурсію постійна учасниця зустрічей книжкового клубу, викладачка історії Барського фахового коледжу транспорту та будівництва НТУ Яна Жилінська . Спеціально до дня народження письменника вона підготувала маршрут « Бар Коцюбинського», доповнивши історичні факти музикою, звуками та деталями повсякденного життя міста ХІХ століття.

Фото: Книжковий клуб у Барі

Де у Барі навчався Михайло Коцюбинський

Почали прогулянку на перехресті навпроти сучасного греко-католицького храму. Близько півтора століття тому в цій будівлі діяла початкова народна школа, до якої прийшов навчатися десятирічний Михайло Коцюбинський.

До школи хлопець уже мав добру домашню підготовку. Його навчав Яким Богачевський, тому в Барі Михайла зарахували одразу до третього, випускного класу.

До міста родина Коцюбинських переїхала через роботу батька. Михайла Матвійовича Коцюбинського призначили у Бар поліцейським наглядачем. Через його службу сім'я часто змінювала місце проживання. Михайло був найстаршим із п'яти дітей. Крім нього, у родині росли брати Хома й Леонід та сестри Ольга і Лідія.

Від колишньої школи учасники екскурсії рушили далі - дорогою, якою у 1870-х роках міг щодня ходити й сам Коцюбинський.

Бар за майже півтора століття змінився до невпізнаваності. Там, де хлопець бачив зовсім інше міське життя, сьогодні їздять автомобілі, працюють магазини, стоять сучасні будинки. Та деякі споруди, пов'язані з тим періодом, збереглися. Одна з них - колишній будинок купця Штока неподалік костелу.

Будинок, у якому жила родина Коцюбинських

У 1874–1876 роках Коцюбинські орендували тут шість кімнат, окрему кухню та довгий коридор. У цьому будинку діти читали, гралися та навіть влаштовували домашні вистави. Сьогодні повз нього можна пройти й навіть не здогадатися, що колись тут жив майбутній класик української літератури. Будинок поступово занепадає, а інформаційної чи меморіальної таблички, яка розповідала б про родину Коцюбинських, тут немає.

Під час таких зупинок знайомий більшості зі шкільної програми письменник постає дещо інакше. Не лише автор «Тіней забутих предків» чи «Intermezzo», а десятирічний хлопчик, який ходив цими ж вулицями до школи, повертався додому, читав, грався з молодшими братами й сестрами та чув навколо живу подільську мову.

Як російськомовний «Муся» відкривав українську

Михайло Коцюбинський народився 1864 року у Вінниці, у час, коли українська мова в Російській імперії зазнавала жорстких обмежень. За рік до його народження видали Валуєвський циркуляр, який суттєво обмежував друк українською. А 1876 року, коли Коцюбинському було 11, з'явився Емський указ із новими заборонами щодо українського друкованого слова та його публічного використання.

У родині Коцюбинських розмовляли переважно російською. Нею велося навчання, нею виходила значна частина доступної літератури, вона домінувала в офіційному житті Російської імперії. Українську ж маленький Михайло чув від людей довкола - селян, дітей, няньок та прислуги.

З цим пов'язаний відомий автобіографічний спогад письменника. У дев'ятирічному віці Михайло тяжко захворів на запалення легень. У гарячці хлопчик несподівано для рідних почав говорити українською.

«Занедужавши на дев’ятому році на запалення легенів, я в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків», - згадував згодом Михайло Коцюбинський.

Частина дитинства майбутнього письменника минула саме у подільському середовищі, де українська продовжувала жити у щоденному спілкуванні людей попри офіційні обмеження.

Ярмарок, лірник і Бар ХІХ століття

Ще однією зупинкою стала колишня Ярмаркова площа. У ХІХ столітті це було одне з найгамірніших місць Бара. Сюди з'їжджалися вози, привозили товари, торгували, зустрічалися жителі міста та навколишніх сіл. Саме тут малий Михайло Коцюбинський слухав сліпого лірника Купріяна.

Щоб учасникам було легше уявити Бар того часу, Яна Жилінська запропонувала на кілька секунд заплющити очі. Уявити ярмарковий гамір, куряву від возів, коней, запах свіжого хліба та десятки людських голосів.

А тоді посеред сучасного міста зазвучала колісна ліра.

Незвичний для сучасного вуха протяжний звук інструмента на кілька митей став тим, що могло поєднати учасників екскурсії з Баром майже 150-річної давнини. Адже приблизно таку музику на цьому ж місці міг слухати малий Коцюбинський. Коли запис стих, хтось із учасників коротко відреагував:

— Вау. Мурашки.

І, мабуть, саме такі деталі дозволяли не просто почути черговий факт із біографії письменника, а бодай трохи уявити місто, у якому минула частина його дитинства.

Чому для зустрічі обрали «На віру»

Екскурсія цього дня була лише першою частиною зустрічі. До 162-ї річниці від дня народження Михайла Коцюбинського учасники книжкового клубу прочитали один із його ранніх творів - «На віру».

Його Ірина Стороженко обрала також не випадково. В основі сюжету - почута Коцюбинським від батька кримінальна історія, яка трапилася неподалік м. Бар, у селі Мовчани (зараз це село Станіславчицької сільської громади Жмеринського району).

Це ще ранній Коцюбинський, який лише шукає власний літературний стиль. Попереду будуть «Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Fata Morgana», «Тіні забутих предків» та твори, за якими сьогодні впізнають письменника.

В основі «На віру» - стосунки чоловіка та жінки, які живуть разом без церковного шлюбу. Для кінця ХІХ століття така тема була гострою. Жити «на віру» означало створити сім'ю без шлюбу, визнаного церквою та державою. Тому за особистою драмою героїв відкривається значно більше тем: суспільний осуд, майнові права, становище жінки, невдалий шлюб та фактична неможливість просто розірвати його і почати нове життя.

Згодом сам Коцюбинський доволі критично ставився до свого раннього твору й писав, що «червонів» через нього. Водночас уже на початку ХХ століття «На віру» читали далеко за межами України. Твір переклали шведською, а 1909 року він увійшов до німецькомовної збірки творів письменника, виданої у Відні.

Для учасників книжкового клубу це стало можливістю познайомитися не лише з Коцюбинським-класиком, а з молодим автором на початку його літературного шляху. Охочих прийти було більше, ніж може вмістити захід за один раз. Тому довелося ввести реєстрацію, яку закрили за дві години, бо відразу набралася потрібна кількість людей.

Від екскурсії — до розмови на березі Рову

Після прогулянки місцями Коцюбинського учасники спустилися за монастир, до річки Рів. Саме тут, у березовій алеї на березі водойми, продовжилася зустріч книжкового клубу.

Місце обрали так, щоб цього разу сама атмосфера доповнювала розмову. Після старих будинків, розповідей про Бар ХІХ століття, звуків колісної ліри та історій із дитинства письменника учасники сіли обговорювати його «На віру».

Книжковий клуб у Барі об'єднує дуже різних людей. На зустрічі приходять підлітки й дорослі, місцеві жителі та переселенці, люди різних професій і з різним читацьким досвідом. Цього разу наймолодшим учасникам було близько 16 років, найстаршим - близько 70.

Та й розмова не обмежилася лише тим, сподобався чи не сподобався твір. Учасники розглядали стару карту місцевості, пригадували родинні історії, говорили про шлюб, майнові відносини, становище жінки наприкінці ХІХ століття та порівнювали їх із сучасністю.

Так одна книжка повела розмову значно далі за її сюжет. А екскурсія перед зустріччю додала до неї ще один вимір. Адже цього дня Коцюбинського не лише читали. Його шукали у самому Барі - у будинку, де жила його родина, у колишній школі, на старій Ярмарковій площі, у звуках ліри та історіях міста, які легко пройти повз, якщо не знати, де саме їх шукати.

Сьогодні у Барі немає музею Коцюбинського чи навіть меморіальної таблички на будинку, де жила його родина. Та історія письменника залишається частиною історії міста.

Такі прогулянки та розмови потрібні не лише для того, щоб більше дізнатися про класика української літератури. Вони допомагають уважніше подивитися на власне місто і побачити історію там, де щодня проходимо, не помічаючи її.

Вінницькі