Зустрічі до Міжнародного дня білої тростини. У Вінниці студенти й школярі поспілкувалися з амбасадорами безбар’єрності

15 жовтня 2026 р. 16:52

15 жовтня 2026 р. 16:52

Як допомогти незрячій людині перейти перехрестя й не збити її з маршруту? Спершу – запитати. Про це говорили студенти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на зустрічі до Міжнародного дня білої тростини. До них завітали амбасадори безбар’єрності – Анатолій Чумак прийшов із собакою-поводирем Боєм та ветеран російсько-української війни Артем Бондарєв.

Після поранення на фронті Артем Бондарєв утратив зір. Після реабілітації він учився ходити самостійно й звикав до міста. Площу Перемоги, Старогородський міст, пересадки й Центральний ринок пам’ятає добре. Нині Артем працює з дому, користується програмами, що озвучують текст, і займається спортом.

«Ходити набагато легше, коли бачиш. Спершу я негативно реагував на допомогу: люди могли підійти без попередження, схопити за руку, повести через перехрестя не в той бік. Або говорити дуже голосно, ніби я не чую. Згодом я зрозумів, що треба пояснювати: спершу запитайте, чи потрібна допомога, і куди саме мені треба», – розповів Артем.

Анатолій Чумак згадав два випадки. Одного дня перехожі взяли його за руку, не запитавши дозволу. Іншого разу школярі спершу поцікавилися, куди він прямує, і запропонували допомогти перейти перехрестя.

«Я розгубився, коли мене схопили за руку, хоча я знав дорогу. А діти запитали, куди мені треба. Ми поговорили, вони підказали, де стати, щоб перейти. Це була класна взаємодія», – сказав Анатолій.

Як у Вінниці почалася робота над доступністю, студенти та викладачі згадували разом із Тетяною Дідур – керівницею відділу безбар’єрності департаменту відновлення та розвитку міської ради.

«У 2002 році Раїса Панасюк звернулася до тодішнього міського голови Володимира Гройсмана, щоб люди на кріслах колісних могли вільно діставатися лікарень, аптек та установ. У 2006 році місто затвердило програму “Вінниця зручна для всіх”, а у 2007-му відкрили службу перевезення й супроводу. З того часу робота триває: у 2019 році на зупинках почали встановлювати Кассельські бордюри, щоб автобуси й тролейбуси могли під’їжджати впритул до тротуару», – розповіла Тетяна Дідур.

Сьогодні всі міські автобуси – низькопідлогові, а на маршрути вже вийшов другий трамвай Tram2000 із низькопідлоговою секцією. Ще один великий проєкт – 12-кілометровий безбар’єрний маршрут від вулиці Зулінського до середмістя.

Далі на шляху – лікарня, університет, соціальна служба, розмова з працівником. І там теж важливо вміти вислухати людину й запитати, яка підтримка їй потрібна. Саме таких фахівців готує університет.

«Ми готуємо соціальних працівників, психологів, реабілітологів, правників, менеджерів та управлінців. Саме вони впроваджуватимуть принципи безбар’єрності у своїй роботі. Тут важливі доступні умови, діалог і вміння спілкуватися на рівних», – сказала Наталія Замкова, виконувачка обов’язків ректора університету.

Після зустрічі зі студентами амбасадори завітали до ліцею № 8, де поспілкувалися зі школярами про безбар’єрність і розповаіли про власний досвід. Такі зустрічі допомагають дітям зрозуміти, як спілкуватися з незрячими людьми й коли доречно запропонувати допомогу.

Вінницькі