За Україну загинув 40-річний Степан Бондар із позивним «Генерал»: пів року вважався безвісти зниклим

26 жовтня 2026 р. 19:24

26 жовтня 2026 р. 19:24

Того разу на вокзалі він довго дивився на своїх найрідніших, проводжаючи поглядом дружину й дітей. Раніше Степан Бондар не любив таких прощань - надто боляче було знову залишати родину й повертатися на війну. А перед від’їздом попросив дружину зберегти металеву кружку, щоб після повернення вони разом випили кави. Тоді Катерина ще не знала, що запам’ятає той погляд назавжди, а обіцяна кава так і залишиться нездійсненною мрією…

Після пів року невідомості підтвердилося: Степан Павлович Бондар загинув 2 травня 2026 року на Донеччині. Тепер він повертається до рідної Жмеринки «на щиті».

40-річний старший навідник 1-го мінометного взводу мінометної батареї 2-го батальйону 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Степан Бондар разом із чотирма побратимами загинув під час переправи човном у районі села Щурове Лиманської міської громади Краматорського району внаслідок влучання ворожого FPV-дрона.

Народився Степан 10 квітня 1986 у Жмеринці. Закінчив Жмеринський ліцей №3 та Жмеринське вище професійне училище, здобувши фах маляра-штукатура. Працював будівельником, відповідально ставився до своєї справи й усе робив на совість.

Маючи армійський досвід, 3 березня 2022 року добровільно став до лав Збройних сил України, обравши для себе амбітний позивний «Генерал».

Понад 4 роки чоловік боронив країну у найгарячіших відтинках фронту. Пережив 5 контузій, був відзначений двома нагородами.

Разом із коханою вони прожили десять років, виховували семирічну донечку Крістіну та сина Станіслава, якому Степан замінив батька.

Маленька Крістіна була особливим сенсом його життя. Степан був присутній під час її народження, брав активну участь у вихованні, а донечка була дуже до нього прив’язана.

У 2024 році родина здійснила давню мрію - придбала власне житло у Жмеринці. Та побувати у своєму будинку Степан устиг лише двічі. Тепер повертається туди втретє – «на щиті».

Однією з найважчих сторінок для родини стала минула зима, коли Степан протягом 40 днів перебував із побратимами на позиціях у Вовчанську. Умови були надзвичайно складними, зв’язку майже не було. Чоловік навіть жартував, що чай зі снігу несмачний.

Завдяки побратимам Катерині та донечці двічі вдалося поговорити з ним по рації. Одна з розмов відбулася 14 лютого, на День святого Валентина. Крістіна привітала тата зі святом. Катерині здалося, що в ту мить чоловік плакав. Кремезний і сильний, він рідко показував свої емоції, але голос донечки, мабуть, торкнувся найболючішого.

Під час останньої зустрічі Степан зізнавався дружині, що дуже втомився й хоче бути вдома, поруч із родиною.

Тепер семирічна Крістіна намагається втішити маму по-дитячому щиро. «Не сумуй, мамо, зате він там зустрінеться з Майклом Джексоном», - каже дівчинка про свого улюбленого співака. У цих словах - дитяча віра, любов до тата й намагання зрозуміти те, що важко прийняти навіть дорослим.

Світла пам'ять Степанові Бондарю!

Про час зустрічі та поховання Героя повідомимо додатково.

Вінницькі