Українські фестивалі у Новій Зеландії та мандрівка до рідних країв

16 вересня 2024 р. 16:56

16 вересня 2024 р. 16:56

Інколи життя дарує нам зустрічі із цікавими людьми. Нещодавно історичний музей імені Омеляна Дверницького відвідала пані Тетяна Сандерс, українка, яка вже багато років живе у Новій Зеландії.

Її рідний край – Черкащина – батьківщина Тараса Шевченка. Певний час проживала у Києві, здобула економічно-бухгалтерську освіту.  Якось в  українській столиці вона познайомилася з Джефрі Сандерсом, який подорожував Європою, цікавився історією Другої світової війни, і стала для нього гідом у незнайомому йому місті.  Так познайомилися, згодом одружилися. Жінка переїхала до Нової Зеландії. Її чоловік – професійний історик, має унікальні знання, розповів їй багато фактів з минулого, про які не прочитаєш у книжках. Саме він повпливав, щоб дружина вже у Новій Зеландії теж здобула в університеті освіту з військової історії й продовжили  навчання у цій галузі. До речі, багато хто в Новій Зеландії, за словами пані Тетяни, повівся на російську пропаганду і мало знає про правдиву історію України.

Тож разом з чоловіком у містечку Філдінг (на північних островах Нової Зеландії) жінка організувала Українське освітнє товариство,  при якому  проводяться фестивалі національної культури. Місцеві жителі можуть не лише скуштувати українського червоного борщу, який добре навчився готувати і чоловік пані Тетяни  Джефрі,  але й краще пізнати українську історію, традицію і культуру. У містечку Філдінг  такий колектив об’єднав четверо  жінок – трьох українок, одну росіянку (!) з Сибіру та місцеву мешканку, які популяризують українські народні танці серед місцевого люду.

Нова Зеландія – острівна держава. Життя тут, як і у інших країнах з ринковою економікою, де слід усе здобувати своїми силами, дороге. З початком війни для українців трохи спростили в’їзд. Поряд із європейцями та представниками інших народів у Новій Зеландії проживають маорі – це корінне місцеве населення, що у перекладі із їхньої  мови означає «природні», нормальні. За інформацією останнього перепису у Новій Зеландії  налічується понад 600 тисяч  маорі.

Пані Тетяна розповіла, що однією з основних галузей  господарства Нової Зеландії є сільське господарство, там вирощують овечок, а м’ясо експортують за кордон. Смачним також є вино з тамтешнього винограду. Наша землячка розповіла, що розвинутий у цій острівній країні і туризм. Унікальними тут є гейзери – джерела, які фонтанують гарячою водою. А от сніг у їхній стороні – рідкість!  Цікавим є національний музей у Велінгтоні, його можна оглядати декілька днів, побачити чудові виставки і великі скульптури. Влаштовано багато виставок художників. Пані Тетяна теж захоплюється малюванням, ця справа їй до душі.

Уродженцями Нової Зеландії були Ернест Резерфорд – учений-фізик, лауреат Нобелівської премії, який розщепив атом. Також кінорежисер Пітер Джексон, який зняв відомий фільм «Володар перснів».

Пані Тетяна разом з чоловіком виховують чотирьох дітей – трьох доньок і сина. Вона намагається навчати їх української мови, розповідає про Україну, адже в англомовному середовищі забути рідну мову дуже просто… А знати материнську мову дуже важливо, бо тільки через неї ми можемо відчути себе українцями!

Діти пані Тетяни, окрім навчання, захоплюються спортом, зокрема із задоволенням грають у регбі (різновид футболу, де м’яч передають і ногами, і руками). Вони мають команду «All black».

Тетяна любить подорожувати, із сім’єю побувала в Австралії, де проживає рідня чоловіка, на острові Фіджі. Хоча це не просто, бо потребує фінансових затрат. А подорож до України – то справжнє свято, адже спілкування з рідною землею радує душу.

До Володимира пані Тетяна завітала не випадково, адже тут живе її брат.

Наше місто сподобалося гості з Нової Зеландії, позитивно вона відгукнулася і про музей, представлені в експозиції предмети старожитностей. Пані Тетяна пожертвувала для розвитку музею кошти, за що колектив їй дуже вдячний.

Наприкінці зустрічі пані Тетяна сказала, що тільки на чужині вона відчула, що таке справжня любов до України. Таки справді нашого цвіту – по всьому світу.

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Волинські