Вчений агроном-селекціонер з родини Липинських, який підняв з руїни їх маєток у Затурцях

15 листопада 2024 р. 12:16

15 листопада 2024 р. 12:16

У цьому році відзначаємо 140-річний ювілей вченого агронома-селекціонера Станіслава Казимировича Липинського, чиє життя нерозривно пов’язане із родинним селом Затурці.

Згідно  із документами він народився 9 (21) листопада 1884 року в селі Ратнів та був охрещений 27 числа того ж місяця в костелі с. Несвіч Луцького повіту. Як відомо, його батько, відставний штабс-капітан,  Казимир Сильвестр Антоній у цей час володів успадкованим по матері маєтком в Затурцях. Тут же споруджено ним у 1871 році великий будинок, в якому замешкала сім’я. Відомо, що старший на два роки від Станіслава брат В’ячеслав (пізніше видатний український мислитель-державник) народився в Затурцях. Тому залишається нерозгаданою причина народження Станіслава в Ратнові.

Тим  не менше, до 12-річного віку він проживав тут. Далі, як і старший брат, навчався у першій Київській (так званій Олександрівській) гімназії. Цьому передувало зачислення його “остаточно” до дворянського стану, що підтверджено відповідним документом Подільського дворянського зібрання від 29 березня 1895 року. Успішне складання іспитів дозволяє Станіславу вступити до Київської політехніки, де він провчився два роки. Після цього з 1905-го по 1908-й рік юнак продовжує навчання у престижному європейському університеті в Липську (Лейпцігу) на філософському факультеті, студіюючи агрономію. У цьому ж закладі у 1911 році він захищає докторську дисертацію, тема якої стосувалася поліпшення родючості землі.

Повернувшись додому, свої знання молодий фахівець застосовує на практиці, допомагаючи батькові у веденні господарства. Висока європейська освіта, вроджена кмітливість та успадкована від батька ділова розпорядливість, помножені на неабияку працездатність, забезпечили швидке становлення молодого господаря. Зростав авторитет ученого. Крім ведення власного виробництва, він виконував функції  повітового, а потім губернського  радника. З думкою  Станіслава Липинського рахувалась рада Аграрного товариства у Володимирі-Волинському, постійним членом якого він був. Молодому вченому доручено очолити комісію з дослідження перспектив поліпшення поголів’я великої рогатої худоби у Волинській губернії.

Звичний ритм життя перервала Перша світова війна. Під час воєнного лихоліття родина проживала в Києві. Станіслав Казимирович став членом, а потім головою Спілки земств, що відала питаннями переселенців із прифронтових територій. У 1916-1918 роках, виконуючи обов’язки голови Агросоюзу, Липинський займався постачанням провізії російській армії. У 1914 році  Станіслав одружився з Марією Липською, а через рік у них народився первісток Юліан. Того ж року в Києві помер батько Казимир Липинський, а в 1918 році у Житомирі поховано матір Клару.

Страшну картину застав Станіслав Липинський після повернення з евакуації у 1918 році. В описові власного господарства, виконаного ним 1938 року до “Пропам’ятної книги” з нагоди 75-річчя “Газети рільничої” у Варшаві, зазначено: “Влітку 1915 року відступаючі російські війська вимагають евакуації  всієї людності і палять двір (будинок – авт.) разом з більшою частиною господарських будівель. Від червня 1916 року після прориву Брусилова  закріпилась нова лінія фронту, яка проходила через територію фільварку, і затяті позиційні бої відбуваються тут протягом майже двох років аж до закінчення європейської війни. Артилерійські снаряди руйнують мури спаленого будинку і гуральні, гине парк і решта забудови. Всі поля покриває сітка більших і менших окопів, і всюди видніються одна біля одної глибокі вирви від вибухів снарядів. Докладні обрахунки з 1920 року показують, що під окопами та вирвами від снарядів знаходилось  99 га, або 30 відсотків загальної поверхні орної землі. Довідка Головної ліквідаційної комісії від 6 лютого 1924 року № 453/24 подає загальну суму збитків у 374 тисячі 266 золотих рублів. Давні Затурці… ніби справді перестали існувати”. На долю молодого власника маєтку випало важке випробування – підняття господарства з цієї руїни.

Повернувшись на попелище, молоде подружжя змушене було поселитися спочатку в землянці, як, до речі, й усі односельці, що  поверталися з “бігів”. У цій ситуації виручав ліс, хоча і він був дуже понищений. Налагодивши роботу пилорами, власник маєтку приступив до спорудження тимчасових помешкань для сім’ї та служби, а також до зведення провізоричних господарських споруд.

Слідом за цим Станіслав Липинський безпосередньо під лісом споруджує  цегельню і практично у польових умовах починає випалювати  цеглу. Цим було  закладено основу для відбудови на існуючих фундаментах родинного палацу та старовинного костелу, який також зазнав значних руйнувань. Прихожани  римо-католики попросили пана Станіслава очолити комітет з відбудови храму. До виконання цього громадського доручення той приступив із притаманною йому високою відповідальністю. Все це вимагало величезних затрат енергії, часу, розумових і фізичних зусиль. Попри все, ніхто не чув від нього жодних нарікань. Старожили не пригадують випадків грубого поводження з челяддю. Уважно ставився пан Станіслав до прохань односельців  допомогти матеріалами для відбудови житла, спорудження православної церкви, вирішення питання щодо забезпечення дровами, посівним та посадковим матеріалом. Наймані робітники гарантовано отримували заробіток в обумовлений строк.

У 1927-1930-х роках на фундаментах старого дому молодий господар зводить гарний двоповерховий палац. В одній з кімнат цього будинку 1-2 липня  1931 року прощалися з покійним В’ячеславом  Липинським.

Окремою яскравою сторінкою життя Станіслава Липинського була його плідна  селекційна діяльність. Починаючи від 1922 року, власник маєтку працює над виведенням нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур та реєструє насіннєве господарство “Затурці д-ра Ст. Липинського”. Сорти пшениць “волинянка рання”, “затурецька біла”  завойовують передові позиції серед експериментальних зразків волинських  сортовипробувальних закладів у Луцьку. Оригінальна картопля “вольтман затурецький” і селекційна “парнасія” дають рекордний вміст крохмалю. За досягнення у селекції Станіслава Липинського нагороджено багатьма грамотами та медалями, які вручалися йому на сільськогосподарських виставках у Луцьку та Познані.

Одночасно велику увагу власник маєтку надає поліпшенню поголів’я великої рогатої худоби та овець. Закуповуючи породистих тварин-плідників та схрещуючи з ними існуюче поголів’я, він отримує молодняк, яким заміняє малопродуктивних корів, підвищує продуктивність овець з виходу вовни. І це все проводиться на твердій науковій основі. Результати селекційних дослідів документуються, підтверджуються відповідними актами та висновками державних спеціалізованих органів.

За успіхи у піднятті сільськогосподарського виробництва та науково-селекційну діяльність  Станіслава Липинського у 1932 році удостоєно найвищої державної  нагороди  Польщі “Золотого Хреста Заслуги”. Уже в незалежній Україні затурцівського селекціонера небезпідставно визнано піонером в галузі українського картоплярства. Про його здобутки написано у книзі колишнього директора Волинської дослідної станції, кандидата сільськогосподарських наук Петра Теслюка “Українська картопля“, що була видана в київському видавництві “Риджи” у 2016 році.

Крім вирощування традиційної сільськогосподарської продукції,  Станіслав Липинський надає великого значення технічним культурам, зокрема,  гордістю господаря стає плантація хмелю. Шишки цієї рослини використовуються для зброджування солоду пророщеного ячменю при виробництві спирту-сирцю  із відходів картоплі у власній гуральні, а також реалізуються для потреб фармацевтичної і косметичній галузей. Спирт-сирець відправляється на доочистку в місто Ковель. Частина доведеної до вищих кондицій продукції повертається господареві як паливо для тракторного двигуна, а також для реалізації у власному горілчаному магазині у м. Володимирі-Волинському. Таким чином, у господарство надходять додаткові фінансові ресурси, які дуже необхідні для інтенсифікації виробництва.

На базі маєтку проходять виробничу практику  агрономи-початківці. Його господар доктор Станіслав Липинського виступає співорганізатором сільськогосподарської виставки у Луцьку 1928 року, демонструючи при цьому в окремому павільйоні досягнення власного насіннєвого господарства.

У 1938 році (всього через 20 років від часу повного спустошеннягосподарство “Затурці” посідає почесне місце серед п’ятдесяти найрентабельніших господарств тодішньої Речі Посполитої, відібраних на конкурсній основі з числа 350-ти запропонованих.

Фотодокументи, передані родиною Липинських до фондів Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського, дають підстави характеризувати пана Станіслава не тільки як енергійного господаря, але й доброго сім’янина, уважного та люблячого чоловіка й батька. На численних фотографіях бачимо його в оточенні дітей біля джерела “Безодня”, у парку, під час “руху”  імпровізованого “поїзда”, де він виконує роль “паровоза”. На інших фотовідбитках зафіксовано зимові розваги із санчатами та при спорудженні снігової баби; влітку – катання на автомобілі, придбаному власником маєтку у 1936 році. Підготовка до Великодня з розписуванням пасхальних яєць та організація різдвяного Вертепу теж проходили під керівництво батька великого сімейства. Поїздка в гори, в гості до хворого брата В’ячеслава – завжди всією сім’єю. І поруч з ним неодмінно була дружина Марія.

Непоправне горе несподівано увірвалося в сім’ю Станіслава Липинського. Вже, здавалося б, загоїлася рана від втрати у 1932 році маленького сина Зигмунта, як у лютому 1939 року, помирає дружина Марія, полишивши в жалобі чоловіка та п’ятеро дітей. Але й ця трагедія не зламала міцний характер вченого агронома-селекціонера. Улюблена справа, любов та підтримка дітей згладжують біль важкої втрати.

Задуми і плани власника маєтку перекреслила Друга світова війна. Із наступом Червоної Армії 17 вересня 1939 року, після короткої нічної наради, спакувавши найнеобхідніші речі та пожитки і попрощавшись з могилами рідних, власник маєтку змушений був покинути родинне гніздо і виїхати за Буг на територію сучасної Республіки Польща. Як найцінніший скарб Станіслав Липинський вивіз із рідних Затурець п’ятеро своїх дітей, родинний архів та жменьку насіннєвого матеріалу, з якого у 40-х роках минулого століття  вже там, за Бугом, вивів нові сорти пшениці із символічною назвою “вигнанка” і “стильова” (SL – ініціали імені та прізвища автора).

Решту свого життя вчений присвятив селекції картоплі. Працював у різних польських наукових закладах. Створив потужну лабораторію, де з іншими науковцями, у т. ч. з дочкою Ядвігою, працював над виведенням нових сортів –  стійких проти фітофторозу та пошкодження колорадським жуком. Він виховав ряд науковців-послідовників, опублікував низку ґрунтовних наукових робіт, підготував до видання підручник з вирощування картоплі, який побачив світ уже після смерті вченого. Помер Станіслав Казимирович 9 квітня 1954 року. Похований у місті Сопоті.

Діти подружжя Станіслава і Марії Липинських, які зросли в атмосфері любові і взаємоповаги батьків, у дорослому віці стали відомими фахівцями у різних галузях суспільного життя Польщі: син Юліан  (1915-1998) –  інженер-будівельник, випускник Львівської політехніки; Ян (1921-2017) – доктор, інженер сільського господарства, займався вирощуванням кормових культур;  Ядвіга  (1923-1987) – доцентка, докторка ґабілітований сільського господарства;   Збігнєв (1923-2004) – випускник Академії Морської торгівлі, педагог; Єжи (Юрій) (1930-2013) – професор, доктор ґабілітований, пластичний хірург.

Завдяки Станіславу Липинському та його дітям збережено і передано до України родинний архів, який став основою музейної збірки. То ж не випадково гідне місце в експозиції  Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського відведено висвітленню життєвого шляху вченого агронома-селекціонера Станіслава Казимировича Липинського, вдячну пам’ять про якого бережуть односельці.

Віталій КУШНІР,

с. Затурці

Волинські