Із коханою волинського воїна поєднала та розлучила війна

23 листопада 2024 р. 17:26

23 листопада 2024 р. 17:26

Восени 2022-го під час першої військової відпустки Микола й Катерина одружилися.

Занадто рано обірвалася земна дорога молодого воїна, добровольця Миколи Давидюка з села Нові Червища Камінь-Каширського району. Йому – навіки 26. Останні свої бойові завдання захисник виконував на території Донецької області

Микола виріс у звичайній сім’ї трудівників, де було ще четверо братів та сестричка. Змалку звик покладатися лише на себе та наполегливо доводити розпочату справу до кінця, хай навіть із першого разу – з помилками. Ще одна риса, яка одразу впадала у вічі, – його весела вдача. У школі Коля був активістом, часто брав участь у художній самодіяльності. Та особливо йому вдавалися акторські гумористичні ролі, пародіювання. Займався й волейболом, грав у сільській футбольній команді.

Відучившись в училищі у Любешові, пішов в армію – служив у розвідці на Київщині.

Повернувшись додому, деякий час плекав надії стати прикордонником. Однак, зрозумівши, що дорога до цього – не завжди справедлива, вирішив почати свою справу. Поринув із головою у айбористику – комплекс робіт, спрямований на обслуговування дерев – від обрізки до повалення. А хороших спеціалістів у цій галузі на теренах району було геть небагато, тож справа пішла непогано. Поступово збирав усе необхідне професійне оснащення, хотів згодом придбати навіть робоче
спецавто. Його почали кликати для масштабних обрізок. Розчистив від дерев-велетнів кладовище у Нових Червищах, подвір’я навколо клубу в Тоболах… Свою роботу виконував з особливою відповідальністю, аби не пошкодити жодної споруди чи об’єкта.

Коли почалася повномасштабна війна, Микола не міг спокійно спати дві ночі. Тож на ранок 26-го лютого 2022 року добровольцем прийшов до військкомату. Він потрапив до лав 63-ої окремої механізованої бригади. Молодший сержант на псевдо «КОС» був командиром відділення кулеметного взводу 107-го окремого механізованого батальйону. Його бойовий шлях починався з південного напрямку (Давидів Брід, Баштанка), потім чоловік воював на Донеччині.

– Він був у самому жерлі боїв за Бахмут, за річкою Бахмуткою. Під час стрілецького бою в самому місті дивом уцілів: ворожа куля пройшла наскрізь через шолом, геть розтрощивши його, та трішки «підправила» Миколі зачіску. Понад два роки й сім місяців Янгол оберігав його від нещасть на фронті. Тож, під час перебування у гарячих точках, жодного разу разу не зазнавав серйозних поранень. Свого часу був відзначений медаллю УБД та медаллю від Президента «За оборону України».

Поховали воїна на кладовищі, яке він колись так старанно почистив від заростів.

Також подано клопотання на вручення ряду нагород, серед яких і найвища за рангом – «Золотий хрест». Він був справжнім воїном за духом, надійним хорошим братом та добрим сином. Завжди скрупульозний і самовідданий  у будь-якій своїй справі, постійно в русі й у пізнанні чогось нового, – каже старший брат загиблого – Віктор, який також є військовослужбовцем.

Усі ці темні місяці війни Миколу вдома з нетерпінням чекали його мама, брати й сестра, молода дружина. Із коханою, Катрусею, його поєднала війна. Вона була сестрою одного з побратимів, а нині – вже командира взводу – Андрія, й приїжджала як волонтер у його підрозділ, доставляючи все необхідне. Так і познайомилася з Миколою Давидюком. Хоч зустрічей наживо у них було мало (можна полічити на пальцях однієї руки), але спілкування в телефонному режимі уже через кілька місяців переросло в кохання й народження сім’ї.

Восени 2022-го під час першої військової відпустки Миколи вони побралися. Заледве два роки побули в шлюбі, так і не насолодившись мирним сімейним життям, – війна розвела їх у різні світи. Доленосна життєва «струна» бійця обірвалася в

Краматорському районі 23 жовтня 2024 року під час участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України: автомобіль військовослужбовця наїхав на протитанкову міну. У салоні з ним їхала й Катя, що провідувала двох рідних людей на фронті. Від вибуху жінку викинуло з авто, тож вона вціліла. Але як тепер жити, коли твою половинку вже не воскресити?..

Поховали воїна на кладовищі, яке він колись так старанно почистив від заростів. Тепер тут поміж пам’ятників замайорів перший державний стяг.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Волинські