За кого і за що загинула на фронті бойова медикиня з Волині Світлана Поліщук?

22 грудня 2024 р. 07:11

22 грудня 2024 р. 07:11

... А так гучно лунало на похоронах: «Герої не вмирають! Вмирають вороги!», та-а-а-кі слова високі говорили.

Уже йде третій рік, як віддала своє життя на Харківщині старший солдат – 51-літня Світлана Михайлівна Поліщук, а на її могилі в селі Облапи Ковельського району й досі не поставили пам’ятник… Це, вважаємо, є не по-християнськи. Не по-людськи

Тому й ставимо сьогодні запитання: «За кого і за що загинула на фронті бойова медикиня Світлана Поліщук?».

Дайте, будь ласка, відповідь на нього, пане Президенте України, пане «губернаторе» Волині, пане голово Волинської обласної ради і його перший заступнику, голови Ковельської районної ради і районної військової цивільної адміністрації, народний депутате України від Ковельського виборчого округу, голово Дубівської громади, зрештою – жителі села Облапи Ковельського району! А з нього випливає й інше до вас – всупереч відомому всім патріотичному гаслу: «То Герої – таки помирають?».

За кого і за що загинула на фронті бойова медикиня Світлана Поліщук?

Добрі люди, які проходять повз насипаної їй могилки, напевне, перехрестяться і лише риторично повторять це запитання. А прихильники «русского міра» чи противники мобілізації вкотре іронічно посміхнуться й промовлять: «Не треба було «туди» йти. Кому ти тепер потрібна?».

... А так гучно лунало на похоронах: «Герої не вмирають! Вмирають вороги!», та-а-а-кі слова високі говорили. Про це свідчать публікації чи не у всіх волинських ЗМІ, в тому числі й нашому.

«Відспівав загиблу настоятель української церкви села Облапи отець Любомир. Співслужили йому троє священників із храмів міста Ковеля, а також – двоє капеланів. На громадській панахиді прощальне слово виголосили голова Дубівської громади Роман Троцюк, бойові побратими – на похорон прибули, зокрема, воїни 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, в якій Світлана Поліщук служила за контрактом.  «Маленька, худенька жінка, – прозвучало з вуст одного з них, – а скільки в неї було сили, скільки життів врятувала вона!».

... «Приїжджали військові, один був із костилями, казав: «Вона мене з-під танка витягла». Вони її дуже-дуже поважали. Як вони лагідно на неї казали: наш «Світлячок», або наш «Ангел-охоронець»...

2 роки і 4 місяці, ще з дня похорону, на могилі «Світлячка» і «Ангела-охоронця» стоїть дерев'яний хрест. А – ще встановили флагшток біля гробка. Цікаво, що відчували ті, хто його зводив, бачачи, що вже минуло стільки часу, а пам’ятника – нема? І як після цього бравурно рапортували, що «над кожною могилою загиблого у нас майорить синьо-жовтий прапор...»?

Невже за тих ухилянтів, що готові під землю заритися, аби тільки не виконати свій священний обов’язок перед Батьківщиною? Чи за тих, хто вважає цих ухилянтів ледь не Героями? Або – за звичну для Волині ситуацію, коли телефонують із ТЦК у сільраду і повідомляють, що приїдуть на зустріч представники по мобілізації, а не мине ще й секунди – як із тієї ж сільради уже лунають дзвінки по окрузі до кумів-братів-сватів: «Їдуть! Ховайтеся!». А потім родичі «представників сучасних схронів» вихваляються: «О, мій, коли ховався у лісі від «воєнкомів», за день назбирав чорниць (потім було – і грибів) на тисячу гривень...». А ці «дурники» – нехай воюють, нехають віддають свої життя…

Коли щось – за 5 тисяч доларів можна «порішати» з «непридатністю до служби в армії», а за 10 «штук» «зелених» тебе ледь не з почестями переправлять і за кордон?

Невже за те, щоб на третьому році війни священнослужителі мп не пускали людей у храм відспівати Героя, як це було нещодавно в церкві села Бучин Камінь-Каширського району, коли хоронили воїна Анатолія Столярчука? Чи як на Ковельщині, у селі Волошки, коли батюшка ударив по обличчю рідну сестру загиблого Захисника?

Чи за «новоявлених святих із когорти волинських багатіїв», образами яких нещодавно почали розписувати стіни головного кафедрального собору ПЦУ на Волині – Луцького храму Святої Трійці? Якби не реакція суспільства, – молилися б волиняни на лики мільйонерів, бо ж кому потрібні ці бідні воїни, які не мали навіть грошей, щоб відкупитися від війни?..

Невже за те, щоб у перші місяці повномасштабного вторгнення виселили з приміщення газету «Волинь», мотивуючи це «необхідністю приміщення для оборонних цілей». А потім ректор Волинського національного університету Анатолій Цьось, який найбільше сприяв «виселенню», зміг масово набрати на навчання ухилянтів віку 30+ і хизуватися відео з рибалки – «от это да», яку велику рибину «упіймав» – «кілограмів на 8–10». А його клерк, який усе це фільмував, підлабузливо промовляв освітньому «барину»: «Анатолію Васильовичу, які були замовлення – такі й маєте…».

Чи за те, щоб недобиток від Партії регіонів Юрій Бойко тепер – на третьому році війни (!) – відкрито зі свого відеоканалу заявляв про «радикалів», які руйнують в Україні пам’ятники, і про «заборону рідної мови (російської) і церкви (російської православної)»? Цей відвертий ворог України – не тільки народний депутат, а ще й досі – Герой України!!! І все тому, що він вигідний нинішній владі: зараз підголосовує зі «слугами» в парламенті, коли потрібні голоси. А  майбутньому, коли будуть президентські вибори, Офіс Президента України планує йому роль Петра Симоненка, щоб тим самим повторити трюк Леоніда Кучми, який колись вивів у фінал президентських перегонів ненависного комуніста? І це відбувається у той час, коли фронт буквально сиплеться, солдати на передовій не мають найнеобхіднішого, а наближені до «київських пагорбів» люди вже розгорнули виборчу кампанію (бо ж «буде перемир’я»), і їм – точно не до вшанування пам’яті бойової медикині  Світлани Поліщук...

Приїжджали військові, один був  із костилями, казав: «Вона мене з-під танка витягла».

А, Господи, забув сказати – «Це ж винен Порошенко». У всьому, чого б тут уже понад 5 років не відбувалося через недолугу владу, постійно винен Порошенко… Хоча з перших днів повномасштабної війни його Фонд – один із тих, хто найбільше допомагає фронту. Яка там ще популярна у «ватного» народу фраза: «Якби Україною тоді керував Порошенко, то утік би…»? З кожним днем, здається, що ті, «хто не втік», краще б тоді утекли, коли довели країну до такого становища. Я – навіть не про матеріальний стан населення, доведений до зубожіння (хоча члени МСЕКів з моїх слів тільки посміються), а про духовне збідніння нашого суспільства. Коли завдяки проштовхуванню політики «какая разніца» і різних наративів типу «вони там воюють, щоб ми могли тут повноцінно НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ» – доЖИЛИся і доНАСОЛОДжувалися уже до того, що більшість восхваляє тих, хто ховається у жінок під спідницями або чинить опір працівникам ТЦК, а «нехай воюють тільки бідні «дурачки».

Невже за це загинула на фронті бойова медикиня Світлана Поліщук?

Але так же не може бути. Не повинно. Це – не по-людському. Не по-християнськи. Бо в нашого народу прийнято, що одразу після річниці смерті ставлять пам’ятник на могилі померлого чи загиблого. А з часу загибелі бойового медика Світлани Поліщук минуло 2 роки і майже 4 місяці.

Це – не по-людському. Не по-християнськи. Бо в нашого народу прийнято, що одразу після річниці смерті ставлять пам’ятник на могилі померлого чи загиблого. А з часу загибелі бойового медика Світлани Поліщук минуло 2 роки і майже 4 місяці.

Так, у пані Світлани нема рідні у селі Облапи, і є на світі донька й син, проте проживають вони в окупованому Криму – і далі, напевно, пояснювати не треба… Хоча, можливо, саме й через це владі треба було все зробити, щоб там, у Криму, побачили, що українська держава пам’ятає про подвиг своїх Захисників і Захисниць. Один із представників влади – перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, який прийшов у волинський парламент під патріотичними прапорами ВО «Свобода», прекрасно знає про цей випадок, бо сам є уродженцем села Облапи, ще й має таке ж прізвище, як і наша Героїня…

Люди, так не може бути. Тому, шановні читачі, звертаюся до вас не просто почути думку з приводу цієї ситуації (а вона для нас – дуже важлива), а й взятися за справу – давайте всім миром поставимо пам’ятник на могилі Героїні Світлани Поліщук.

Редакція «Волині» сама це не осилить, а спільно ми могли б гідно вшанувати бойову медикиню. Бо на пам’ятний хрест на своїй могилі Світлана Поліщук таки заслужила, а не тільки на посмертний орден «За мужність» ІІІ ступеня, підписаний для вручення Президентом України Володимиром Зеленським 30 березня 2023 року.

...Пам’ятник, який стоятиме на могилі відважної жінки, насправді стоятиме для нас. Як символ пам’яті. Бо тільки ділом можна дати відповідь на запитання:

«За кого і за що загинула на фронті бойова медикиня Світлана Поліщук?»

P.S. Розрахунковий рахунок, на який можна буде переказати кошти на пам’ятник, а також про те, як відбувається збір, ми будемо повідомляти щономера в газеті «Волинь».

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ , головний редактор газети «Волинь».

Волинські