6 січня - Водохреще: історія свята та традиції цього дня

06 січня 2025 р. 09:01

06 січня 2025 р. 09:01

На 6 січня за новоюліанським і григоріанським календарем припадає Богоявлення , або Водохреще . Свято вшановує хрещення Ісуса Христа в дорослому віці пророком Іоаном Предтечею та вважається одним із п'яти ключових подій земного життя Ісуса Христа.

В українському календарі свято є шанованим, в колядці «Добрий вечір тобі» його названо «третім празником».

Люди вірили в цілющу силу води, яка проявляється опівночі, як тільки настає Водохреще. Вони збирали цю воду та ставили біля образів, бо вважали, що вона допомагатиме від хвороб. У річці один-два тижні заборонялося прати, бо в цей час нібито вода залишалася святою.

Про історію свята та обряди цього дня - розповідає Суспільне Культура.

Згідно з біблійними переказами, Ісус охрестився в річці Йордан у 30-річному віці.

Його хрестителем став пророк Іоан, який передвіщав прихід Спасителя в земній подобі на Землю. Як тільки хрещення Ісуса завершилося, пролунав голос Бога-Отця, який заявив, що Ісус — його син, а над Ісусом з'явився Святий Дух в образі голуба.

Ця наріжна для християнства подія називається Богоявленням через демонстрацію усіх трьох християнських іпостасей Бога.

Свято з'явилося в Коптській церкві ранніх християн у II столітті нашої ери. Воно спершу вшановувало як народження Ісуса Христа, так і прихід Трьох Царів і хрещення Ісуса.

Уже в IV столітті Різдво в Єрусалимі почали святкувати окремо від хрещення.

Українські традиції на Водохреща

Як пише Олекса Воропай в книзі «Звичаї українського народу», святкуванню Водохреща передувала Голодна Кутя (5 січня), на яку намагалися дотримуватися строгого посту.

До свята за тиждень парубоча громада вирізала на водоймі льодовий хрест, щоб утворити ополонку. Сам хрест ставили над нею, і подекуди обливали буряковим квасом для забарвлення.

Поруч із хрестом ставили «престол», а з хвойних гілок робили «царські врата».

Зранку на службу церковна громада разом зі священником йшла до того місця, священник освячував воду, її вважали цілющою, ставили біля образів вдома і зберігали цілий рік, а пили, тільки як нездужали.

На території колишньої держави Війська Запорозького чоловіки добиралися до річки на конях. Дівчата, «аби були рожеві лиця», вмивалися у свяченій воді.

Після того як люди йшли від води додому ґазда кропив пучком трав і свяченою водою всю хату, а потім ставив крейдою чи рідким тістом хрести на образах, одвірках та місці зберігання посуду. Перед обідом пили свячену воду.

Воропай писав, що існувала традиція, коли люди в ніч на Водохреща йшли до води й дивилися, як «вода стає святою».

Федір Вовк у «Студіях з української етнографії і антропології» писав, що в певні дні вода вважається святою, зокрема і на Водохреща. Цю воду намагаються берегти й тримати в хаті поруч з іконами.

«Над образами або під ними роблять також дуже часто драпіровку з рушника, який у цьому випадку також звуть божником, особливо коли його зроблено спеціяльно для того і коли він, крім вишиваних кінців, має ще вишивку й на одному з довгих країв. Саме тут, коло богів, приміщують звичайно і пляшечку з свяченою водою з Ордані як ліки або охоронний засіб проти всякої напасти».

Михайло Зубрицький, етнограф і фольклорист записав у праці «Народнїй календар, народні звичаї і повірки, прив'язані до днїв в тиждни і до рокових свят» обряди й повір'я із села Мшанець. Він стверджував, що люди кропили водою цілі господарства, а воду в ріках вважали святою, тому один-два тижні після Водохреща існувала традиційна заборона на прання в річці.

Ця традиція пояснюється народним уявленням, записаним Воропаєм, про те, що у святій воді в річках не може перебувати нечисть. Вона вистрибує з річки й лишається на землі, аж поки хтось не почне прати у воді білизну — наче від бруду з одягу вся святість води пропадає. Поки ніхто в окрузі не прав, люди вірили, що всі чорти мерзнуть на землі, а дехто з нечистої сили й взагалі не переживе морозів.

Чи купалися люди на Водохреще у воді

Існує думка, що купання на Водохреще — сучасна, традиція. А втім, ця практика відома ще з XIX століття. Про неї також писав Зубрицький: люди: «другляли» одне одного у святу воду. Вважалося, що хто більше скупається — той буде здоровішим.

Ця традиція не була поодинокою для Бойківщини, її також спостерігали на Київщині, Буковині й Полтавщині.

Як писала «Локальна історія», звичай вважали помічним навіть від корости.

Попри це холодна водохрещенська вода не завжди буває цілющою: саме від переохолодження у волинській річці Стир в 1881 році нездужала Леся Українка.

В радянські часи заборони релігійності традиція занепадала, а почала відновлюватися з Незалежністю України.

• Водохреще 2025: що не можна робити у цей день
• Водохреще у Луцьку: коли й де відбудеться освячення води
• Церковний календар на січень 2025 року

Волинські