Пройшов війну, здолав хворобу, але загинув за загадкових обставин: історія волинянина Андрія Левосюка

17 січня 2025 р. 19:42

17 січня 2025 р. 19:42

Молодший сержант 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Андрій Левосюк із села Черче Камінь-Каширського району добровольцем пішов на війну у перші дні повномасштабного вторгнення, коли його найменшій донечці Златі був лише місяць.

«Усі ідуть, і я піду», - сказав він дружині Марійці , й вирушив до ТЦК та СП.

Про ексвійськового, який пройшовши війну, здолавши хворобу, але загинув за невідомих обставин, ВСН розповіли рідні Андрія.

«Односельці казали, що немає у селі такої людини, яка б уміла робити те, що вмів Андрій»

«З родини тоді пішов брат із дядьком, і чоловік. Ніхто не став чекати, коли викличуть до військкомату, бо вважали захист країни священним обов’язком. Я тільки народила донечку, і мені потрібна була підтримка, бо ще є двоє діток – сини Тимофій та Матвій. Тому намагалась переконати чоловіка, аби не йшов, однак він вже прийняв рішення», - ділиться спогадами дружина захисника Марія .

Андрій з Марійкою навчались в одному ВПУ, але не були знайомі. Чоловік звернув на неї увагу, коли вона працювала у магазині, де вони познайомились ближче, і за місяць одружились. Жінка зізнається, не стали витрачати час на зустрічі, а вирішили побратись.

«Андрій виріс без батька, який помер, коли той ще був малим, тож коли підріс, взяв на себе чоловічі обов’язки по господарству. Крім нього, у сім’ї є брат та сестра. Мій тато теж пішов рано з життя. І коли одружилися, коханий робив усе можливе, аби підтримати мене, оскільки розумів, наскільки важливо мати поруч надійне плече, і намагався замінити ту опору, яку втратила зі смертю батька. Його турбота й допомога стали для мене справжньою розрадою.

Після весілля оселилися у мого дідуся, у селі Яловацьк. Андрій зробив ремонт у будинку, завели господарство: купили свині, коня. Першим на світ з’явився Матвійко . Аби заробити на життя, коханий працював на різних роботах, ніякої не цурався, бо мав золоті руки. Односельці любили й поважали його, казали, що немає у селі таких людей, які б вміли те, що вміє мій Андрій.

Він і машину відремонтує, і ремонт в хаті виконає, і господарству дасть лад. Оскільки грошей у селі великих не заробиш, їздив на заробітки до Польщі. Коли завагітніла вдруге Тимофійком , господарство довелося продати, оскільки важко було за ним доглядати, поки він на заробітках був».

Андрій мав справжню пристрасть до риболовлі. Він навіть викопав власний ставок у дворі, де згодом оселилися коропи, товстолоб та білий амур. Цей ставок став улюбленим місцем для всієї родини. Дітям було надзвичайно цікаво рибалити разом із батьком — вони захоплено слухали його поради, вчилися закидати вудки й раділи кожному улову. Андрій не тільки передавав їм свої знання, а й дарував незабутні моменти щастя, які назавжди залишилися у їхній пам’яті.

11 днів без зв’язку були справжнім випробуванням

У січні 2024 року у сім’ї сталося поповнення, - народилася донечка Злата. Її поява наповнила життя родини Левосюків новим змістом, ще яскравішим та повнішим. Але за місяць його зруйнувала війна. Вона прийшла раптово й безжально забрала спокій та мрії про безтурботне майбутнє.

«Спочатку Андрій проходив навчання на полігоні. Потім їх перекинули на Запорізький напрямок, звідти – на Херсонський, з якого вони ледь вибралися живими. 11 днів не було зв’язку. Ці дні стали для мене справжнім випробуванням. Час тягнувся нестерпно довго, кожна хвилина ставала вічністю. Я молилася за його життя, намагаючись знайти хоч якусь надію у цьому мороці невідомості. Кожен дзвінок змушував серце завмирати, але відповіді не було.

Ця тиша важила більше ніж слова, і лише думки про дітей допомагали триматися. І коли одного дня почула голос Андрія, світ зупинився. Усе навколо втратило значення, і лише його слова: «Я живий, усе добре» - відлунювали у свідомості. Його голос звучав втомлено, але в ту мить зрозуміла, що всі мої молитви були почуті, і ми знову разом, хоча й на відстані».

Зі слів Марії, перебуваючи на фронті, чоловік ніколи не розповідав про війну, лише раз обмовився, що доводилось збирати рештки тіл загиблих побратимів, аби рідні могли їх поховати. А ще просив, аби машина завжди була заправлена і складені речі. І коли він скаже, вони мають виїхати за кордон. Та попри все, вона не збиралася покидати Україну.

«Як могла поїхати за кордон, коли уся моя сім’я на війні?» - говорить Марія.

Андрій прослужив півтора року, потім звільнився і поїхав за кордон на заробітки. Але був змушений повернутися через погане самопочуття. У лікарні, куди звернувся по допомогу, виявили цироз печінки. Діагноз став шоком, як для нього, так і для рідних. Здавалось, після пережитих випробувань доля знову випробує усіх на міцність. Та Андрій пройшов лікування, яке дало позитивні результати, і він поїхав до столиці на роботу, звідки вже не повернувся.

Поїхав на заробітки, з яких не повернувся

«Чоловік перестав виходити на зв’язок 8 червня 2024 року. Зателефонувала до його бригадира, котрий сказав, що того немає на роботі кілька днів. Після цих слів звернулась у поліцію із заявою про зникнення. 22 червня зателефонували з правоохоронних органів і повідомили про те, що Андрій мертвий і знаходиться в одному з моргів Києва.

Коли приїхали по нього, дізналися, що 18 червня він переходив дорогу на пішохідному переході, і втратив свідомість. Один із перехожих викликав швидку, яка констатувала смерть. В офіційному висновку щодо причини смерті засвідчується, що вона настала від серцевої недостатності. Хоча при поверхневому огляді ми помітили глибоку рану на голові, ніби його хтось сильно вдарив. Крім того, згодом стало відомо, на момент смерті він був босим.

При ньому не було виявлено коштів, які отримав за роботу, також були відсутні золотий ланцюжок та обручка. Усі ці факти, вказують аж ніяк не про смерть від серцевої недостатності. Але ніхто не став порушувати кримінального провадження».

Після смерті коханого Марія залишилась одна з дітьми. Її життя різко змінилось новими викликами та відповідальністю. Вона стала для них єдиною опорою і водночас повинна була знайти сили рухатись далі.

«Діти дуже важко сприйняли втрату тата, особливо старший Матвійко, котрий дуже прив’язаний до нього, адже саме Андрій був для дитини прикладом сили, мужності та підтримки. Син часто згадує, як вони разом ходили на риболовлю або до лісу, як запускали рибу у ставок, як вчив кермувати автівкою. Після важкої втрати він намагається триматися, але біль втрати видно в його очах.

Чоловік обожнював малечу, пригадую, як привіз з Польщі лабрадора Люсі, і як вона тішилась тим, що з’явився чотирилапий друг. Так Бог дав, що усі дітки народилися у січні, через що цей місяць став для нас особливим часом радості та святкувань. Він був наповнений теплом і щастям, попри зимову прохолоду за вікном.

Ми намагались зробити день народження особливим для кожного, враховуючи дитячі мрії, інтереси та побажання. Січень у нашій родині – не лише зима, а й справжній марафон любові, радості й тепла. Був. До 18 червня. Цей день розділив наше щасливе, сповнене надій та планів життя, на «до» та «після».

Залишившись одна з дітьми, Марія зіткнулася з викликами, які вимагають від неї величезної сили й витримки. Усвідомлюючи, що тепер усе залежить від неї, вона швидко взяла себе в руки і вирішила влаштуватися на роботу. Місцем її нового початку став місцевий магазин, де вона працює, щоб забезпечити дітей всім необхідним.

У цьому непростому періоді їй допомагають бабусі малечі. Їхня турбота та любов до онуків стали справжньою опорою для Марії, яка попри біль втрати намагається приділяти увагу кожній дитині. Хоч життя Марії зараз не легке, її сила духу, підтримка рідних і любов до дітей дають їй наснагу рухатися вперед.

Андрій Левосюк нагороджений медаллю «Незламним героям російсько-української війни».

Жанна БІЛОЦЬКА

• Маленькі донечка і син знатимуть тата лиш по фото: на війні загинув 32-річний Герой з Волині
• Лише вдруге за період війни у селі відспівували воїна українською мовою: Герой з Волині не дожив до 24-річчя
• Знищив групу окупантів, захопив техніку, але загинув у бою: спогади про загиблого Героя України з Волині

Волинські