Від бухгалтерки до далекобійниці: як волинянка заснувала бізнес у сфері перевезень

23 січня 2025 р. 18:55

23 січня 2025 р. 18:55

Ірина Цигикал змінила професію з бухгалтерки на водійку вантажівки. Таку зміну жінка пояснює бажанням спробувати себе в чомусь новому та незалежністю, яку дає власна справа.

Про далекобійницю пише газета «Слово правди» .

13 років і тисячі кілометрів на улюбленій «Ладі»

Суспільство змінюють люди, які ламають стереотипи, досягаючи своєї мети і втілюючи власні мрії. Серед таких – володимирчанка Ірина Цигикал. Вона відома у місті тим, що організовує і долучається до волонтерських ініціатив для підтримки Збройних сил України, у лавах яких служив її чоловік Олексій, котрий загинув у ДТП під час виконання службових обов’язків. Зокрема завдяки Ірині та Ользі Жигуновій був заснований аукціон «Благодійна кава», а ще волонтерка випікала печиво та інші смаколики для воїнів, збирала і передавала посилки військовим на Схід. За професією вона бухгалтерка. А водійкою стала у 2011 році.

«У той час в місті не було стільки автівок, як зараз, тож і рух на дорогах був менший. За кермом не часто можна було побачити жінку. Та я не відчувала жодних перепон, щоб навчитися водіння. За два роки до того, як записалася в автошколу, ми придбали «Жигулі», чи «Ладу» як ще часто називають цю модель ВАЗів. Оскільки мали автівку, то логічно визріло рішення, що потрібно нею їздити», – ділиться Ірина.

Упродовж тринадцяти років вона на своїй «Ладі» подолала тисячі кілометрів міських і сільських доріг, доводилося мандрувати не лише Волинню, а й іншими областями України і навіть бувала за кордоном.

Для нас, мешканців невеликого містечка, де кожна вулиця та перехрестя знайомі, здається своєрідним викликом поїздка, наприклад, у Львів, де щоразу за кермом, наче здаєш іспит на майстерність. І героїня цієї публікації складала його на відмінно не раз.

«Вперше мені довелося їхати через Львів, коли з подругами прямували на відпочинок у Трускавець. Не планувала петляти вуличками міста, тож мала намір рухатися об’їзною, та не могла зорієнтуватися, куди ж саме треба звернути. Зупинилися, щоб запитати місцевих водіїв про потрібний напрямок, а ті кажуть: «Не бійтеся, сьогодні субота, місто «розвантажене», тож запросто проїдете.

Тим більше, що поряд є навігатор» – кивнули з усмішкою на подругу, якій довелося стежити за маршрутом у телефоні й підказувати, куди їхати. Це був ще той квест: на вулиці лив дощ, скло в автівці запотівало зсередини, тож доводилося прочиняти вікно. І крізь той отвір холодні краплі настирливо намагалися порушити мою зосередженість дорогою. Та ми їхали. І подолали цей виклик», – ділиться Ірина.

На початку 2024 року Ірина врешті попрощалася зі своєю «Ладою», відправивши її, так би мовити, на заслужений відпочинок.

«За кермом Opel Antara я відчула, що таке комфортне водіння. Моя попередня автівка добре виконувала свої функції, тобто доставляла мене, умовно, з точки А до точки Б: я нею і вантаж перевозила, і з сім’єю чи подругами їздила, куди було потрібно. Але лише зараз зрозуміла, що буває по-іншому, що можна не втомлюватися у дорозі», – розповідає володимирчанка.

Натхненна водійка вантажівки

Серед новацій, які приніс 2024 рік у життя Ірина, була не лише купівля автівки, а й зміна напрямку діяльності.

З 1 січня вона звільнилася з попередньої роботи й перейшла на фриланс, займаючись веденням бухгалтерії фізичних осіб-підприємців. Якось, дивлячись новини по телебаченню, дізналася про шведський проєкт Reskilling Ukraine у сфері перекваліфікації та кар’єрної підтримки жінок в Україні, що надає можливість опанувати нову для них професію, зокрема водійки вантажного автомобіля (категорія C). І загорілася бажанням взяти у ньому участь.

«Новоспечені водійки на відео були такі щасливі біля цих великих «машинок». Ці емоції, драйв, адреналін передавалися навіть через екран (тепер я їх розумію). Ввечері я попросила старшого сина знайти інформацію про проєкт, вимоги до претенденток, а вранці він уже допомагав мені подавали заявку на навчання водінню вантажівки», – пригадує Ірина.

Охочі взяти участь у перекваліфікаційній програмі OnTrak повинні були заповнити анкету, пройти тест на знання правил дорожнього руху, а також написати мотиваційний лист.

«Своє бажання брати участь у проєкті я мотивувала тим, що таке навчання відкриє нові професійні можливості, зокрема у сфері транспортних перевезень та логістики. А ще для мене це можливість вийти із зони комфорту і демонстрація готовності приймати нові виклики та досягати результату. Своїм прикладом я хочу надихнути і заохотити інших жінок, втілювати у життя ось такі свої амбіції. Бо нам усе під силу», – вважає водійка.

Ірина пройшла відбір і отримала запрошення на онлайн-інтерв’ю з представниками проєкту.

«Під час онлайнспівбесіди, яку проводила наша землячка, що працює у цій шведській компанії, потрібно було коротко розповісти свою історію, мотивацію, і знову дати відповідь на три питання з ПДР. А тоді чекати на відповідь. І мені таки прийшло запрошення на безоплатне навчання. Спочатку були заняття з вивчення правил дорожнього руху в дистанційному форматі, а опісля у Тернополі упродовж двох тижнів тривало практичне навчання водінню», – розповідає Ірина.

Щодня по дві години учасниці, а група складалася з десяти учасниць, опановували навички кермування семитонною автівкою.

«Нам надали фірмовий одяг з логотипом проєкту. У цих зелених футболках за кермом вантажівки ми виходили на маршрути. Тернопіль був трохи подивований від такої картини. А я була вражена, на скільки у місті толерантні водії і перехожі. Не раз люди, які бачили нас за кермом, підтримували, показуючи жест рукою «клас, супер», – ділиться водійка.

Не втрималися, щоб не запитати, що ж вона відчула, коли вперше сіла за кермо такої автівки?

«Найперше був стрес. Здалося, що від хвилювання забула усе, що знала. Ми їхали невідомими вулицями зі щільним трафіком. Потрібно було бути особливо уважною, правильно оцінювати ширину проїжджої частини і врахувати, що «за спиною» ще сім метрів автівки, тож маневр зроблений не тоді, як кабіна його зробила, а коли й кузов.

Ми їздили спершу на Hyundai, а згодом – на МАNі, а він має немалі габарити. Крім того, є «сліпі зони», тому тепер розумію, на скільки усім учасникам дорожнього руху потрібно бути обережним біля таких авто. Але навчання водінню давалося легко, важче було впоратися з паркуванням. Та іспити я здала без жодної помилки», – ділиться враженнями Ірина.

Учасниці навчання відвідали підприємства, які спеціалізуються на вантажних перевезеннях. Дізналися про досвід львівського ТОВ «Сканія Україна», яке зараз очолює жінка, і ТОВ «Транс4юа», яке діє у Ковелі й запрошує на роботу водійок.

«Спочатку я дійсно до кінця не усвідомлювала, для чого мені ця нова спеціалізація. Це був просто виклик і спосіб довести собі, що я здатна на більше. Не секрет, що нові виклики додають життю змісту  й емоційного забарвлення – від страху і сумнівів до захоплення і гордості, це дає змогу відчути, що ти живий.

Згодом мене зацікавила пропозиція роботи від «Транс4юа», хотілося спробувати і я думаю, що все б вдалося, але я розуміла, що наразі більше часу потрібно приділити сім’ї, вихованню молодшого сина, якому вісім років, а на маму перекладати свої обов’язки, доки буду в рейсі, не хотілося».

Тож Ірина побачила інший спосіб професійної реалізації і знайшла можливість увійти в бізнес вантажних перевезень.

Новий бізнес і його соціальна складова

Про підтримку ветеранів і їхніх сімей від Українського ветеранського фонду Ірина знала давно. Її старший син свого часу виграв грант на новий напрям діяльності у сфері проєктування промислових і житлових будівель, тож коли було оголошено про прийом заявок на участь у черговій конкурсній програмі з фінансування проєктів, володимирчанка наважилася подати свій бізнесплан.

Обґрунтувала ідею, підготувала презентацію проєкту і успішно захистила його. А участь у програмі OnTrak і здобуття кваліфікації водійки вантажівки стало додатковим сильним аргументом, що виділило її серед учасників конкурсу.

Ірина отримала грант у розмірі один мільйон гривень на власну справу з вантажних перевезень і логістики на умовах співфінансування у сто тисяч гривень із власних коштів. Цю суму, за умовами проєкту, має спрямувати на придбання вантажівки та причепа. Крім цього, підприємиця створює одне робоче місце. Зазначає, що вакантну посаду водія або водійки може посісти ветеран чи ветеранка, які повертаються до мирного життя.

Авто уже придбане. Ірина мріяла, щоб воно було з червоною кабіною, яка виднілася б здалеку і вирізнялася з-поміж інших, та обрали білу вантажівку 2021 року випуску, що має хороші технічні характеристики. Далі за планом – купівля причепа.

Планує підприємиця здійснювати вантажні перевезення не лише по Україні, а й за кордоном.  Її власна справа матиме і соціальний аспект. Будуть запроваджені пільгові умови для бізнесів, які належать ветеранам. А ще, оскільки Ірина співпрацює з волонтерськими організаціями, які займаються підтримкою ЗСУ, то планує використовувати вантажівку для періодичних некомерційних рейсів для перевезення гуманітарної допомоги через кордон.

Ірина Цигикал наголошує, що в нашій країні немає таких понять, як чоловічі чи жіночі професії, а у 2017 році скасований наказ Міністерства охорони здоров’я, про перелік професій, заборонених жінкам. Також пояснює, що водійка вантажівки і далекобійниця – це різні професії, а не одна, як дехто може вважати: деякі компанії шукають кандидаток, які працюватимуть виключно в межах міста або області, а інші – для міжнародних перевезень.

«А як жінка поміняє багато кілограмове колесо в полі?», – може хтось закинути. Так само, як і чоловік – ніяк, – відповість на це пані Ірина, адже не потрібно в дорозі водіям і водійкам самотужки лагодити вантажівки – для цього є майстри такої справи.

• «Сказав дружині, що їде у відрядження»: історія далекобійника з Волині, який проміняв фуру на БТР
• Жінка, яка перемогла долю: історія Степаниди Гнатюк з Волині, яку в 5-річному віці депортували до Карелії
• «Люблю людей і справу, якій присвятила життя»: історія лікарки, яка понад 40 років допомагає людям

Волинські