Сила родинного духу: історія батька і сина з Волині, які разом захищають країну

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Сила родинного духу: історія батька і сина з Волині, які разом захищають країну

24 лютого 2025 р. 14:42

24 лютого 2025 р. 14:42

Василь Йосипович та Сергій – батько та син, які разом служать у гранатометному взводі 2 механізованого батальйону 100 ОМБр.

Про це повідомляє 100 окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ.

Першим із них на захист України став батько – Василь Йосипович на псевдо «Йосип». Чоловік добровольцем прибув до ТЦК щойно дізнавшись про широкомасштабне вторгнення і 25 лютого 2022 року вже був у лавах нашої бригади.

«У цивільному житті я був хліборобом-одноосібником. Мав коня, трактор, комбайн – обробляв 15 гектарів землі. Та дізнавшись про «велику війну» я відразу збагнув – треба лишати господарство і ставати на захист Батьківщини. Бо коли орки прийдуть на мою рідну Волинь – буде вже пізно», – розповів пан Василь.

А влітку минулого року приклад з батька взяв і син Сергій (псевдо «Сєрий»). Молодий чоловік працював водієм-далекобійником, постійно виїжджав у закордонні рейси. Та коли прийшов час стати до лав ЗСУ – навіть думки не мав ухилятися від виконання конституційного обов’язку.

«Звичайно, батько допоміг мені швидше адаптуватися у війську. А згодом рідними для мене стали усі побратими – ми з хлопцями тепер як одна сім’я», – поділився Сергій.

«Йосипу» та «Сєрому» є кого захищати і за кого воювати – у рідному волинському селі Рудка-Миринська на них чекають відразу шість коханих жінок і дівчаток: Наталя Федорівна (дружина Василя Йосиповича і мама Сергія), Олена та Валентина (доньки/сестри), Ірина (невістка/дружина), а також маленькі Ярина і Мілана (онуки пана Василя, або ж племінниця та донька пана Сергія).

Одним із найдраматичніших спогадів війни для батька і сина є поранення Сергія.

«Про те, що я «трьохсотий» встигли доповісти на командний пункт – і на тому обірвався зв'язок. Згодом розповідали, що впродовж наступних трьох годин батько від невідомості просто не знаходив собі місця. У мене ж була розірвана губа, перебинтована голова – говорити було вкрай проблематично. Проте я увесь час намагався «пояснити» хлопцям – мовляв, зв’яжіться з татом, аби він не хвилювався», – розповів Сергій.